< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Постнекласична естетика

Соціокультурні засади

Виникнення постіндустріального суспільства переорієнтовує цивілізацію з виробництва речей на створення знань та послуг (до яких відносять сферу держави, армію, право, фінанси, транспорт, зв'язок, охорону здоров'я, освіти, науки, культури, Інтернет). Така ситуація відповідає розчиненню речі в інтенсивності інформаційного обміну. Релятивізація речі, яка втрачає очевидність свого існування, полягає якраз у тому, що в умовах тотальної віртуалізації культури вона поглинається образами, що її представляють (наприклад, реклама витісняє саму річ).

Відбувається зміна якості життя: в "суспільстві споживання" (Е. Фромм) вже не важка, нудна праця, а розваги стають метою "турботи про себе" (М. Фуко) для людини. Перспектива існування людини проявляється у тому, що вона знову стає, певною мірою, головною метою творчості (дизайн одягу, тіла, середовища, іміджмейкерство стають технікою моделювання естетичних параметрів самої людини). Речові сили людини із зовнішніх предметів стають суб'єктивними здатностями і можливостями самої людини, вважає російський дослідник Г. Батіщев. В цьому аспекті стає зрозумілим великий інтерес до освітніх та культурних стратегій формування суспільства, зокрема до проблем естетичного виховання та естетичних параметрів становлення особистості.

Співвідношення естетичного і художнього

Формується претензія на те, що людина як "ідеал краси" (І. Кант) знов стає головною метою суспільного виробництва. Постнекласична естетика характеризується тотальною естетизацією всіх форм культури: життя мистецтва перетворюється мистецтвом життя. Це не означає повного зникнення художньої сфери. Проте, межі між полем мистецтва й іншими культурними полями релятивізуються. Царина Аполлона претендує на синтез не лише окремих видів мистецтва, але втягує й інші культурні форми у власну логіку. Протиставлення, характерне для сфери трьох благ попередньої доби (істини, добра і краси), нівелюється під приматом естетичного. Більш того естетичне втрачає свою естетичну дистанцію від реальності, свою "незацікавленість" (І. Кант) і починає орієнтуватися на користь. Саме в цьому полягає дизайнерський бум кінця індустріального суспільства. Поєднання ціннісних орієнтацій краси і користі свідчить проте, що мистецтво припиняє бути автономною формою культури. Проте, у тотальному естетизмі культурного коду певною мірою втрачається і специфіка мистецтва.

Розвага та отримання прибутку, а не вираження неповторного світу митця, стають метою масової культури. Мистецтво припиняє бути автономною сферою духовної культури і стає технологією культуріндустрії, технологією промислового масштабу. Американський центр кінематографії Голівуд визнається світовою "фабрикою мрій". Це означає зменшення напруження між масовим та елітарним мистецтвом: з одного боку, навіть серійна, розважальна продукція художньої сфери виконується на високому технічному рівні, а, з іншого боку,

Форма творчості

Художня творчість стає не таємницею генію, а технологіями культуріндустрії в промисловому масштабі. Це негативно оцінюється представниками цеху виробників художніх цінностей. Наприкінці XX століття пише Б. Гройс, що мистецтво втрачає самоповагу, оскільки воно раболіпствує перед реальністю, а художник усе більш схильний писати не те, що підказує йому уява, а те, що бачать його очі. Про це також із жалем, але вже як про факт, що відбувся, свідчить Ж. Бодрійяр, характеризуючи мистецтво на зламі тисячоліть. Він пише про зникнення мистецтва як творчості та натхнення.

В цьому сенсі не можна лише негативно розглядати релятивізацію естетичної сфери. Така однозначна оціночна позиція була би можлива в межах чітких норм класичної культури. Так само як негативно оцінювалася зникнення логіки естетичного дистанціювання лише дегуманізованою естетикою модернізму. Зазначені тенденції свідчать про демократизацію естетичної сфери, яка стають шляхом формування нових параметрів культуротворення. В проблемне поле естетики потрапляють не лише традиційні проблеми (естетичні категорії та мистецтвознавчі розробки), а виникають нові проблемні поля. Так виникає естетика нігілізму, дизайну, особистості. Як філософська дисципліна вона з філософії мистецтва стає власне естетикою - теорією про становлення чуттєвої культури.

Саме в таких умовах культурна політика стає однією зі свідомих стратегій формування образу суспільства і життя в цілому. Естетичні фактори стають одними з найбільш ефективних засобів їх легітимації.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >