Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

Особливості становлення та розвиток відносин України з державами Центрально-Східної Європи

Після розпаду могутньої наддержави СРСР та проголошення незалежності Україна стала на самостійний шлях розвитку. Звісно, перші кроки молодої держави були слабкими і невпевненими. Проте завданням України було гідно вийти на міжнародну арену. Невдовзі Україну визнали практично всі країни Центрально-Східної Європи, що і дало поштовх для розвитку її міжнародної політики.

Україна як одна з держав Центрально-Східної Європи (ЦЄС) приділяє значну увагу відносинам із державами регіону, котрі є своєрідним містком між нею та Заходом. Співпраця з ними істотно розширює смугу стабільності миру довкола України, сприяє її утвердженню як впливової європейської держави. Різноманітні й тривалі взаємини України з державами регіону - важлива умова її інтегрування до європейського співтовариства і активної участі в регіональній та субрегіональній співпраці.

Становлення і розвиток відносин України з державами ЦСЄ, з огляду на низку історичних, геополітичних, культурних та інших чинників, мають особливості. Це насамперед: подібність соціально-економічних і політичних проблем, котрі доводиться розв'язувати на шляху докорінної трансформації суспільств; спільна зацікавленість у якнайшвидшому і повномасштабному залученні до європейських інтеграційних процесів; визнання тієї обставини, що, належачи географічно до згаданого регіону і беручи безпосередню участь у перетвореннях, які відбуваються у державах ЦСЄ, Україна є серйозним чинником східноєвропейського розвитку.

Україна завдяки вигідному геополітичному положенню має великі потенційні можливості, спрямовані на розвиток дво- та багатосторонніх відносин з країнами Центрально-Східної Європи, оскільки 19 з 25 регіонів держави є прикордонними, а зовнішній кордон - найдовшим серед європейських країн. Підтримка співпраці з регіонами постає інструментом соціально-економічного розвитку регіонів і пом'якшення територіальних диспропорцій.

У цьому контексті назвемо основні демократичні фактори оптимізації співробітництва між країнами ЦСЄ на сучасному (в рамках нової четвертої хвилі демократизації) етапі історичного розвитку:

1. Ринкові перетворення, що безпосередньо впливають на реформування соціально-економічної сфери загалом і для потреб розвитку міжкордонної співпраці зокрема.
2. Розширення автономії регіонів, територіально-адміністративних одиниць і місцевого самоврядування в межах національних держав у сенсі особливого значення поєднання їхніх зусиль для ініціювання та розширення транскордонного співробітництва між ними.
3. Загальнодемократичний процес розвитку громадянського суспільства та його інститутів, їхнього значення у розширенні ініціативи територіальних громад і окремих індивідів по різні боки міждержавних кордонів та розвою на цій основі взаємовигідного єврорегіонального діалогу в галузях економіки, науки, культури, освіти, екології й охорони довкілля тощо.
4. Потреби у співпраці з метою зняття або зменшення напруги в окремих державах чи їхніх прикордонних регіонах у контексті розв'язання соціальних, економічних, екологічних та інших проблем.
5. Взаємозв'язок між загальним рівнем демократичних перетворень у конкретних країнах ЦСЄ, входженням або співпрацею їх у рамках міжнародних організацій регіонального та субрегіонального спрямування і можливостями, реаліями й перспективами розвитку транскордонного співробітництва у сенсі його політичної та економічної доцільності й необхідності.
6. Уніфікація правового поля і законодавчої основи діяльності окремих держав, їх територіально-адміністративних та самоврядних одиниць з метою розширення загальних можливостей до співпраці на міждержавному рівні, його конкретної реалізації у формі транскордонних відносин різного ґатунку.
7. Зростання значення політичного моніторингу та політичного менеджменту в суміжних прикордонних регіонах з метою виявлення і розвитку найважливіших аспектів подальшого розширення й активізації транскордонної співпраці, створення і вдосконалення ефективних важелів управління нею.
8. Мінімізація ризиків бюрократизації та корупції внаслідок розширення контролю й гласності за діяльністю центральних державних, місцевих самоврядних і єврорегіональних міждержавних органів, котрі безпосередньо, координаційно чи опосередковано стосуються здійснення транскордонного співробітництва.

На особливу увагу заслуговують правові аспекти розвитку українського законодавства у сенсі його уніфікації зі загальноєвропейським, у тому числі у напрямі розширення й оптимізації транскордонної співпраці.

Реальним наближенням кордону Європейського Союзу до території України, необхідністю виконання стратегічних завдань інтеграції України до ЄС, вагомістю розвитку регіонального співробітництва зумовлене розроблення Програми розвитку єврорегіонів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р.

Правові основи розвитку єврорегіонів закладено Європейською конвенцією про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами чи органами влади 1980 р. (Україна приєдналася до Конвенції 1993 р.), Європейською хартією місцевого самоврядування (ратифікована Верховною Радою України 1997р.).

Основні напрями співпраці з країнами ЦСЄ - поєднання зусиль в економічній сфері, розбудові соціальної, інформаційної та виробничої інфраструктури, будівництво і модернізація інфраструктури кордону, розвиток транспортної мережі, наукової та культурної співпраці, охорона навколишнього природного середовища, обмін досвідом між відповідними органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, взаємна допомога в ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, боротьба зі злочинністю та нелегальною міграцією і под.

Головні завдання щодо подальшого розвитку з країнами ЦСЄ такі:

- підтримання взаємовигідних зв'язків зі сусідніми країнами, країнами-кандидатами та державами ЄС;
- здійснення заходів для поступового усунення перешкод (адміністративних, правових), які стримують розвиток транскордонної взаємодії;
- приведення українського законодавства з питань регіонального співробітництва до міжнародних норм.

Затверджена Президентом України Стратегія інтеграції України до ЄС передбачає поєднання загальноєвропейського виміру співпраці з регіональною інтеграцією та поглибленням галузевого співробітництва України і ЄС. Беручи до уваги притаманну державам ЄС тенденцію перенесення частини державних владних повноважень з національного рівня на субнаціональний, можна стверджувати, що регіональний аспект інтеграції України до європейських структур набуває важливого значення.

У сенсі впливу процесів демократизації суспільно-політичного життя в країнах Центрально-Східноєвропейського регіону на розвиток і подальшу оптимізацію співробітництва особливу роль відіграють чинники:

- темпи демократичних перетворень у конкретній державі;
- характер сутнісних змін у сфері демократизації внутрішньополітичних сегментів;
- рівень стабільності політичного режиму та прогнозованість його політичного курсу;
- глибина перетворень і досягнення в процесі формування громадянського суспільства.

Характеризуючи відносини України з країнами ЦСЄ, наголосимо на окремих аспектах їхньої співпраці.

Характерними ознаками двосторонніх відносин України з Республікою Молдова є пошук у рамках політичного і міжвідомчого діалогу шляхів розв'язання низки проблемних питань економічного та прикордонного характеру, активна участь України у процесі придністровського врегулювання, цілеспрямована діяльність з метою забезпечення прав і потреб численної української національної меншини, яка проживає в Молдові.

В українсько-румунських відносинах основна увага зосереджена на наповненні двосторонніх відносин конкретним змістом у досягненні інтересів у культурній, економічній, гуманітарній площині, а також захисті національних інтересів у галузі дотримання прав національних меншин згідно з принципами взаємності.

Одним з найважливіших зовнішньополітичних партнерів України впродовж останніх років залишається Республіка Польща. Відносини з нею мають характер стратегічного партнерства. Найінтенсивніші взаємини у політичній сфері, що випливає і з характеру співробітництва між Україною та Польщею, і зі спільності або подібності позицій з багатьох питань міжнародного життя. Непересічне значення у цьому процесі має підтримка Польщею європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Невід'ємною складовою українсько-польських відносин залишається торговельно-економічне співробітництво та нарощення рівня інвестиційної співпраці. Крім того, значне місце посідала співпраця під час підготовки до проведення Євро-2012, відновлення спільного прикордонно-митного контролю, діяльність у сфері енергетичної безпеки, зокрема стосовно реалізації проекту "Одеса - Броди - Плоцьк" і створення єдиного енерготранзитного простору.

Водночас до найактуальніших завдань двосторонніх узаємин належить продовження процесу примирення та єднання між двома народами, збереження його динаміки, а також об'єктивного висвітлення належних сторінок спільної історії.

Зв'язки між Україною та Республікою Білорусь (РБ) мають стратегічно важливий вимір, який формується на основі активізації політичного діалогу між обома країнами з урахуванням активної міжурядової взаємодії, значних обсягів двосторонньої торгівлі, актуалізації всього спектра прикордонного, міжрегіонального і транскордонного співробітництва в контексті зміцнення добросусідських відносин. Ключовими питаннями порядку денного українсько-білоруських відносин є: завершення договірно-правового оформлення українсько-білоруського Державного кордону; розвиток співпраці у торговельно-економічній і транспортно-енергетичній сферах; урегулювання консульсько-правових взаємин; зміцнення зв'язків у культурно-гуманітарній сфері; взаємодія у напрямі реалізації регіональної політики Європейського Союзу, зокрема в контексті ініціативи ЄС "Східне партнерство".

На увагу заслуговує погодження між Україною і Білоруссю на міжурядовому рівні поетапного виконання міністерствами та відомствами із залученням конкретних суб'єктів господарської діяльності Заходів з реалізації Меморандуму між КМУ, Національним банком України та Урядом РБ, Національним банком РБ про відпрацювання системи заходів з інтенсифікації двостороннього торговельно-економічного співробітництва в умовах світової фінансово-економічної кризи.

На запрошення Президента України 5-6 листопада 2009 р. офіційно відвідав Україну Президент Республіки Білорусь. Програмою візиту було передбачено відкриття Центру білоруської мови і культури на базі Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під час візиту обговорювалися актуальні питання двосторонніх відносин України та Білорусі, взаємодія країн щодо реалізації проектів у рамках ініціативи ЄС "Східне партнерство", а також підписано низку двосторонніх документів і ухвалене спільне комюніке глав держав.

У 2010 р. 29 квітня відбувався робочий візит Президента України В. Януковича до Республіки Білорусь; 1 грудня цього ж року Президенти зустрілися у рамках саміту ОБСЄ в Астані (Казахстан), а б грудня 2012 р. - у рамках засідання Ради глав держав СНД в Ашгабаті (Туркменістан).

Українсько-чеські й українсько-словацькі відносини означені вагомістю підтримання активного політичного діалогу на найвищому рівні, взаємодії міжурядових структур у сенсі вдосконалення співробітництва в транспортнотенергетичній та консульсько-правовій сферах, активною підтримкою офіційною Прагою і Братиславою європейського та євроатлантичного курсу нашої держави.

Головування Чеської Республіки в ЄС у першому півріччі 2009 р. створило сприятливі умови для поглиблення переговорного процесу між Україною та Європейським Союзом стосовно Угоди про асоціацію, створення зони вільної торгівлі та запровадження безвізового режиму.

Сьомого травня 2009 р. відбувся робочий візит Президента України В. Ющенка до Чеської Республіки з метою участі у саміті Східного партнерства, 21 вересня 2011 р., під час свого візиту до США, Президент України В. Янукович мав зустріч з Президентом Чеської Республіки В. Клаусом.

Після вступу Словаччини до Шенгенської зони була укладена Угода між Україною та Словаччиною про місцевий прикордонний рух, положення якої спрямовані на поліпшення умов для забезпечення права громадян України на вільне пересування у прикордонній зоні обох держав.

Частими є візити глав обох держав. Так, 5 серпня 2010 р. з офіційним візитом прибув в Україну Президент Словаччини І. Гашпарович, а 17 червня 2011 р. - Президент України В. Янукович у Словаччину.

Нових вимірів набуло українсько-македонське співробітництво, характерне активним політичним діалогом. Так, 10 вересня 2009 р. у рамках проведення саміту "Літній Давос" (КНР, 9-12 вересня 2009 р.) відбулася зустріч віце-прем'єр-міністра України Г. Немирі з головою Уряду Македонії Н. Груєвським, де було домовлено про офіційний візит Н. Груєвського в Україну в листопаді того ж року. Ефективною формою співробітництва, що продемонструвала зацікавленість нашої держави у подальшій інтенсифікації економічних відносин з Республікою Македонія, стало проведення 29-30 травня 2009 р. у м. Охрид засідань Комісії з торговельно-економічного співробітництва та Комітету з імплементації Угоди про вільну торгівлю, а також українсько-македонських бізнес-форумів у Києві (18-19 лютого 2009 р.) та Охриді (29-30 травня 2009 р.). Практичним результатом співробітництва України з Республікою Македонія у гуманітарній сфері стало встановлення 19 травня 2009 р" у центральному парку м. Скоп'є погруддя Т. Шевченку.

Перспективний розвиток співпраці в науково-освітній сфері: 1-4 жовтня 2010 р. у м. Штіп (Македонія) відбулася Восьма українсько-македонська наукова конференція, де взяли участь 14 науковців Національної академії наук України. Третього листопада 2010 р. у рамках офіційного візиту Прем'єр-міністра Македонії Н. Груєвського підписано Програму про співробітництво на 2010- 2014 рр., яка покликана сприяти імплементації положень Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Македонія про співпрацю в галузі культури.

Відновленню міжпарламентського українсько-сербського діалогу сприяло створення депутатських груп міжпарламентських зв'язків у Верховній Раді України та Скупщині Республіки Сербія. Нових вимірів набуло двостороннє гуманітарне співробітництво, чому значно сприяло проведення у квітні 2009 р. у Києві та Львові Днів культури Сербії в Україні.

Голова Народної Скупщини Сербії С. Джукич-Деянович 5 липня 2010 р. офіційно завітав до України, а 4 жовтня 2011 р. - Прем'єр-міністр України М. Азаров до Сербії. Під час зустрічі з Прем'єр-міністром Сербії М. Цвєтковичем обговорювалося питання створення зони вільної торгівлі й умови вступу Сербії до СОТ. У цьому ж році 10-11 листопада відбувся перший офіційний візит до України Президента Сербії Б. Тадича. У рамках візиту В. Тадич зустрівся з Президентом України В. Януковичем. Мали місце українсько-сербські переговори в розширеному складі, за їхніми підсумками підписані двосторонні документи.

Українсько-хорватський діалог відбувався головно на євроінтеграційному напрямі. Так, у травні 2009 р. підписано Меморандум про співробітництво і обмін досвідом між Міністерством закордонних справ України та Міністерством закордонних справ і європейської інтеграції Республіки Хорватія у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції.

Президент Республіки Хорватія І. Йосипович 19 квітня 2011 р. взяв участь у Київському саміті, де зустрівся з Президентом України В. Януковичем; 20 вересня цього ж року під час візиту до США Президент України В. Янукович зустрівся з Президентом Республіки Хорватія І. Йосиповичем.

Отже, правові засади введення України в міжнародні відносини як повноцінного рівноправного суб'єкта були закладені ще в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. Декларація розкрила зміст діяльності України як суб'єкта міжнародного права, визнала пріоритет норм міжнародного права перед нормами національного права. З урахуванням географічного положення України її основна зовнішньополітична діяльність спрямовувалася на налагодження політичних відносин з "країна-ми-сусідами", до котрих належать країни Центрально-Східної Європи.