Організація самостійної роботи студентів

Самостійну роботу розглядають як дидактичну форму навчання, що є системою організації педагогічних умов, які забезпечують управління навчальною діяльністю студентів. Проходить вона без участі викладача. Без умінь самостійної роботи молодий фахівець не зможе вдосконалюватись і відповідати вимогам професійної діяльності.

Отже, самостійна робота - це специфічний вид учіння, головною метою якого е формування самостійності студентів, їхніх умінь та якостей, яке здійснюється в самостійній роботі опосередковано через зміст і методи всіх видів навчальних занять. Самостійна робота як діяльність учіння має дві основні мети: розвиток самостійності як якості особистості та засвоєння студентами професійних знань, формування в них фахових умінь та навичок. Перша частіше розвивається в позааудиторній самостійній роботі, а друга - під час занять. На думку А.П. Мінакова, "самостійна робота - це передусім самостійна думка. Треба вчити самостійно мислити і на лекціях, і під час вирішення задач. Творчо працювати може тільки той, хто мислить. Тому завдання викладача - зумовити виникнення думок, стимулювати активність і самостійність вже на лекціях, семінарах, уроках. А самостійність мислення сприятиме бажанню самостійно працювати, не очікуючи вказівок та спонукань ззовні"1.

Якісний опис самостійності як результату навчання в умовах активізації самостійної роботи може виявлятися через вміння студентів систематизувати, планувати, контролювати й регулювати, свою діяльність без постійної допомоги та керівництва викладача.

Самостійність є необхідною умовою ефективності будь-якої діяльності: навчальної, виробничої, громадської, розумової, пізнавальної та ін. Вираженням самостійності особистості є вчинки, дії, висловлювання, оцінка особистості як тих, хто її оточує, так і самої себе. Отже, самостійність - це не воля чи риса характеру, здібність чи мислення, а більш складна, інтегративна особистісна якість. Самостійність співвідноситься з самореалізацією особистості, з її активністю щодо внутрішнього спонукання без зовнішнього примусу, з відносною незалежністю. Для вищого рівня розвитку самостійності типовим є продуктивний творчий характер діяльності, а не стереотипність рішень, що приймаються, вчинків, дій самої особистості.

Самостійність виявляється в результатах діяльності, у ставленні до довкілля і в спрямованості поведінки. Вона не є вродженою органічною властивістю людини, а виникає й розвивається у процесі життєдіяльності. Самостійність далеко не завжди стає стійкою характеристикою поведінки, діяльності. Рівень її розвитку залежить від умов, у яких розривається особистість, характеру її відносин з довкіллям.

Самостійне мотивування й обґрунтування дій, здатність бачити об'єктивні підстави вчинків і приймати адекватні рішення, складати програму дій вироблюються з досвідом, внаслідок критичної оцінки зовнішніх впливів і власних можливостей. Крім того, самостійна особистість не тільки вирішує поставлені завдання або ті, що виникають перед нею, але й сама ставить перед собою цілі, тобто ініціативна, і більше того, має потребу приймати та реалізовувати власні рішення. Після прийняття рішення така особистість готова нести відповідальність за його практичне втілення, за свої дії, в основі яких лежить впевненість у їх правильності і своєчасності. Водночас самостійна людина здатна визнавати свої помилки, якщо дійсність свідчить, що не всі обставини були нею враховані під час вирішення. На підставі самокритичного аналізу, рефлексії вона приймає більш адекватні рішення, що приводять до розв'язання проблем. Отже, самостійність - це інтегративна якість особистості, що полягає у здатності і потребі приймати та реалізовувати рішення з власної ініціативи і нести за них відповідальність.

Потенційні якості людини можуть повною мірою виявитись і реалізуватись лише за умови раціональної самоорганізації навчальної діяльності. При цьому слід мати на увазі, що здатність до самостійної навчальної роботи не має безпосереднього зв'язку з рівнем розвитку окремих пізнавальних процесів або мотивацій. Ефективна самостійна робота включає вміння працювати на занятті, вдома, у бібліотеці, вміння організовувати окремі форми роботи та всю свою навчальну діяльність без систематичного контролю, допомоги та стимуляції викладача.

Студентів, у яких самостійність у навчанні розвинута достатньо, Л.М. Фрідман називає "автономними", незалежними від сторонньої допомоги, а тих, у кого уміння самостійно вчитися не розвинені, можна назвати "залежними".

Студенти "автономного типу" вбачають основний сенс навчання у здобутті потрібних їм професійних знань і умінь. У них критерії успішності навчання не зводяться до отримання оцінок. Ці студенти вважають, що успіх у навчанні суттєво залежить від їх особистих якостей і зусиль, що докладаються. Вони ретельно контролюють та критично оцінюють свою діяльність у ході виконання кожного завдання.

Студентів "залежного типу" можна поділити на дві підгрупи. Студенти першої підгрупи, незважаючи на низьку успішність навчання, оцінюють свою навчальну діяльність як досить успішну для себе. Вони погоджуються на менші результати, щоб не витрачати більших зусиль та часу, не напружувати думки, не робити щось нове, незвичне. Вони вважають, що оцінка при перевірці знань та вмінь залежить переважно від випадку (везіння).

Студенти другої підгрупи оцінюють своє навчання як неуспішне. Вони бажають отримувати вищі оцінки, і багато хто з них витрачає на підготовку велику кількість часу. Однак вони не усвідомлюють залежності успіхів у навчанні від розвиненості в них особистих психічних властивостей, навчальних та мисленневих умінь, тому не намагаються розвивати, тренувати власні психічні процеси, вміння, навички (пам'ять, уміння порівнювати, виділяти головне, узагальнювати; швидко й усвідомлено читати та конспектувати тощо), від яких залежить ефективність самостійної навчальної роботи. їхня діяльність безсистемна, нераціональна, неоптимальна, їм часто потрібна зовнішня допомога під час підготовки до занять.

Отже, розвиток самостійності е процесом переходу від зовнішнього керівництва до самоуправління, самоорганізації своєї навчальної діяльності. Для ефективної самостійної навчальної роботи студент повинен оволодіти раціональними, оптимальними способами навчання, мислення, здобуття інформації.

Керівництво процесом самостійної навчальної роботи має бути спрямоване не на примушування студентів до багатогодинного "сидіння за письмовим столом", а на формування в них потреби в самому процесі навчання, бажання вчитися раціонально, ефективно, оптимально й отримувати від цього насолоду.

Для цього необхідні такі умови: студент має знати програму на семестр, перелік і критерії оцінки не тільки знань, але й умінь, якими він має оволодіти; контролю й оцінюванню підлягає кожне самостійно виконане завдання кожного зі студентів; оцінка результатів самостійної роботи має бути гласною та аргументованою; позитивна психологічна атмосфера у групі має підтримувати раціонально організовану самостійну працю.

У професійній школі використовуються такі форми позааудиторної самостійної роботи:

• - пошук і робота з навчальною та довідковою літературою (конспектування, складання планів, тез, оформлення інформації в схеми, таблиці, графіки тощо);
• - виконання наскрізних індивідуальних завдань за циклами навчальних дисциплін (написання рефератів, доповідей, оглядів і виступ з ними на семінарських заняттях);
• - підготовка до найбільш відповідальних та інтегративних лабораторних робіт;
• - вивчення теми малою групою студентів, кожний з яких навчає потім іншу групу однокурсників з подальшим захистом теми у викладача;
• - розробка студентами методичних матеріалів з предмета (схем, таблиць, опорних конспектів, програм для ЕОМ, задач тощо);
• - виконання практичних завдань, розрахунків за допомогою ПЕОМ;
• - вивчення нової техніки, технологій, методики на базових підприємствах, у лабораторіях, школах, складання і захист звітів;
• - конкурсне виконання спеціальних розвивальних, творчих завдань та їх публічний захист;
• - самостійне вивчення дисципліни.

Однією з форм самостійної роботи є домашня навчальна робота студентів. Вона здійснюється без керівництва викладача, але за його завданням. Виконуючи домашнє завдання студенти самі розподіляють свій час, визначають порядок роботи, самі контролюють її, знаходять і виправляють помилки. Успіх домашньої роботи залежить від цих умінь, підготовленості до самостійної домашньої роботи взагалі та за конкретною темою зокрема.

Зв'язок домашньої і класної роботи виявляється в різний спосіб. У більшості випадків у професійних навчальних закладах І-П рівнів акредитації у процесі домашньої роботи закріплюється матеріал, вивчений на заняттях. Студенти повторюють за підручником і конспектом матеріал заняття, розв'язують задачі, вправи, аналогічні до тих, що розв'язувалися на заняттях. Іноді домашня робота є продовженням аудиторної. Наприклад, на занятті задача тільки аналізується, а розв'язується вдома.

На старших курсах або у вищих професійних навчальних закладах III-IV рівнів акредитації до змісту домашньої роботи включається самостійне вивчення деяких розділів програми. Іноді домашні завдання спрямовані на активізацію сприйняття на майбутніх заняттях.

При визначенні змісту та обсягу домашніх завдань важливо враховувати індивідуальний рівень розвитку мисленневих і навчальних умінь та інтереси окремих студентів. Диференційований підхід до цього питання дає позитивний ефект. Індивідуалізований підхід потрібен і до домашніх завдань для студентів, що мають прогалини у знаннях, уміннях, навичках після пропусків занять. Тому корисно поєднувати фронтальні, диференційовані й індивідуальні завдання. Диференціація та індивідуалізація домашніх завдань доцільна не тільки за ступенем складності, але й за інтересами та спеціалізацією тих, хто навчається.

Домашні завдання, типові для професійних навчальних закладів, поділяють на чотири основні групи: усні, письмові, графічні, практичні. До першої групи належить вивчення матеріалу за навчальними посібниками, читання креслень, схем, розв'язання якісних задач, підготовка відповідей, доповідей з додаткової літератури, документації, аналізу виробничої діяльності.

Письмові домашні завдання містять кількісні задачі, завдання та виконання розрахунків, опис спостережень, розробку технологічних карт, складання звітів про лабораторно-практичні роботи.

До групи графічних домашніх завдань належать різні роботи з креслення, складання схем, графіків, діаграм, замальовок тощо.

Під час вивчення фахових дисциплін широко використовуються практичні самостійні домашні роботи. Викладач і майстер виробничого навчання (керівник практики) спільно пропонують студентам розробити карти технологічних процесів виготовлення конкретних деталей, збирання вузлів, механізмів з вибором інструментів, розрахунками режимів, обґрунтуванням способів контролю, конструюванням пристосувань, внесенням удосконалень у конструкцію інструментів.

Специфічним видом самостійних домашніх завдань є міжпредметні комплексні завдання, виконання яких потребує використання комплексу знань з фахових, загально-технічних, загальноосвітніх предметів, а також практичних умінь та навичок.

Виконання самостійної роботи не можливе без розвитку психічних властивостей (пам'яті, уяви, мислення), уміння зосереджуватись. Першим серед психічних процесів, що розвиваються у ході самостійної роботи, є пам'ять. Викладачу слід ураховувати, що краще запам'ятовується те, що необхідно для вирішення завдань - 90 %, у той час як у процесі слухання -10, читання - 30, спостереження - 50 %'. Запам'ятовуванню сприяє й настанова на те, що саме треба запам'ятати та з якою метою, а також логічні та емоційно-особистісні акценти, які передають ставлення викладача, майстра до інформації. Продуктивне смислове запам'ятовування більш ефективне, ніж механічне, тому на початку навчання будь якого предмета, фаху доцільно використовувати спеціальні завдання для самостійної роботи, які потребують встановлення логічних, смислових, асоціативних, структурних зв'язків, співвідношень: часткове - загальне, причина - наслідок; встановлення аналогій, контрастів; класифікацію, позначення великими літерами, складання структурно-логічних схем, таблиць тощо. Отже, розвиток пам'яті тісно пов'язаний з розвитком мислення студентів, удосконаленням умінь аналізувати, порівнювати, абстрагувати, конкретизувати, здійснювати перенесення знань та умінь у нові умови, обставини, а також з умінням самостійно вчитися.

Однак репродуктивна самостійна робота не може бути досить ефективною під час формування самостійності як професійної якості особистості. Потрібні не лише вміння працювати без сторонньої допомоги, а й здатність розв'язувати цілісні завдання, що містять усі компоненти діяльності людини: усвідомлення й формулювання проблем та завдань; визначення цілей і складання плану; аналіз, прогнозування й прийняття (вибір) рішення, його практичну реалізацію; контроль та оцінювання процесу й результатів діяльності; постановку нових цілей і завдань, спрямованих на подальше вдосконалення об'єктивного світу й самого себе. Відсутність будь-якого компонента не дає змоги сформувати самостійність як особистісну якість майбутнього спеціаліста.

Найважливішим і домінантним компонентом самостійності є прийняття рішення. Саме з ним пов'язані смислотвірні мотиви поведінки та діяльності особистості. У ньому насамперед реалізується потреба в самореалізації. Здатність приймати рішення ґрунтується на розумінні суттєвого вміння порівнювати, здійснювати аналіз, синтез та узагальнення, класифікувати, планувати, робити умовиводи, організовувати свою діяльність.

Самостійна особистість не тільки приймає рішення, але й контролює процес їх реалізації, під час якого самокритично оцінює свою діяльність, коректує її за необхідності і досягає поставлених цілей, несе за них відповідальність. Самостійність не можлива також без наявності власних думок, оцінок, суджень. Упевненість особистості в істинності знань, правильності своєї позиції приводить до готовності її доказово захищати, відстоювати в дискусійних та конфліктних ситуаціях.

Самостійність може розвиватися тільки у процесі певної діяльності, під час прийняття рішень і наслідування їх. Унаслідок цієї діяльності відбуваються зміни в самому суб'єкті, які виражаються в оволодінні способами прийняття рішень та розвитку певних якостей. У свою чергу це є підставою для ефективних дій, адекватного орієнтування в обставинах, зумовлених змістом завдань, що вирішуються.

Вищий, творчий рівень розвитку самостійності полягає в потребі постійно ставити нові цілі й завдання, спрямовані на вихід за межі заданого, на пошук та відкриття нових закономірностей і способів розв'язання.

Постановка подальших цілей-та завдань на основі адекватної самооцінки зробленого допомагає розвитку позитивного емоційного ставлення до самостійної діяльності і рішень, формує потребу в них.

Навчання студентів стратегії й тактиці самостійного прийняття рішень на першому етапі можливе за допомогою проблемного навчання, навчальних дискусій та розв'язання практичних задач проблемного характеру (аналізу конкретних ситуацій).

Під час вибору проблем слід керуватися такими критеріями: краще обирати провідні ідеї, поняття, методи науки, суперечливі ідеї, положення та пошук шляхів їх розв'язання в історії науки; суперечності, невирішені питання сучасної науки, нові технології, що виникають у виробничій практиці.

Використання зазначених методів на практичних заняттях ознайомить студентів з узагальненими способами прийняття рішень, навчить їх усвідомлено здійснювати розумові операції під час самостійного прийняття рішень, розвине самостійність мислення. На цьому шляху слід послідовно концентрувати увагу на операціях порівняння, виокремлення суттєвого, аналізу через синтез (тобто виявлення різноманітних прихованих властивостей і якостей об'єкта завдання шляхом включення його в різноманітні можливі відносини та умови діяльності).

Для ефективного прийняття самостійних рішень людина має володіти досить великим обсягом інформації, але узагальненої, стислої за принципом системності" Необхідним елементом узагальнених знань є ключові поняття науки. З одним поняттям завжди пов'язані декілька інших, розуміння їх взаємозв'язків, ієрархії надає знанням системний, узагальнений характер. Для розвитку здатності узагальнювати варто використовувати лаконічні виступи на семінарах, складання планів, логічних схем, таблиць.

Самостійність як якість особистості найяскравіше виявляється в умовах вибору, розв'язання суперечностей, подоланні перешкод. Тому ефективним способом включення студентів до самостійної діяльності, процесу прийняття рішень є дискусії. Причому важливим є обов'язкове визначення кожним студентом своєї позиції, власного ставлення до проблеми, його обґрунтування й аргументований захист.

В основі дискусій повинні лежати проблеми, які не допускають однозначної відповіді, потребують діалектичного підходу, врахування широкого кола питань, актуальних для сучасної практики, що мають декілька розроблених у літературі концепцій, доступних для студентів.

Дуже корисним для майбутніх спеціалістів є виконання студентами по черзі обов'язків керівника семінару (практичного заняття). Студент-керівник відповідає за підготовку і проведення заняття. Він веде семінар, стежить за регламентом, формулює запитання й організовує обговорення, проводить колективний аналіз та оцінювання роботи. При цьому викладач надає допомогу керівнику під час підготовки до заняття, бере участь у постановці й обговоренні проблем, у підсумках та оцінюванні самого процесу роботи на основі принципу співробітництва. У такий спосіб студенти набувають реального досвіду керівництва, обговорення та прийняття рішень, контролю й оцінювання, підготовки і втілення рішень у життя, відповідальності.

На старших курсах студентів доцільно включати у науково-дослідну роботу, яка передбачає прийняття самостійних рішень під час проведення діагностичного експерименту, написання й захисту курсових робіт, проектів. Робота повинна охоплювати теоретичний огляд літератури з теми, опис методики експериментального мікро-дослідження та аналіз його результатів.

Студенти, які працюють над спорідненими темами, можуть об'єднатися в одну дослідну групу. На консультаціях цих груп корисно використовувати такі методи, як мозковий штурм, рольова гра, дискусія без лідера, що сприяють самостійному прийняттю рішень.

Самостійність як якість особистості полягає не лише у правильному розв'язанні навчальних і практичних завдань, але й в умінні відстоювати ці рішення, боротися за їх втілення в життя. Тому на захисті наукової роботи кожен студент повинен коротко доповісти про суть своєї роботи, а потім приймати рішення й аргументовано захищати їх, відповідаючи на запитання викладачів та однокурсників. При цьому важливою є наявність власної позиції й уміння логічно та обґрунтовано доводити її правомірність.

Для формування самостійності дуже важлива активна участь студентів у колективному оцінюванні та самооцінюванні процесу прийняття й реалізації рішень, які повинні здійснюватися після обговорення й розв'язання проблемних завдань, проведення дискусій, під час написання й захисту наукової роботи.

Важливим моментом є те, що обговоренню підлягає не тільки результат, але й процес прийняття рішення, що привів до цього результату. Усвідомлення ефективності шляхів прийняття рішень та їх реалізація сприяють закріпленню оптимальних для суб'єкта способів прийняття рішень і діяльності, характерних для самостійної особистості.

На одному з перших практичних занять необхідно обговорити критерії оцінки діяльності. На наступних етапах критерії, відібрані внаслідок дискусії, стають основою для самостійного оцінювання і самооцінювання студентами. Критеріями можуть бути аргументованість суттєвих положень, логічність і лаконічність викладу, вміння поєднати теорію з практикою, узагальнити головне і зробити висновки, доказово захистити свою позицію. Можливість рецензувати, оцінювати і порівнювати свої рішення та дії з діяльністю товаришів сприяє формуванню адекватної самооцінки, крім того у студентів накопичується досвід оцінної діяльності, необхідної для керівника.

Самостійна робота майбутнього спеціаліста повинна бути спрямована на формування не тільки професійних знань та вмінь, але й на розвиток якостей, необхідних будь-якому керівнику" насамперед організаторських і комунікативних.

Перш ніж управляти іншими, необхідно навчитися управляти собою. Володіти собою - означає відчувати своє тіло, уміти знімати напруження і розслаблятися, а також викликати в собі відчуття стриманої сили та впевненості.

Оптимальний психофізичний стан с не подарунком долі, а результатом систематичної роботи над собою для того, щоб уміти управляти своїми емоціями, налаштовуватися на подолання труднощів, зменшувати психологічний вплив невдач, страху перед майбутньою діяльністю.

Перераховані вміння формуються за допомогою психофізіологічного тренінгу. Психофізіологічний тренінг - це метод розвитку особистості, що передбачає навчання людини релаксації м'язів, самонавіюванню, концентрації уваги й уяви, уміння контролювати мимовільну розумову активність з метою досягнення оптимальних результатів в обраній діяльності. Психофізіологічний тренінг має такі завдання: полегшення переходу від роботи до відпочинку та забезпечення його оптимальності, створення максимально сприятливих психічних і фізіологічних передумов для успішного виконання будь-якої діяльності.

Керівна діяльність - це вміння працювати в умовах невизначеності, творити, імпровізувати. Для цього необхідно звільнитися від набутих штампів, внутрішніх обмежень, від скутості внаслідок попереднього досвіду. Психотренінг надає досвіду розкутості та імпровізації, в ньому немає єдиного правильного рішення, кожному потрібно шукати власні.

Психофізіологічний тренінг сприяє виробленню вмінь самоконтролю і регуляції своєї поведінки й самопочуття. Навчання саморегуляції - це не загальні рекомендації "тримати себе в руках", а система вправ з постійно зростаючою складністю. У більшості вправ психофізіологічного тренінгу використовується глибоке розслаблення всіх м'язів. Хвилювання, дратування, гнів пов'язані з сильним м'язовим напруженням. Розслаблюючи перенапружені м'язи обличчя, шиї, рук, спини, ми зменшуємо негативний вплив цих станів.

Надмірна активність центральної нервової системи, пов'язана з негативними емоціями, погано відображається на фізичному стані людини. Психофізіологічний механізм вправ, що розслаблюють, полягає у збільшенні надходження в центральну нервову систему коригувальної інформації. Потік нервових імпульсів від цих відволікаючих чинників може бути сильнішим, ніж негативні впливи, викликані занепокоєнням, тривогою, страхом, гнівом.

Використання спеціальних вправ (мімічних, дихальних та ін.) впливає на регуляцію психофізичних станів ще й шляхом цілеспрямованого виділення в кров тих чи інших речовин, гормонів. Так, похмуре обличчя сприяє активнішому виробленню адреналіну, що викликає, у свою чергу, тривогу, пригніченість, невпевненість. Посмішка налаштовує на викидання норадреналіну й викликає почуття впевненості, азарту, запал, енергійність. Витримка може бути вихована також за рахунок зниження мотиваційної значущості стимулів. Це досягається комплексом вправ з раціонального психологічного захисту.

Психофізіологічний тренінг пов'язаний не лише з розслабленням. Це, передусім, тренування в переключенні і зосередженні уваги. Коли об'єктом самоконтролю, зосередження стає відчуття тіла "тут і зараз", то увага, концентруючись на них, відмежовується від всього іншого, щоб зупинити потік негативних переживань.

Навчання саморегуляції має починатися з вироблення вміння стежити за зовнішніми виявами емоцій і станів: мімікою, позою, диханням, тонусом м'язів. Потім необхідне тренування здатності змінювати свої переживання, вираз обличчя, ходу, рухи, міміку. Саморегуляція - це вплив людини на саму себе за допомогою слів і відповідних їм образів. Сутність психофізіологічної саморегуляції полягає в тому, що почуття, які накопичуються у процесі спілкування з довкіллям і пізнання власного організму, людина робить предметом систематичного тренування. Сигналами для цього можуть бути відчуття важкості тіла, тепла у поєднанні з м'язовим розслабленням і почуттям фізичного комфорту.

Ще один принцип психофізіологічної регуляції полягає в тому, що чим чутливіше словесне визначення отримає зміст того, що сприймається, і чим активніше воно буде відтворюватися, тим точніше воно буде перетворене в самоврядування.

Можливість самостійно активно змінювати процеси, що відбуваються у власному організмі, й управляти ними має важливе значення. Це вміння є найбільш вирішальним чинником у досягненні професійних успіхів. Шляхом саморегуляції можна активізувати або загальмувати психофізіологічні процеси, підвищити якість підготовки й ефективності виконуваної діяльності. За допомогою різноманітних прийомів саморегуляції можна впливати як на пізнавальний, так і на мотиваційний процеси, підвищувати дієвість мотивів та настанов

Свідома діяльність завжди мотивована, й у зв'язку з цим неминуче пов'язана з вольовими якостями особистості. Здатність до самоконтролю і саморегуляції проявляється в організованості, рішучості, упевненості в собі, цілеспрямованості. Уміння знімати фізичну втому формує витривалість, здатність витримувати великі навантаження, долати несподівані перешкоди.

Психофізіологічний тренінг можна проводити під час практичних занять, поділивши групу студентів на мікрогрупи з 7 (±2) осіб. Вправи розраховані на колективну взаємодію учасників. Контакт і взаємна довіра є сприятливими психологічними чинниками для занять психофізіологічним тренінгом. Згуртована група створює для її членів психологічний захист, даючи змогу кожному бути розкутим у відносинах з іншими і, головне, із самим собою.

Отже, включення студентів у самостійну роботу за допомогою таких методів, як проблемне навчання, дискусії, рольові та ділові ігри, науково-дослідна робота, психофізіологічний тренінг сприяють формуванню необхідних професійних якостей особистості майбутніх спеціалістів.