< Попер   ЗМІСТ

Післямова

століття вже стало історією. Історією контрастів -^Х -/- і суперечностей. Приголомшують цивілізаційні досягнення людства у всіх сферах соціального буття і не менше приголомшують соціальні катаклізми: дві най кровопролитніші в історії людства світові війни, революційні потрясіння, незліченні мільйони смертей від голоду, так звані локальні конфлікти безглуздя тероризму, кривавих форм націоналізму, нелюдських тоталітарних режимів. А ще - падіння авторитету наукового знання, втрата загальної віри в ідею прогресу, що було оптимізуючим началом для XVIII-XIX століть. Втрата світовою цивілізацією ясної перспективи розвитку є свідченням того, що сучасний світ переживає кризу. Але яку? До яких нових початків і перспектив нас приведе XXI століття? Які уроки людство винесе з історії XX століття, чи, варто поставити питання набагато ширше, - з історії цілісної моделі - цивілізації XVI-XX ст., тобто з історії сучасного світу?

Здається, що сучасність сприяє історичному знанню і свідомості. Основ цьому не перелічити. Наприклад, проблема існування соціально-економічних формацій і їх трактування. Жорстка прив'язка до формаційної системи, лінійність і послідовність соціально-економічних формацій призводили до паралічу методологічної думки істориків. Однак визнання факту існування різних моделей історичного розвитку, що передували сучасності, накладалися одна на одну і не були ізольовані, видається нам очевидним. Як правило, відбувається взаємодія між ними, і ця взаємодія є умовою функціонування кожної з них. Наприклад, навряд чи можна уявити собі стійку життєдіяльність античного суспільства без наявності великої "варварської периферії": вона поставляла йому рабську силу, забезпечувала різні привілеї, була сферою розширення панування; імперії стародавності трималися доти, доки були здатні здійснювати зовнішню експансію. Щодо феодалізму, то в тих країнах, у яких без натяжок дійсно можна констатувати його наявність (переважно це країни Західної Європи), він виникав не стільки в результаті розкладу античного ("рабовласницького") суспільства, скільки як продукт взаємодії його з більш архаїчними, докласовими суспільствами: магістральна лінія шляху до феодалізму пролягала через їх трансформації.

Іншим прикладом міжформаційної взаємодії можуть бути відносини між країнами Західної Європи, з одного боку, і народами Азії, Африки, Америки, Океанії, Австралії, що були на різних стадіях соціального і господарського розвитку, - з другого. Невід'ємним атрибутом епохи "первісного нагромадження капіталу" було створення всесвітньої колоніальної системи, яка постачала західноєвропейський капіталізм, що розвивався, необхідними для його розвитку багатствами, давала йому підневільну робочу силу і великі ринки. Але іншою стороною цього процесу було радикальне порушення балансу розвитку, властивого народам, яких колонізували європейці. Таким чином, вдивляючись в історичне минуле, ми виявляємо складні елементи взаємопроникненості і неоднозначності історичного процесу. Модель сучасного світу, що розвивалася в XVI-XX століттях, увібрала в себе елементи попередніх епох, вона "писалася" не з "чистого аркуша", і тому представляє ще більш складну картину розвитку. У надрах сучасного світу нагромадилася величезна кількість суперечностей і догм.

Від догми, відповідно до якої капіталізм переживає стадію "загнивання" і "загальної кризи" та нібито вступив у завершальний етап свого існування, залишилося стільки ж, скільки від ідеї "всесвітньої пролетарської революції".

Іншими словами, світовий історичний процес навряд чи правомірно розуміти як лінійне сходження від однієї формації до іншої, так само як і розміщувати ці формації за хронологічним принципом, тому що так чи інакше на будь-якому етапі історії відбуваються синхронне співіснування і постійна взаємодія різних соціальних систем. Мова йде про звільнення думки історика від спрощеної схеми історичного прогресу, про те, щоб його дослідницька допитливість не була заангажована. Одним із прикладів і спроб нового історичного погляду на минуле і є цей посібник. Його автори не намагалися абсолютизувати свою працю і видавати її як істину в останній інстанції. Вони просто зробили спробу узагальнити історичний процес у рамках однієї моделі - моделі сучасного світу, спробували відповісти на питання, що постають перед людиною початку XXI століття.

 
< Попер   ЗМІСТ