< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Підприємницька діяльність

Ринкова система господарювання, як уже зазначалося, - це насамперед система підприємництва, яку прийнято характеризувати словом "вільне", тобто система вільного підприємництва. Підприємництво в усіх його формах відіграє ключову роль у ринковій економіці, але лише у XX ст. воно стало розглядатися як фактор (ресурс) виробництва.

Вперше поняття "підприємець" і "підприємництво" ввів у науковий оборот перший теоретик бізнесу, французький учений Р. Кантільйон (XVII ст.), який трактував ці поняття саме так як було сказано вище.

Інший французький економіст Ж.Б. Сей на початку XIX ст. вперше підійшов до характеристики підприємництва як до багатофункціональної діяльності. Він визначив, що підприємець виконує такі важливі функції як поєднання і координація факторів виробництва, організація виробничого процесу. Це робить його центральною фігурою процесу виробництва. Сей наголошував на творчому характері цих функцій, на відміну від рутинних повсякденних операцій по управлінню виробництвом і таким чином розмежував функції підприємця і простого управляючого.

Ці погляди знайшли широкий відгук і розвиток в економічній науці. Зокрема, австрійський і американський економіст И. Шумпетер у 30-40-х роках XX ст. запропонував систематизовану концепцію, згідно якої підприємець - це "економічний лідер", "новатор", діяльність якого знаходиться в основі будь-якого розвитку. Тут підприємець виступає уже як особливий тип господарника, що має здатність до аналізу і реалізації різноманітних ринкових можливостей, втілення новаторських ідей.

Згідно сучасного трактування підприємець розглядається як господарюючий суб’єкт, здатний розпочати і вести якусь вигідну справу, який шукає і втілює у життя раніше невідомі, нові можливості розвитку ринку - у вигляді нових товарів, послуг, технологій, новаторських ідей, сфер прикладання капіталу.

Відповідно підприємництво визначається як господарська діяльність суб’єкту з метою одержання прибутку і особливий творчий тип господарювання (економічної поведінки), що визначається новаторством, знаходженням все більш ефективних способів використання ресурсів, відкритістю до нових перспектив, готовністю ризикувати тощо.

Таким чином, в розумінні підприємницької діяльності нерозривно поєднані особливі об’єктивні економічні функції і суб’єктивні особливості того, хто їх виконує. Щоб оцінити потенційні можливості доходності справи і, ризикуючи, здійснити "нову комбінацію" (вираз И. Шумпетера), підприємцю потрібен певний набір ділових якостей і особливостей, а також особисті здатності, до яких відносять:

  • - правильна оцінка структури ринкових потреб і з’ясування тих із них, задоволення яких дасть щонайвищу ефективність;
  • - максимізація як своїх власних доходів, так і вигоди споживачів;
  • - формування цілі підприємства, організація людей та її досягнення, створення для цього необхідних стимулів і мотивації;
  • - вміння аналізувати структурні фактори розвитку підприємств і проводити необхідні поліпшення цих факторів шляхом купівлі-продажу підприємств або виробничих підрозділів.

Підприємці - це люди винахідливі і енергійні, дуже часто це неабиякі вольові особистості. Вони надають перевагу самостійності у прийнятті рішень, націлені на досягнення конкретних результатів, охоче сприймають нововведення і не бояться ризикувати. Існує справедлива думка, що підприємцем "потрібно народитися", не кожен може ним стати. Підприємництво - це один із "рідкісних ресурсів" суспільства.

Підприємницька діяльність має специфічні стимули і мотивацію. И. Шумпетер виділяє такі основні мотиви: потреба влади, впливу у суспільстві, прагнення до успіху, перемоги, яка досягається у конкуренції із суперниками, боротьбі із самим собою, рідкість творчості, яку дає самостійне ведення справи.

В основі будь-якого підприємництва знаходиться, без всякого сумніву, особистий інтерес. Але в умовах розвиненої ринкової економіки він задовольняється лише при праці на суспільство. Якщо "нова комбінація" не дозволяє задовольнити якусь суспільну потребу, то і очікуваного доходу не буде. Тому в підприємницькій діяльності вбачається особлива форма узгодження особистих і суспільних інтересів. Ще видатний теоретик А. Сміт (XVIII ст.), торкаючись ролі підприємця, наголосив: "Він має на увазі лише свій особистий інтерес, переслідуючи свою власну вигоду, при цьому він невидимою рукою спрямовується до цілі, яка зовсім не входила у його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він найбільш дійовим чином служить інтересам суспільства".

Підприємництво у ринковій економіці ґрунтується на високих моральних нормах господарської поведінки підприємця, повазі до чинного законодавства і добросовісній конкуренції. У своїй діяльності підприємець повинен турбуватися не лише про доходність власної справи, але й вирішувати загальносоціальні проблеми, які постають перед суспільством (допомога безробітним, бідним, захист оточуючого середовища тощо). Цього вимагають моральні норми і етичні принципи підприємництва.

Так, з розвитком підприємництва формується нова економічна поведінка, нова культура господарювання, що відображає нові типи взаємодії господарських суб’єктів - нетрадиційність думки і дій, творчий пошук, інтенсивність контактів, взаємоповага партнерів, служіння суспільству через генерацію нових ідей.

Отже, підприємець є суб’єктом підприємництва, а підприємницька діяльність - об ’єктом підприємництва.

Підприємництво за своїм змістом розглядається з різних сторін: як категорія економічної науки, як метод господарювання і як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає певні відносини, що складаються між учасниками суспільного виробництва (суб’єктами господарювання).

Як метод господарювання підприємництво характеризується економічною і юридичною самостійністю, особистою відповідальністю і господарським ризиком. Воно ґрунтується на таких принципах: саморегулювання, матеріальна заінтересованість, новаторська діяльність.

Підприємництво - особливий, новаторський, антибюрократичний стиль економічної поведінки, в основі якого знаходиться постійний пошук можливостей і ресурсів. Процвітає лише той, хто вміло ризикує, впроваджує нові технології, удосконалює організацію виробництва і збуту. У цьому розумінні виділяють дві моделі підприємництва - класичну та інноваційну.

Класична модель орієнтується на максимізацію віддачі від наявних ресурсів. Схема дій при цьому така: оцінка наявних ресурсів, визначення можливостей досягнення поставленої мети, використання того варіанту дій, який забезпечує максимальний результат при наявних ресурсах.

Інноваційна модель підприємництва виходить не з ресурсів, а із можливостей. Підприємець може не мати достатніх власних ресурсів, тому використовує будь-які можливості виробництва для досягнення поставленої мети. Схема дій тут така: формулювання мети, вивчення зовнішнього середовища, пошук альтернативних можливостей; оцінка власних ресурсів і співставлення їх із знайденими можливостями, пошук у зовнішньому середовищі (за межами власного підприємства) додаткових джерел, дії у відповідності з найбільш вигідним з усіх альтернативних варіантів.

Підприємницький тип мислення відрізняється від традиційного оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень та їх реалізації. У його центрі - здатність підпорядкувати діяльність співробітників єдиній меті. Мислення підприємця гнучке і диференційоване, ґрунтується на широкому кругозорі, спеціальних знаннях, фантазії, наполегливості і рішучості.

Підприємництво виконує три основних функції:

  • 1) мобілізації капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів;
  • 2) організації виробництва, збуту, реклами продукції, маркетингу, управління ними;
  • 3) новаторства, діяльності з генерування, розробки і впровадження у підприємницьку діяльність нових ідей та творчої ініціативи.

Починаючи з 70-х років XX ст. на просторі ринкових відносин формується нова модель економічного зростання, яка ґрунтується на провідній ролі підприємництва. В економічній літературі ця модель одержала назву інноваційної або інформаційно-індустріальної.

За ступенем розвитку підприємництво може бути досконалим і недосконалим, стихійним і організованим.

Для формування і розвитку підприємництва необхідні відповідні умови. Основні з них: наявність прав власності на засоби виробництва, продукт і дохід; існування ринкового простору, конкуренції як форми існування ринку; державна підтримка; існування ринкової інфраструктури.

Оскільки підприємництво пов’язане з власною працею, ризиком, здібністю та ініціативою, тому обов’язковою його умовою є економічна свобода у виборі методів організації і управління виробництвом, прийнятті рішень, від яких залежить успіх або банкрутство підприємства (фірми).

Політичною умовою розвитку підприємництва є стабільність і демократизація суспільного життя. Важливою умовою є наявність відповідного менталітету і сприятливого психологічного клімату серед населення. Психологія підприємництва формується паралельно з розвитком ринкових відносин, який веде до трансформації економічної свідомості і поведінки людей. Вони починають усвідомлювати, що соціальна справедливість полягає не у зрівняльному розподілі і споживанні, а в рівності можливостей усіх. Не менш важливою умовою розвитку підприємництва є існування юридичної нормативної основи, його правова захищеність.

В Україні в 1992 р. було прийнято закон "Про підприємництво", в якому воно визначається як самостійна ініціатива, на власний ризик, виробнича і комерційна діяльність, виконання робіт, надання послуг з метою одержання доходу (прибутку). Визначені і принципи організації підприємництва: вільний вибір видів, напрямків та форм господарювання; самостійність у формуванні програми діяльності, виборі постачальників та споживачів, ціноутворенні; право вільного розпорядження власним доходом; свобода зовнішньоекономічних зв’язків, свобода у наймі робочої сили. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (ст. 42 розд. 1 Конституції України).

Проте ці принципи і закони про підприємництво багато у чому залишилися лише декларацією про наміри, адже в Україні відсутня більшість умов для його розвитку. У перехідній економіці України для розвитку підприємницької діяльності повинні бути створені відповідні соціально-економічні умови:

  • - рівноправність різних форм власності на засоби виробництва, продукти і дохід;
  • - існування економічної свободи і самостійності господарюючих суб’єктів;
  • - подолання монополізму, передусім державного, наявність ринково-конкурентного режиму господарювання;
  • - існування ринкової інфраструктури;
  • - державна підтримка підприємництва.

До умов розвитку підприємництва можна віднести: політичні (демократизація), психологічні (психологічний клімат серед населення) і юридичні (створення нормативної бази та правової захищеності).

У 1991-1992 роках в Україні було прийнято ряд законів "Про підприємництво (7 лютого 1991 року), "Про цінні папери і фондову біржу", "Про господарські товариства", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про іноземні інвестиції".

Суб’єктами підприємницької діяльності визнаються приватні особи - громадяни України та інших держав, які не обмежені законом у правоздатності і юридичні особи усіх форм власності. Підприємництво у галузях озброєнь, випуску цінних паперів і грошей, виробництва наркотичних засобів може здійснюватися лише державними підприємствами. Без спеціальних ліцензій забороняється виготовлення медикаментів, хімічних речовин, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, добування корисних копалин, юридичної практики.

В Україні створена організаційно-правова база для підприємницької діяльності, але підприємництво наштовхується на цілий ряд перешкод об’єктивного і суб’єктивного характеру:

  • - нестабільність державної економічної політики щодо підтримки підприємництва;
  • - податкова система України впродовж багатьох років не стимулювала вітчизняних підприємців до ділової активності, відштовхувала потенційних іноземних інвесторів. Прийняті закони про податок на дохід, на прибуток, на додану вартість лягли важким тягарем на вітчизняні підприємства, багато з яких перебувають на межі розорення. Українське податкове законодавство завдавало шкоди як вітчизняному підприємництву, так і іноземним партнерам, погіршувало уже існуюче підприємницьке середовище. Непомірні податки часто підштовхували підприємців до порушення законів. І хоча, в останній час, внесені деякі зміни у податкове законодавство (див. главу 13), все ж в цілому воно залишається недосконалим.

Уникаючи узаконеного податкового і бюрократичного свавілля в Україні, капітал прагне в ті країни, де умови його застосування вигідніші. Недовіра до держави часто змушує бізнесменів вкладати гроші в дорогоцінності, предмети розкоші, нерухоме майно, в тому числі і за кордоном, а не у виробничі інвестиції і розвиток національної економіки. Досить широко розповсюджений разовий "бізнес", коли "ділові люди", отримавши високий дохід, припиняють наступну "бізнесову діяльність". Дійові стимули для подальшого розвитку підприємництва відсутні.

Перепоною на шляху становлення підприємництва в Україні є також нерозвиненість ринкової інфраструктури та відсутність позитивного психологічного клімату серед населення.

Для розвитку ринкової інфраструктури в Україні необхідно вдосконалити діяльність товарних і фондових бірж, ярмарків, торгово-посередницьких фірм; розширити мережу лізингових послуг, установ фінансування, кредитування та страхування підприємницької діяльності. Підприємництво вимагає прискореного розвитку інформаційного забезпечення, від якості та обсягу якого залежить правильність прийнятого рішення.

Особливо актуальною для наших умов є проблема формування позитивної громадської думки щодо розвитку підприємництва. Ця сторона проблеми зумовлена тим, що під впливом розвитку ринкових відносин в економіці країни виникла і отримала швидке кількісне зростання нова суспільна група підприємців і бізнесменів, діяльність і поведінка яких значною мірою формує сучасний психологічний клімат підприємництва.

Певна частина нових підприємців за соціальним походженням - це вихідці із "номенклатури", які в минулому зробили успішну кар’єру в партійних, радянських та комсомольських органах. Це переважно спеціалісти різних галузей народного господарства, ділові, самолюбиві люди з широкими особистими зв’язками та певними організаційними здібностями. Саме вони розробили перші організаційні і методичні матеріали з підприємництва, добре їх знають, що дало їм хороші стартові умови для початкового успіху. У багатьох випадках як стартовий капітал вони використали партійні чи комсомольські гроші.

Іншу частину сучасних українських підприємців і бізнесменів за соціальним походженням можна об’єднати у так звану групу "люмпенів". До неї можна віднести різного роду невдах в радянський період. Це переважно люди, які не реалізували себе у своїй професії і тому покинули її або особи без фаху і певного роду занять. І перші, і другі рано стали на стежку "бізнесу", займаючись тоді забороненим законом перепродажем (форцовкою) імпортних товарів, тобто дрібним "тіньовим бізнесом". Нагромадивши в "тіні" певний капітал, в нових ринкових умовах вони зареєстрували свої фірми і легалізували "тіньовий" капітал.

Більшість нових підприємців проявляють прагнення до чисто комерційного, спекулятивного підприємництва і нехтують виробничим. Чітко проявляється бажання багатьох нових підприємців в найкоротший час отримати високі доходи і прибутки, зібрати великий капітал, порушуючи при цьому всякі морально-етичні принципи цивілізованого підприємництва. Така ділова і моральна поведінка нових підприємців не сприяє формуванню нової економічної культури і сприятливого психологічного клімату в країні. Хоча населення в цілому сприймає підприємництво як сувору необхідність, пов’язану з переходом до ринку, відношення до самих підприємців значної частини населення України залишається упередженим. Найбільш негативним є відношення робітників, селян, пенсіонерів, господарських керівників радянського ґатунку та військовослужбовців.

Таким чином, певний час не вдається уникнути малопродуктивних форм і проявів підприємницької діяльності, що викликають негативну соціальну реакцію. Вони об’єктивно зумовлені характером особливостей первісного нагромадження капіталу, початкового етапу становлення ринкових відносин і формування підприємницької етики. Доводиться миритися з ним як з неминучими явищами перехідного періоду.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >