< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Вертепна вистава.

Вертепна вистава виразно поділяється на дві частини: релігійну та світську (трагічну і комічну). Це виявляє зв'язок з колишньою академічною виставою, що складалася з серйозної частини й інтермедій.

Розігрувалась вертепна вистава у гарно оздобленому з дерева або картону двоповерховому будиночку (скриньці завбільшки 1,5 х 1.5 х 0,5 м), який носили колядники. Драматичну основу вертепу становить легенда про народження Ісуса Христа і знищення царем Іродом 40 тис. вифлеємських немовлят. Вистава складалася з двох частин — дій.

Перша частина (на верхньому поверсі) відображала традиційний євангельський сюжет: про поклоніння народженому Христові пастухів і царів-волхвів, про деспотизм царя Ірода (за що Смерть стинала йому косою голову).

Друга частина (світського характеру) виконувалася на нижньому поверсі й була слабо пов'язана з попереднім сюжетом (лише чорт грав у двох діях). З-поміж персонажів діяли Дід і Баба, уніатський священик, селянин Клим з козою, шинкар-еврей з жінкою, шляхтич з полькою і слугою та ін.

Головний і обов'язковий персонаж другої частини — Запорожець, герой, що перемагає всіх ворогів (він навіть більший від інших ляльок). Запорожець у великому монолозі розгортав історію народно-козацького визвольного руху. Різноманітний склад персонажів своєрідно відтворював структуру і соціальні протиріччя тогочасного українського суспільства. На зміст другої частини вистави (так званої світської вертепної драми) суттєво впливала усна поетична творчість.

У вертепних виставах переважають мотиви соціального характеру, народне світострийняття. Найдавніші тексти вертепної драми збереглися з другої половини ХУЛІ ст. (Со-кирницький вертеп, 1771); у XIX—XX ст. записано редакції Новгород-Сіверського (1874), Славутинського (1897; 1928), Батуринського (кінець XIX ст.), Хорольського (1928), Куп'янського (1937) текстів.

Весняний цикл обрядовості.

Власне весняний цикл починався з появою перших птахів і тривав приблизно до Благовіщення. У східних слов'ян з дохристиянських часів відомі веснянки — народні обрядові пісні, присвячені приходу весни. Пісні виконували насамперед молоді жінки й дівчата. В Галичині такі пісні мають назву гаївки, або гагілки.

Здавна піснями і магічно-обрядовими діями викликання весни люди прагнули вплинути на природу, а відтак забезпечити добрий урожай.

До провідних мотивів давніх веснянок належать: магічно-обрядове кликання птахів (символів весни), хліборобські (орання, сіяння), сатирично-глузливі, мотиви культу померлих та ін. Згодом вони втратили магічний зміст і стали народними ліричними піснями. В них оспівується працелюбність народу, краса природи, молодість, врода, кохання.

Весняний цикл обрядовості супроводжують хорові пісні (дівочі хороводи), ігри, танці. У веснянках органічну цілісність становлять слово, рух, мелодія, драматична форма діалогу (питання-відповіді). Останнє характерно також для купальських, весільних пісень, хорових виступів тощо.

До своєрідної театральної драми подібний традиційний український весільний обряд, де поєднувалися елементи драматичної дії, переодягання, масок з пізнішими нашаруваннями художньо-побутової культури різних епох.

Джерела народної драми сягають первісного синкретизму, коли трудова діяльність, обряд, міф, релігійне таїнство становлять органічну цілісність. Різні форми драматичного дійства побутували в усній традиції і виконувалися самодіяльними акторами.

З обрядовими веснянками пов'язане найбільше християнське свято воскресіння природи — Великдень.

Великодні святкування тривали три дні. У Страсну (Велику) п'ятницю перед Великоднем не дзвонили дзвони. Повсюдно (в домі, на подвір'ї) наводили порядок; розмовляли тихо; господині випікали білі баби (паски), присвячені померлим родичам. У Велику суботу пекли чорні баби, тобто паски, які присвячувалися усім живим, готували писанки та ін. Вночі у церкві на урочистій службі Божій відбувалося освячення (їжу приносили в кошиках, загорнутою в рушники). Дівчата у передвеликодню ніч ворожили, прагнучи дізнатися про свого нареченого. В домівках горіли свічки. Запалювання вогню, свічок — давні атрибути Великодніх свят, своєрідне нагадування про останню ніч Христа, яку він провів у молитві, й апостолів, котрі грілися біля багаття в Гетсиманському саду. Великодня ніч (Велична ніч, ніч Воскресіння), коли воскресає Син Божий (у дохристиянські часи — Дажбог-Сонце), вважалася чарівною.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >