< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ПІДПРИЄМСТВО ЯК ТОВАРОВИРОБНИК. ВАЛОВИЙ ДОХІД І ПРИБУТОК

  • 1. Підприємництво, його суть та принципи організації.
  • 2. Підприємство як первинна ланка економіки. Соціально-економічна

характеристика підприємства.

  • 3. Продукт підприємства і складові його вартості.
  • 4. Валовий дохід і прибуток.

Підприємництво, його суть та принципи організації

Виробництво продукції здійснюється на підприємстві. В умовах ринкової організації суспільного виробництва організатором діяльності підприємства виступає власник засобів виробництва або, іншими словами підприємець. Він може особисто або з членами своєї сім'ї здійснювати виробництво товарів, як це часто має місце, наприклад, у сільському господарстві. Але більш типовим є варіант, коли підприємець купує робочу силу і за допомогою її та засобів виробництва, які йому належать, виготовляє товари. Саме окремий власник або їх об'єднання, як, наприклад, акціонери, виступають активною рушійною силою в організації суспільного виробництва. Отже, підприємець і, головне, його підприємницька діяльність відіграють у ринковій економіці надзвичайно велику роль.

Суть підприємницької діяльності сфокусована в одній меті: використовуючи належні власнику засоби виробництва, отримати прибуток. Історія становлення підприємництва сягає в глибину віків. Уже в середньовіччя купці, ремісники, торговці, по суті, починають займатись підприємницькою діяльністю, бо їх метою стає збагачення, яке досягається за рахунок отримання прибутку.

Термін "підприємець" з'являється наприкінці XVII - на початку XVIII ст. Його вводить англійський економіст Ричард Кантільон (1680-1734 рр.). Свої економічні ідеї він сформулював у рукопису під назвою "Досвід про природу торгівлі взагалі", який було видано в

1775 р. вже після його смерті. У нього підприємець - це індивід-виробник і власник (ремісник, фермер, купець), діяльність якого пов'язана з господарським ризиком, а метою є отримання прибутку.

Певний внесок у розвиток поняття "підприємець" робить і Ж.Б. Сей, який у своїй праці "Трактат політичної економії" (1803 р.) визначає підприємця як організатора інших людей у межах певної виробничої одиниці.

Великий англійський економіст А.Сміт у своїй роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) значне місце відводить визначенню підприємця і його діяльності. Останню він пов'язує з діяльністю заради отримання прибутку, який виступає компенсацією за той ризик, на який іде підприємець. Він сам планує та організовує виробництво і самостійно розпоряджається отриманим прибутком. К.Маркс розглядав підприємця з класових позицій. Він ототожнює його з капіталістом-експлуататором. Суттєвий внесок у дослідження підприємницької діяльності зробив австрійський економіст И.Шумпетер, який підкреслив наявність у підприємця таких рис, як творчість і новаторство.

Подальший розвиток уявлень про підприємця і його діяльність було зроблено вже в XX ст. Так, англійський економіст Ф.Хайек та американський економіст Л.Мізес, по суті, синтезують усі риси підприємця, які вже були раніше визначені. Узагальнене визначення підприємницької діяльності, як вона реалізується через головного суб'єкта цієї діяльності - підприємця, дають і автори відомого підручника "Економікс" К.Макконнел і С.Брю. Вони виділяють чотири основні функції, через які підприємець реалізує свою підприємницьку діяльність:

  • 1. Він ініціює об'єднання всіх факторів виробництва (капітал, земля, праця) для здійснення виробництва товарів чи надання послуг з метою отримання прибутку.
  • 2. У зв'язку з цим підприємець бере на себе відповідальність за прийняття рішень у процесі підприємницької діяльності.
  • 3. Оскільки прибуток підприємця залежить від того, як і за якими цінами він продасть свій товар, то він приречений постійно бути новатором, шукати нові форми виготовлення продукції.
  • 4. Включаючи в підприємницьку діяльність власний капітал, а часто й капітал своїх компаньйонів або кредиторів, підприємець бере на себе всі ризики, пов'язані з ринком.

Дуже схожим є визначення підприємницької діяльності, яке зафіксовано в 3аконі України "Про підприємницьку діяльність" (1991 р.), де ця діяльність пов'язується з ініціативною, самостійною, системною, на власний ризик здійснюваною діяльністю з виготовлення товарів, їх продажу, виконанню робіт або наданню послуг з метою отримання прибутку.

Підприємницька діяльність здійснюється за певними принципами. Вони, як правило, фіксуються у відповідних нормативних актах. В Україні законодавством зафіксовані такі принципи:

  • o Вільний вибір виду діяльності.
  • o Залучення на добровільних засадах для здійснення підприємницької діяльності майна і коштів юридичних та фізичних осіб.
  • o Самостійне формування програми діяльності, вільний вибір постачальників, споживачів і свобода ціноутворення.
  • o Вільне наймання робочої сили.
  • o Залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, природних й інших ресурсів, використання яких не заборонено і не обмежено законодавством держави.
  • o Вільне розпорядження прибутком, який залишається після сплати встановлених законодавством платежів.
  • o Самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності і вільне розпорядження належною такому суб'єктові зовнішньоекономічної діяльності валютною виручкою.

Слід зауважити, що ці принципи відображають головні, суттєві моменти в організації підприємницької діяльності. Але суспільство може встановлювати певні обмеження, викликані необхідністю створення найбільш прийнятних і небезпечних для споживача умов отримання послуг чи споживання товарів. Так, кожен може надавати іншим медичні послуги, але для цього необхідно мати зафіксований відповідними органами рівень професійних знань і умінь. Ще більш жорсткі обмеження мають місце стосовно дозволу на виробництво небезпечних за наслідками свого використання товарів, таких як зброя, наркотичні речовини, вибухівка тощо.

Окрім принципів, важливу роль в організації підприємницької діяльності відіграють і умови її здійснення. їх у законодавчому порядку встановлює держава. До цих умов в Україні належать:

  • o державна реєстрація підприємництва;
  • o право наймати робочу силу й обов'язок забезпечувати найманим працівникам соціальні гарантії, які передбачені відповідними нормативними актами держави;
  • o дотримання законодавства про підприємництво;
  • o юридична відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності;
  • o припинення або призупинення підприємницької діяльності. Зупинимось на цих умовах дещо детальніше.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності необхідна для забезпечення загальної організації цієї діяльності і передбаченого законом контролю за цією діяльністю з боку держави. Реєстрація здійснюється у відповідних органах державної адміністрації, а сам принцип реєстрації є не дозволяючий, а реєстраційний. Це означає, що за умови дотримання всіх передбачених для реєстрації норм ніхто не має права відмовити в реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. У випадку відмови в реєстрації суб'єкт має право звернутися до суду.

Реалізація права підприємця про вільне наймання робочої сили здійснюється за умови укладання з найманим робітником трудової угоди або контракту з обов'язковим забезпеченням соціальних гарантій найманому робітнику. Сюди входять зобов'язання підприємця про забезпечення охорони праці, оплату праці не нижче встановленого в державі мінімуму, забезпечення передбаченого законом соціального і медичного страхування.

Важливою умовою є виконання суб'єктом підприємницької діяльності законів про цю діяльність. Головним тут є вимога не завдавати шкоди інтересам громадян і суспільства загалом. Не можна, наприклад, завдавати шкоди довкіллю, створювати небезпеку для інших громадян і т.ін. Суб'єкти підприємницької діяльності несуть відповідальність згідно із законодавством країни.

Умовою здійснення підприємницької діяльності є і можливість призупинення або припинення цієї діяльності. Це стає можливим або в разі закінчення терміну існування підприємства відповідно до його статутних документів, або в разі рішення суду.

Важливим моментом здійснення підприємницької діяльності виступають і ті гарантії, які держава забезпечує підприємцям для здійснення їх діяльності. До основних гарантій, які забезпечує держава, слід віднести таке.

Гарантію реалізації прав підприємців. Перш за все, ця гарантія стосується стабільності відносин власності та їх захисту. Держава в особі своїх органів влади забезпечує недоторканність майнових прав власника.

Гарантію рівних прав усім господарюючим суб 'єктам, незалежно від форми власності в їх доступі до матеріально-технічних, фінансових, природних, інформаційних й інших ресурсів.

Втручання держави в діяльність суб 'єктів підприємницької діяльності, що може мати місце тільки в межах відповідної компетенції державних органів влади і тільки в формах, які встановлені чинним законодавством країни. При цьому законодавець передбачає, що збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних органів влади чи конкретних посадових осіб, які порушували права підприємця, повинні бути відшкодовані за їх рахунок.

Забезпечення свободи конкуренції між підприємцями, а також захист споживачів від проявів недобросовісної конкуренції.

Підприємницька діяльність у суспільстві відіграє надзвичайно велику роль, бо в ринковій економіці виступає рушійною силою виробництва. Саме підприємництво забезпечує поєднання робочої сили і засобів виробництва, а це вирішальна умова функціонування суспільного виробництва. Ураховуючи це, держава всіляко підтримує підприємницьку діяльність, яка реалізується як на основі державної власності, так і на основі приватної. Основними напрямами підтримки державою підприємницької діяльності є:

  • o забезпечення підготовки робочої сили для всіх галузей суспільного виробництва;
  • o фінансова підтримка підприємців на початковому етапі їх підприємницької діяльності;
  • o створення й постійне вдосконалення правового поля, у межах якого функціонує підприємець.

Необхідно підкреслити, що принциповим для держави є створення рівних можливостей для підприємницької діяльності незалежно від форми власності, на основі якої вона здійснюється, і незалежно від галузі чи сфери діяльності підприємця. Проте забезпечення рівних можливостей для всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності і сфери діяльності не означає відсутності особливої підтримки з боку держави підприємців окремої галузі чи сфери діяльності. Це реалізується за рахунок правового закріплення певних пріоритетів держави, які стосуються розвитку відповідних галузей народного господарства. Прикладом визначення таких пріоритетів може бути сільське господарство, пріоритет у розвитку якого надається в багатьох країнах, у тому числі в таких високорозвинених, як СІНА, Великобританія та ін.

Підприємницька діяльність виконує певні функції, які в узагальненому вигляді можна звести до таких.

Соціальна функція, суть якої полягає в сприянні реалізації соціальних цілей суспільства. Ці цілі полягають у забезпеченні матеріального добробуту громадян, досягненні безпеки існування суспільства й створення перспектив для економічного зростання суспільного виробництва.

Організаторська функція. Вона полягає в тому, що підприємницька діяльність обов'язково пов'язана з мобілізацією ресурсів, здійсненням організації їх використання і постійним пошуком оптимальних варіантів їх використання. Останнє реалізується саме через те, що прибуток є головним, вирішальним стимулом для здійснення підприємницької діяльності, а на його розміри суттєво впливає рівень організації використання всіх ресурсів. Цей момент має дуже велике значення з огляду на той факт, що в кожній державі й у світі загалом ресурси завжди обмежені, а значна їх частина не відтворюється.

Новаторська функція підприємницької діяльності полягає в постійному пошуку нових способів випуску продукції, надання послуг, оновлення продукції тощо. Внутрішньою причиною цієї новаторської діяльності знову ж таки виступає прибуток, а механізм її реалізації безпосередньо "умонтований" у механізм ринкової конкуренції.

Підприємницька діяльність може здійснюватись як на базі державної власності (державне підприємництво), так і на основі приватної або колективної власності. Але, незалежно від форми, за своєю сутністю це ініціативна, відповідальна діяльність, спрямована на максимізацію прибутку на основі, перш за все, інноваційної діяльності. Різниця полягає в площині власності на прибуток. У приватному підприємстві він належить підприємцю, у колективному - власникам цього підприємства, а в державному - державі.

Підприємницька діяльність у ринковій економіці пронизує всі сфери життєдіяльності суспільства. Залежно від сфери підприємницької діяльності виділяють певні його види. Передусім, це виробниче підприємництво, де здійснюється безпосереднє виготовлення продукції. Воно відіграє вирішальну роль у суспільному виробництві, бо саме в цій царині створюється матеріальне багатство суспільства. Окрім цього виділяють такі види підприємництва, як комерційне (купівля товару у виробника і доставка його споживачеві); посередницьке, коли підприємець лише виступає посередником між зацікавленими сторонами; фінансове, яке виявляється в купівлі-продажу грошей і цінних паперів, і страхове, що гарантує страхувальнику певну компенсацію в разі настання страхового випадку.

За всієї значущості виробничого підприємництва слід відзначити, що й інші види підприємницької діяльності, не пов'язані безпосередньо з матеріальним виробництвом, у розвинутому суспільстві відіграють важливу роль. Вони забезпечують задоволення різноманітних потреб суспільства і, спеціалізуючись на окремих операціях і фазах суспільного виробництва, урешті-решт, сприяють досягненню більш високого рівня ефективності функціонування всієї економіки.

Розвиток підприємництва в Україні відбувається впевнено. Про це свідчать певні факти, але більш потужному розвитку підприємницької діяльності ще заважають деякі причини. До найбільш суттєвих слід віднести такі:

  • - дефіцит фінансів, який є наслідком того, що в Радянському Союзі нагромадження майна було дуже обмеженим, та й низький рівень матеріального добробуту населення не сприяв такому нагромадженню. Поступово цей недолік зменшується. Формується і певна допомога підприємцям з боку держави. Так, в Україні створено Національний фонд підтримки підприємництва, а також Державний інноваційний фонд;
  • - суттєві труднощі в реєстрації підприємницької діяльності. Забюрократизованість цього процесу створює сприятливі умови для корупції. Але в останні роки кожен уряд намагається спростити цей процес, хоча до таких революційних заходів, як у Росії, де прийнято закон, відповідно до якого реєстрація замінена повідомленням підприємця про відкриття власної справи, нам ще далеко;
  • - не завжди виправдані взаємовідносини підприємців з податковою адміністрацією. Перш за все, це велика кількість перевірок з боку податкової адміністрації. Зменшення цих перевірок буде сприяти більш ефективній роботі підприємств і зменшенню корупції. З цього погляду позитивним є досвід нашого північного сусіда, де законом визначено перевірку один раз на три роки, а позапланова можлива лише тоді, коли робота підприємства створює загрозу громадянам або навколишньому середовищу;
  • - низький рівень доступності підприємців до необхідної інформації. У більш широкому аспекті цей недолік пов'язаний з недостатнім розвитком інфраструктури, яка має обслуговувати ринок.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що розвиток підприємницької діяльності в Україні обтяжений цілою низкою перепон, але поступово вони зменшуються або й зовсім зникають, сприяючи тим самим подальшому розвитку ринкових відносин.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >