< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Егоцентричне мовлення і мислення.

Егоцентризм (від лат. ego - Я та centrum - центр, середина) - неспроможність індивіда, який зосереджується на власних інтересах, змінити вихідну пізнавальну позицію стосовно певної думки чи уявлення (де центруватися), що суперечить його досвіду. Егоцентризм дитячого мислення є центральною ланкою, яка концентрує інші особливості мислення дитини (Ж. Піаже), і проміжним етапом між аутичним (первинна форма мислення) та логічним мисленням. Коефіцієнт егоцентризму мислення значно перевищує коефіцієнт егоцентризму мовлення (Л.С. Виготський).

Ж. Піаже: 1) на період вступу до школи егоцентризм мислення зникає; 2) егоцентризм мислення є асоціальним явищем; 3) мислення дитини значно більш егоцентричне, ніж мислення дорослого.

Л.С. Виготський: 1) егоцентризм мовлення розвивається І перетворюється на внутрішню мову; 2) егоцентрична мова може виконувати функцію реалістичного мислення, тобто є соціалізованою; 3) мислення дитини не більш егоцентричне, ніж мислення дорослого: відмінність полягає в тому, що егоцентричне мислення дорослого не проявляється мовленнєво.

За Ж. Піаже, егоцентричне мовлення (Р ег) у 6-7 років становить близько 50% вільного мовлення (Р вм), виявляючись у повторенні (ехолалія), монолозі (супровід дій голосними висловлюваннями), "монолозі удвох" (колективний монолог), тоді як соціалізоване мовлення - це Передача інформації, критика, накази, прохання, докори, відповіді, питання. Як наслідок, вільне мовлення - це сукупність усіх виявів егоцентричного мовлення та соціального мовлення (крім тих, які вважаються відповідями на питання) як передумова вимірювання егоцентричного мовлення (Я ег/ Р вм).

На схилі життя, переглядаючи власні наукові погляди, учений вважав, що вихідними позиціями в розвитку дитячої психіки є реальні дії дитини (сенсомоторний інтелект, тобто елементи мислення, які започатковані в рухах, регулюються зовнішніми враженнями).

У .цілому егоцентризм - це природне явище, зміст якого є показником потенційних можливостей дитини до переходу від конкретно-образного до словесно-логічного мислення.

До кінця дошкільного віку в соціальній ситуації розвитку виокремлюються такі системи, які відзначаються активним входженням у життєвий простір дорослих, формуванням власної "дитячої культури і субкультури", стабілізацією елементарних обов'язків, первинним розумінням власного призначення у світі і, зрештою, накопиченням гармонічних та дисгармонійних взаємин з навколишнім соціальним оточенням:

  • 1) "дитина-сім'я";
  • 2) "дитина - ровесник";
  • 3) "дитина - вихователь".

Провідна діяльність відзначається домінуванням рольової гри, коли відтворюються особливості життєвого простору дорослих як" умова формування особистісних якостей дитини. Гра детермінує інші види діяльності, зокрема малювання, конструювання, ліплення, основне призначення яких полягає в розвитку координації рухів, дрібних і великих м'язів, сенсорної сфери.

Новоутворення ускладнюють зв'язки з навколишнім світом, стимулюють до участі в житті дорослих, посилюють мовну активність (період "чомучок " в інтервалі 3-5 років).

Основна суперечність: невідповідність між можливостями і бажаннями, прояви яких залежать від формування образу Я та рівня критичного осмислення навколишнього середовища, особливо сімейного (взаємостосунки, соціальний статус, матеріальний стан).

Основні новоутворення до 6 років:

  • 1) знижений слух як результат надмірної зорової та дотикової концентрації на предметах, явищах навколишнього середовища;
  • 2) слабка координація дрібних рухів, дрібної мускулатури рук;
  • 3) висока рухливість і, як наслідок, накопичення значного чуттєвого досвіду про предмети, явища навколишнього середовища;
  • 4) розуміння змісту елементарних понять (рослина, тварина), фактологічних даних загального плану (про працю людей, країну, свята);
  • 5) уявлення про простір (далечінь, напрямок, форма, величина предметів, їх положення в просторі), час та одиниці його вимірювання (година, хвилина, тиждень, місяць, рік);
  • 6) елементарні уявлення про кількість, числовий ряд, множину, рівність, нерівність, навички поведінки, зокрема: гігієнічні (правила самообслуговування), культурні (елементарні етичні норми: вітання дорослих, прояв поваги до старших тощо), трудові (користування ножицями, олівцем);
  • 7) уміння слухати, бачити, зосереджуватися на роботі, пояснювати, робити висновки;
  • 8) володіння зв'язним, граматично і фонетично правильним мовленням; уміння не тільки розуміти власну мову, а також самостійно будувати речення, звернені до іншого;
  • 9) уміння розрізняти з допомогою слухових аналізаторів схожі словосполучення; добирати і вимовляти подібні за вимовою слова;
  • 10) у пізнавальних процесах синтез внутрішніх і зовнішніх дій, об'єднаних у єдину інтелектуальну діяльність: у сприйманні - перцептивні дії, в увазі - уміння керувати і контролювати зовнішній і внутрішній плани дій, у пам'яті - об'єднання зовнішнього і внутрішнього структурування матеріалу під час його запам'ятовування і відтворення; у мисленні - у цілісний процес наочно-дійового, наочно-образного і словесно-логічного способів розв'язання практичних завдань (М.В. Савчин);
  • 11) сформованість бажання вчитися, інтересу до знань;
  • 12) наявність позитивних емоцій від пізнання нового.

Анатомо-фізіологічні особливості дітей 6-річного віку:

  • 1) період відносно спокійного і рівномірного фізичного розвитку (мікро фаза статевого дозрівання);
  • 2) кісткова система перебуває в стадії формування, переважають хрящові тканини, окостеніння зап'ястя руки відстає від загального процесу зміцнення кісткової системи (домінування хрящових тканин є основою високого потенціалу для подальшого успішного фізичного розвитку, зокрема гнучкості тіла);
  • 3) змінюється співвідношення між збудженням і гальмуванням на користь останнього, хоча збудження продовжує переважати (діти є імпульсивними, відзначаються високим рівнем рухового неспокою.

Соціальна ситуація розвитку дітей 6-річного віку:

  • 1) поява нових обов'язків і прав (дитина стає школярем);
  • 2) зміна відносин у системі "дитина - ровесник".

Основні закономірності соціальної ситуації розвитку:

  • 1) статус дитини визначається успіхами в навчанні (формується через педагогічну оцінку, унаслідок якої взаємовідносини диференціюються);
  • 2) оцінка іншими дітьми і становлення самооцінки (у навчальній діяльності).

Ще Платон, вивчивши особливості афінської і спартанської навчально-виховних систем (У-ІУ ст. до н.е.), наголошував, що навчання в школі необхідно здійснювати з 6-річного віку. Минуло вже 2,5 тис. років, а дискусії з приводу початку організованого шкільного навчально-виховного процесу в цьому віковому інтервалі продовжуються. Очевидно, що справа тут не в тому, з якого віку такий процес слід починати здійснювати, а в тому - як це робити, наприклад:

  • 1) потрібно створити відповідні матеріальні умови для навчання і виховання;
  • 2) на основі емпіричних досліджень конкретизувати знання про психологічні особливості дітей 6-річного віку в нових соціально-економічних реаліях, а отже, сприяти підвищенню рівня психологічної підготовки вчителя в системі його професійної підготовки тощо.

Увага:

  • 1) зосередженість свідомості на об'єкті за умови домінування яскравих подразників;
  • 2) мимовільна увага переважає над довільною, що має для дитини позитивне значення; її результативність є вищою за довільну, що наголошує на важливості мимовільних подразників (емоційних, динамічних, цікавих);
  • 3) для її виховання необхідно постійно нагадувати про необхідність виконання певних фіксованих дій (розпочав роботу - заверши її; узяв якусь річ, використав - поклади потім на місце тощо).

Сенсорний розвиток (відчуття, сприймання):

  • 1) розрізнення кольорів, форми, величини предметів, їх положення в просторі;
  • 2) здатність відобразити найпростіші форми і розмалювати їх у потрібний колір, співвіднести певні якості із сенсорними еталонами;
  • 3) елементи аналізу в сприйманні;
  • 4) труднощі в сприйманні і диференціації часових показників та інтервалів.

Мова:

  • 1) словниковий запас до 3-7 тис. слів;
  • 2) розуміння літературної і ненормативної лексики;
  • 3) легко підбираються слова-асоціації, рими;
  • 4) елементи експресії, рівень якої залежить від впливу навколишнього середовища;
  • 5) здатність до простого звукового аналізу мови, виокремлення окремих звуків у словах;
  • 6) ситуативне мовлення переважає над контекстним, діалогічне - над монологічним.

Пам'ять:

  • 1) провідний пізнавальний процес, оскільки передбачає активну фіксацію інформації про навколишню дійсність;
  • 2) високий ступінь механічного запам'ятовування, пов'язаного з буквальним відтворенням на основі неодноразового повторення;
  • 3) свідоме використання прийомів запам'ятовування;
  • 4) швидко і міцно запам'ятовуються емоційні враження;
  • 5) образна пам'ять домінує над словесною.

Мислення:

. 1) домінує наочно-образне мислення;

  • 2) недостатньо сформовані мисленнєві операції (аналіз, синтез тощо), уміння доводити, аргументувати;
  • 3) неспроможність утримувати у свідомості всі ознаки, які потрібні для розв'язання розумових завдань;
  • 4) егоцентризм.

Уява:

  • 1) за розвитком уяви діти поділяються на реалістів (превалює зображення реальних явищ природи, подій життя) та фантазерів (зображення власних бажань і мрій);
  • 2) предметом спеціального інтересу є фантастичний світ казок;
  • 3) уява безпосередньо пов'язана з розвитком мовлення (спосіб вийти за межі вузького життєвого досвіду);
  • 4) є передумовою розвитку пам'яті і мислення.

Загальні висновки:

  • 1) шестирічна дитина - це особистість, яка багато знає про найближче оточення, орієнтується в сімейно-родинних стосунках; розуміє, що оцінка її вчинків визначається не стільки власним ставленням до себе ("Я хороший"), а тим, як ці вчинки тлумачать оточуючі;
  • 2) набуття індивідуального досвіду розвитку: може пояснити зміст знайомої гри, побудувати розповідь за ілюстрацією, виразно прочитати вірш, розуміє абстрактні судження;
  • 3) мотив "Я повинен" домінує над мотивом "Я хочу";
  • 4) психічні процеси переважно мимовільні;
  • 5) самопізнання здійснюється одночасно з пізнанням навколишньої дійсності;
  • 6) формується вміння Захищати власну позицію.

Основне новоутворення 6-річного віку: підпорядкування мотивів, тобто формування їх стабільної ієрархії, яка в шкільному дитинстві визначає ставлення дітей до навколишнього середовища і до себе та водночас є критерієм для дорослих у розробці диференційованого підходу.

Психологічні проблеми, пов'язані з навчанням дітей 6-річного віку:

  • 1) особистісна готовність: привабливими є зовнішні атрибути шкільного навчання (одяг, шкільне приладдя, портфель, шкільне приміщення тощо), які зменшують усвідомлення того, що навчання є важкою і необхідною працею;
  • 2) пізнавальна готовність: не сформованість пізнавальних процесів, що актуалізує проблему диференційованого підходу;
  • 3) динаміка провідної діяльності (гра - навчання) та набуття нового соціального статусу (учня), за яким, як виявляється, постають не лише приємні права, а також обов'язки, які вимагають значних фізичних та інтелектуальних затрат;
  • 4) необхідність дотримуватися шкільного режиму, потреба в адаптації до нього);
  • 5) егоцентризм мислення і мовлення;
  • 6) розвиток мислення (ускладнений перехід від зовнішнього плану дій на внутрішній);
  • 7) організація навчальної діяльності на засадах урахування психології дітей 6-річного, а не молодшого шкільного віку;
  • 8) створення навчально-матеріальної бази, яка забезпечує позитивне ставлення до навчання, ровесників (умови для сну, харчування, ігрової та навчальної діяльності);
  • 9) використання дидактичних ігор, які побудовані на доступному та пошуковому ілюстраційному матеріалі;
  • 10) стимулювання дитячої особистості до різноманітних практичних дій, які розвивають уміння самостійно працювати, пізнавальні інтереси;
  • 11) індивідуальний підхід до дітей, віковий розвиток яких зіставляється з перехідним періодом від дошкільного до молодшого шкільного віку.

Психологічна готовність до школи передбачає.

  • 1) інтелектуальну готовність (обсяг і зміст інформації про навколишній світ, рівень словесно-логічного мислення). Основні проблеми: неуважність, "блукаюча" увага, обмежений загальний кругозір, недостатній мовленнєвий розвиток, низькі пізнавальні інтереси;
  • 2) особистісну готовність (рівень розвитку спрямованості особистості, де центральним компонентом є потребнісно-мотиваційна сфера, а також прояв соціальної ситуації розвитку - рівень усвідомлення соціального статусу школяра, що має важливий обсяг обов'язків і прав, якість виконання яких свідчить про міру відповідальності). Основні проблеми: зниження інтересу до шкільного навчання ще до вступу в школу, навіювання дорослими низького рівня престижності навчального процесу, педагогічної діяльності;
  • 3) соціально-психологічну готовність (уміння взаємодіяти з групою ровесників та дорослими - особливості спільної діяльності та спілкування: співпраця, партнерство, компроміс, наслідування, конформізм, переконання, лідерство, партнерство). Основні проблеми: "право сильного", байдужість, конфліктогенність, навіювання страху;
  • 4) вольову готовність (наявність вольового зусилля і вольових якостей - активність, цілеспрямованість, ініціативність, наполегливість, витримка, відповідальність, рішучість, стриманість, старанність, самостійність, незалежність, дисциплінованість, сміливість, організованість) (С.А. Поліщук), а також умінь і прагнення долати труднощі. Основні проблеми: непослідовність, домінування тимчасових інтересів, низький рівень працездатності, невміння відповідати за результативність власних учинків.

Як наслідок, дошкільний вік перед вступом у наступний віковий період має такі основні новоутворення: зачатки світогляду, ієрархія та зіставлення мотивів ("хочу, тому що..."; "потрібно, тому що..."; "потрібно - хочу"); почуття власної гідності, усвідомлення понять "добро" і "зло", поведінкових норм, побутових життєвих цінностей.

Досить часто для діагностики психологічної готовності до школи використовується тест Керна - Ірасека (1986). Однак його результати часто абсолютизувалися, також він має проводитися в комплексі з іншими методиками, оскільки не відповідає можливостям сучасних дітей і новій соціально-економічній ситуації. Крім того, з початку 1990-х років стабілізувалася тенденція інтелектуального розшарування дитячої спільноти. Як наслідок, одноосібне використання названого тесту (як будь-якого методу) є небажаним, оскільки він потенційно спотворює отримувану інформацію, що позначається на достовірності результатів. Більш продуктивними .є інші діагностичні матеріали, наприклад, Ю.З. Гільбуха.

Психологічна готовність до вступу в школу додатково актуалізується зниженням суспільних прагнень до інтелектуального самовдосконалення, домінуванням накопичувальних, споживацьких інтересів, культивуванням індивідуалізму, самоізоляції, деформуванням моральних чеснот. Навчально-виховна ситуація ускладнюється девальвацією педагогічних домагань, співробітництва школи і сім'ї, зневажливим ставленням до книги, яку ніколи повноцінно не замінить найновіший комп'ютер.

У кризі 7 років як віковій нормативній кризі розрізняють:

  • 1. Позитивний симптомокомплекс: домагання ролі дорослого, усвідомлення ролі школяра, прагнення до самостійності, переживання власних успіхів або невдач, співпереживання, часткова втрата дитячої безпосередності.
  • 2. Негативний симптомокомплекс:
  • 1) блок "пасивного самоствердження" в системі соціальних відносин: відзначається прямою протидією впливу оточення шляхом вибору обмеженої кількості позицій опору (упертість, негативізм);
  • 2) блок "активного самоствердження" в системі соціальних відносин, який відзначається прагненням до вибору необмеженої кількості позицій опору, які принесли б максимальний результат для задоволення власних потреб (дратівливість, хвалькуватість, хитрощі);
  • 3) нейтральний блок, який полягає в невмінні або небажанні зосередитися на процесі здійснення діяльності, предметах і явищах навколишньої дійсності (лінощі, недбалість).

За цим симптомокомплексом розгортаються позитивні зрушення в особистості, чого не відбувається в стабільних вікових періодах. Така позиція є вихідною для побудови тактики виховного впливу в кризових періодах, що усуває можливість прояву авторитаризму з боку особи, яка диктує свою волю. Криза 7 років є проявом внутрішньо; логіки розвитку (генної програми організму), тобто це закономірне явище в психічному розвитку.

Перебіг кризи 7 років не залежить від якоїсь однієї соціальної детермінанти, зокрема від вступу до школи. Безперечно, що такий зв'язок існує, однак сумнівно розглядати його як основну причину, яка формує її зміст.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >