< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Європейські країни середньовічних цивілізацій

Етапи становлення і характерні особливості

У Західній Європі феодалізм розвивався, маючи своїми попередниками такі соціально-економічні системи: 1) античну, рабовласницьку і варварську; 2) родоплемінну. Між ними була значна відмінність: перша набула великого поширення, у другій ще не сформувався класовий устрій. З одного боку, в античному суспільстві у IV—V ст. почали виникати протофеодальні елементи, з іншого — багато народів приходило до феодалізму шляхом самостійного внутрішнього розвитку.

У новітніх дослідженнях визначають такі етапи становлення і розвитку феодалізму:

  • 1) раннє середньовіччя (V—IX ст.): земля концентрувалася у найвищих станів суспільства, формувалося залежне суспільство, васально-ленні відносини;
  • 2) високе середньовіччя (X—XIII ст.): переважала доменіальна система господарювання, встановлювалась феодальна ієрархія, розвивалися ремесла і торгівля;
  • 3) пізнє середньовіччя (XIV—XV ст.): утверджувалися товарно-грошові відносини, майже зникло доменіальне господарство, феодальна ієрархія, відбувався активний процес звільнення селян, з'явилися ознаки раннього капіталізму. Водночас впроваджували технічні новинки — вітряний млин, доменну піч, артилерію, книгодрукування та ін., формувалися централізовані держави.

Така періодизація не єдина і не безспірна, проте, на нашу думку, вона повністю дає змогу врахувати зміни, які відбувалися у феодальному способі виробництва в Західній Європі. Для інших регіонів хронологічні межі феодалізму, звичайно, будуть дещо іншими.

Феодалізм — система політичної організації суспільства, економічну основу якої становить володіння землею. Для феодальної економіки характерні такі ознаки:

  • 1) панування значної земельної власності класу феодалів;
  • 2) поєднання її з невеликим індивідуальним господарством безпосередніх виробників — селян, які часто мали в приватній власності головні засоби виробництва, худобу;
  • 3) своєрідний статус селян, котрі були не власниками землі, а її держателями на різних умовах аж до права спадкового користування;
  • 4) різні форми й ступені позаекономічного примусу селян, особиста й поземельна залежність, судова підлеглість владі феодала, станова неповноправність селянства;
  • 5) переважання аграрного сектору над торговим і промисловим;
  • 6) панування натурального господарства і відповідний характер держави;
  • 7) загалом низький рівень техніки та знань, ручне виробництво, що мало особливе значення для індивідуальних виробничих навичок;
  • 8) наявність васалітету або ієрархічної драбини субпідрядних соціальних груп усередині стану феодалів (також залежно від місцевих умов). Наприклад, у Франції ця схема мала такий вигляд: король — графи, герцоги — барони — рицарі (з фр. — "шевальє").

Зазначені властивості не вичерпують усіх особливостей феодалізму. Варто звернути увагу і на умовний характер феодальної власності на землю та розподіл права на неї між кількома феодалами. Феод був спадковою земельною власністю представника пануючого класу, пов'язаною з обов'язками несення військової служби та інших повинностей на користь вищого сеньйора. Його також вважали власником цього феоду. Така специфіка зумовила особливу значущість феодальної ієрархії та особистих васально-ленних зв'язків.

У межах феодальної вотчини (французька сеньйорія, англійський манор, російське помістя) експлуатували селян, що стало основою для виробництва та вилучення феодальної ренти. Феодальна земельна рента — частина додаткового продукту залежних селян, яку безплатно, безеквівалентно привласнював землевласник. Це економічна форма реалізації власності феодала на землю, засіб позаекономічного примусу.

У період становлення феодалізму переважала відробіткова рента в поєднай ні з продуктовою. У XI—XV ст. у зв'язку зі збільшенням кількості міст, поширенням товарно-грошових відносин поряд із попередніми двома формами набувала значення грошова рента. Поступово феодали зменшували своє господарство, передавали панську землю в утримання селянам і жили за рахунок натурального та грошового оброків. Такий процес, названий комутацією ренти, призвів до зростання економічної незалежності селянського господарства.

На думку сучасних дослідників, процес становлення феодалізму відбувався трьома шляхами:

  • 1) як результат синтезу протофеодальних елементів пізньоантичного та варварського суспільств (Північно-Східна Галлія, низка південнослов'янських народів). Швидше розвивалися ті регіони, де варварська складова синтезу переважала над античною. У варварських племен ознаки нового устрою виявлялися у використанні рабів за патріархальним типом як землеобробників, поглибленні соціального розшарування, посиленні влади військових вождів і королів, розвитку мирних відносин, що негативно впливало на військову демократію;
  • 2) так званий безсинтезний спосіб генезису феодалізму, що здійснювався без греко-римського і варварського синтезу або з незначними його складовими (Англія, Скандинавія, Південна Шотландія, частково Німеччина, а також Русь, Польща, Чехія);
  • 3) на основі синтезу пізньоантичного суспільства з феодальними відносинами, котрі сформувалися у варварському суспільстві з переважанням античних принципів (Візантія, Південна Галлія, країни Середньоазіатського регіону).
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >