< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Конституційне закріплення принципів правової держави в Україні

Серед ідей сучасного державного будівництва в Україні найпопулярнішою є ідея правової держави, яка теорією держави і права виз­нається найкращою формою майбутнього суспільного життя, тобто своєрідним ідеалом. При цьому йдеться не тільки про державу, в якій є право, адже без права держава взагалі не існує, а про державу най­вищої якості, де право, створене на засадах соціальної справедливості, найвищої поваги до особи, виступає основним регулятором суспіль­них відносин, де запроваджено особливо шанобливе ставлення до права.

Ідея правової держави стала програмною вимогою усіх політич­них партій України і знайшла своє юридичне закріплення в Основно­му законі — Конституції, яка в ст. 1 проголошує Україну правовою державою.

Принципи правової держави, які закріплені Конституцією України:

1) принцип верховенства права, який закріплений у ст. 8 Кон­ституції України. Цей принцип характеризує принцип верховенства права з точки зору верховенства його формальних джерел — Консти­туції та законів у системі нормативноправових актів органів держав­ної влади та місцевого самоврядування.

Згідно ч. 2 ст. 8 "Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативноправові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй".

Конституція має верховенство у правовій системі тому, що вона є насамперед установчим актом, який характеризується високим рів­нем легітимності, а також регулює найбільш фундаментальні поло­ження організації суспільного і державного життя: належність держа­вної влади, характер власності, права і свободи громадян, націо­нальнодержавний і адміністративнотериторіальний устрій, систему і принципи діяльності механізму здійснення повновладдя народу.

Конституція служить фундаментом чинного національного за­конодавства, її норми перебувають у центрі системи права, забезпе­чують єдність та узгодженість норм права, що закріплені різними но­рмативноправовими актами.

Норми Конституції є нормами прямої дії, тобто вони гарантують можливість кожного громадянина звернутись з позивом до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Суд безпосередньо засто­совує Конституцію у разі:

коли зі змісту норми Конституції не випливає необхідність до­даткової регламентації її положень законом;

коли закон, який був чинним до введення у дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

коли правовідносини, що розглядаються судом, не врегульо­вані законом, а нормативноправові акти, прийняті Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, су­перечать Конституції України;

коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативноправового характеру підлягають застосуванню судами при ви­рішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Конституція України, як нормативний акт, поширює свою дію на усіх громадян України, на іноземців, на усі державні органи і поса­дових осіб в Україні.

Конституція закладає базу для визнання принципу верховенства закону в правовій системі, який полягає в тому, що закон має перевагу над рішеннями виконавчої влади та органів правосуддя, які повинні поважати закони, керуватись і дотримуватись їх у своїй діяльності.

Реальне відображення верховенства закону в системі інших но­рмативноправових актів знайшло відображення у ст.ст. 85, 92 Кон­ституції, де уточнюється предметний перелік питань, з яких Верховна Рада України здійснює законодавче регулювання найважливіших сус­пільних відносин.

Право, за своєю суттю, має поширюватись на усі однорідні сус­пільні відносини, повинне забезпечувати формальну і змістовну рів­ність людей. В державі не повинно бути осіб, які виводяться зпід дії права в силу посадового чи майнового становища. Воно не повинно нікому надавати необґрунтованих переваг, йому мають підкорятися меншість і більшість, і ті, хто приймає державні рішення, і ті, хто їх виконує. Тільки за таких умов право може якомога повніше відобра­жати інтереси усього суспільства та усіх його членів.

В умовах правової держави право має бути відносно самостій­ним щодо політичних сил та має бути позбавлено ідеологізації. У ст. 15 Конституції визнається, що "суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова". Адже існування у державі обов'язкової ідеології ставить право на службу інтересам держави чи партійним потребам. При цьому пер­винними орієнтирами для права стають не моральні цінності, потреби суспільства та захист прав людини, а необхідність реалізації держав­ної політики чи політичної програми тієї чи іншої партії.

Проте наведене не означає відсутність у права жодної ідеологіч­ної основи. Кожна держава потребує ідеологічного обґрунтування сутності влади, напрямів суспільного розвитку, вибору суспільних і особистісних цінностей, ідеологічної інтерпретації внутрішньої та зо­внішньої державної політики. У правовій державі вплив ідеології на право відбувається через носіїв політичної влади, легальні форми впливу політичних сил та населення на правову політику держави;

2) принцип зв'язаності держави правами і свободами люди­ни і громадянина, який означає, що держава не тільки визнала при­родні права людини та проголосила у своїй конституції та в інших за­конодавчих актах її громадянські, соціальні та політичні права, а й забезпечила правовий режим неухильного дотримання прав і свобод людини і громадянина.

Фундаментальним для розуміння сутності правової зв'язності держави правами і свободами громадян є положення ст. 3 Конституції України, згідно з якою "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед люди­ною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави."

Конституція України чітко встановлює реальне співвідношення інтересів суспільства і людини, держави і людини. Вона покладає на громадян мінімальні необхідні обов'язки, а саме:

захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65);

не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині (ст. 66);

сплачувати податки і збори (ст. 67);

неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68).

Прагнучи досягти, там де це необхідно, паритету інтересів сус­пільства і держави, Конституція надає поза цими межами безперечну перевагу особистим інтересам, правам і свободам людини. Тобто вона послідовно проводить ідею суспільного інтересу, намагаючись дотри­муватися принципу пропорційності. Даний принцип зафіксований у ст. 19 Конституції, згідно з яким ніхто не може бути примушений ро­бити те, що не передбачено законодавством; у ст. 29 — ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотиво­ваним рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід; у ст. 41 — ніхто не може бути протиправно позбавлений права власнос­ті. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості та лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована ви­ключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом тощо.

Принцип зв'язаності держави правами і свободами громадян пе­редбачає можливість кожному громадянину будьякими не забороне­ними законом засобами захищати свої права і свободи від порушення та протиправних посягань, а також незаподіяння шкоди правам інших осіб, необхідністю утримання від неправомірних дій, можливістю об­меження прав і свобод людини у визначених Конституцією межах.

Конституція України, визнаючи даний принцип, розкриває увесь контрольний механізм захисту прав і свобод людини, запобігання їх порушенню з боку держави.

Діяльність держави обмежується насамперед змістом так званих позитивних і негативних прав. Вони зобов'язують органи державної влади до дотримання і захисту прав і свобод людини і громадянина.

Більшість позитивних прав сформульована таким чином, що пе­редбачає певний набір юридичних засобів реалізації, включаючи су­довий захист. Але їх реалізація залежить не в повній мірі від застосу­вання юридичних механізмів, а від рівня економічного розвитку суспільства, наявності відповідних матеріальних благ.

Що ж стосується негативних прав, то вони мають чіткий юри­дичний характер і відповідні юридичні процедури реалізації. Органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підс­таві, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституці­єю та законами України, вони також несуть юридичну відповідаль­ність за їх порушення.

Ст. 64 Конституції України встановлює, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випа­дків, передбачених Конституцією, а також визначає умови цих обме­жень. У Конституції України використовуються різноманітні способи недопущення обмежень прав і свобод людини і громадянина, а щодо певної її частини то вона не допускає будьяких обмежень;

  • 3) принцип поділу влади, який закріплений у ст. 6 Конституції України. Цей принцип передбачає поділ державної влади на законодав­чу, виконавчу і судову, а також забезпечує їх взаємодію та через сис­тему стримувань і противаг обмежує державну владу. Конституція створює відокремлені один від одного гілки влади, які не можуть узу­рпувати владу і тим самим зруйнувати систему захисту прав і свобод громадян;
  • 4) принцип правової форми діяльності органів державної влади та їх посадових осіб, який не тільки характеризує організацію і діяльність органів держави на засадах права, а також є засобом конт­ролю за владою та її обмеження.

Від рівня досконалості організаційноправових та процедурнопроцесуальних форм, у яких здійснюється діяльність органів держав­ної влади, їх посадових осіб, безпосередньо залежить дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина.

Правовими формами діяльності державних органів є: установча, правотворча, правозастосовна та контрольна. Практично більшість ор­ганів державної влади здійснюють різні види діяльності. Наприклад, Президент України, згідно з Конституцією: призначає та звільняє поса­дових осіб (установча діяльність); видає укази і розпорядження (правотворча діяльність); приймає рішення про введення надзвичайного стану (правозастосовна діяльність); гарантує додержання Конституції (конт­рольна діяльність).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >