Сільський туризм як вид підприємницької діяльності

Центральною фігурою в організації відпочинку на селі виступає сільська родина та сільська садиба. Згідно українського законодавства "сільська родина - члени особистого селянського, особистого підсобного або фермерського господарства, що здійснюють господарську діяльність з використанням земельних ділянок та майна, які їм належать на правах власності або оренди відповідно до законодавства України"; "сільська садиба - житловий будинок з присадибною земельною ділянкою, в якому постійно проживає сільський господар та члени його родини або інший житловий будинок, що знаходиться за місцем постійного проживання зазначених осіб, та належить на праві власності сільському господарю або будь-кому з членів родини, що постійно проживають разом з ним".

На прибутковість і перспективність розвитку сільського зеленого туризму впливають наступні чинники (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Чинники успіху розвитку сільського зеленого туризму

Сільський туризм можна розглядати як додатковий вид підприємницької діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також одним з способів підвищення зайнятості членів сільської родини.

Власник сільської садиби може отримувати реальні доходи у сфері сільського туризму від наступних видів діяльності (рис. 4.3).

Розвиток туризму в сільській місцевості - це розвиток туристської індустрії даної території як складного комплексу міжгалузевих взаємовідносин. Щоб забезпечити конкурентоспроможність сільської місцевості і туристичної індустрії не може розвиватись стихійно. Вони потребують уважного та кваліфікованого управління.

Рис. 4.3. Вид прибуткової діяльності сільського населення у сфері зеленого туризму

Селянин-фермер в межах сільського туризму може організувати:

• - активний туризм (збудувати на своїй території спортивний майданчик, підйомник, розробити маршрути для велотуристів, кінні прогулянки);
• - екотуризм (відпочинок в екологічно чистій місцевості, вживання чистих продуктів); мисливський туризм;
• - культурно-етнічний (екскурсії, розповіді про історію краю, національні обряди, побут) і т.д.

Основою сільського туризму є власне сам селянин та його побут. Селянин запрошує до своєї оселі:

• - людину з міста подивитись на сільськогосподарське виробництво (як робиться цей особливий сир, масло, ковбаса тощо, як вирощуються ці свині, корови, коні);
• - людину творчої, розумової праці подивитись на майстерність ремісника (як робиться дерев'яний посуд, як плететься ліжник)
• - іноземців подивитись на особливості національних традицій, культури.

Щоб визначити критерії, за допомогою яких можна б було відрізнити сільський туризм від усіх інших, необхідно законодавчо закріпити ряд вимог до житла та до власника житла, який надає послуги з сільського зеленого туризму.

Виділяють такі види сільського зеленого туризму:

• 1) короткотерміновий, у період вихідних днів. Найчастіше він має сезонний характер: рибальство, збирання грибів, полювання, лижі, сані, а також маршрутний - заповідними місцями регіону (різні види пересування);
• 2) відпочинковий (на період відпусток). Його термін може змінюватися в межах 20-40 днів;
• 3) сезонний відпочинок. Він може бути сімейним, колективним чи окремих осіб (художники, краєзнавці, археологи);
• 4) відпочинок іноземців, зокрема діаспори - на предмет поглиблення знання мови, вивчення історичної і культурної спадщини краю.

Український селянин (фермер чи працівник колективного господарства) в межах сільського туризму як виду підсобної діяльності може займатися:

• 1) активним туризмом (збудувати на своїй території спортивний майданчик, кінний манеж, гірський витяг, ставок для спортивного рибальства, розробити і пропонувати своїм гостям як гід-екскурсовод пішохідні, санні, вело - та кінні (бричкою чи верхи) маршрути і прогулянки);
• 2) екотуризмом (організовувати своїм гостям відпочинок в екологічно чистій місцевості, надати їм можливість споживати екологічно чисту продукцію, сприяти у заготівлі лікарських трав, лісових ягід і грибів);
• 3) мисливським туризмом;
• 4) культурно-етнічною діяльністю (кустарне вироблення й продаж відвідувачам сувенірної продукції ужиткових народних промислів, залучення туристів до організації й участі у національних обрядах, традиційних ремеслах українського селянина та господарсько-польових роботах (сінокіс, бджільництво, випас худоби тощо).

До переваг сільського туризму можна віднести:

• а) гарантію охорони традиційної забудови;
• б) забезпечення туристам поселення там, де готельна промисловість не існує;
• в) надання роботи для місцевих ремісників;
• г) підтримування місцевих традицій;

ґ) стимулювання безпосереднього збуту сільськогосподарської продукції;

• д) сприяння усвідомленню сільськими громадами значення місцевого середовища;
• е) підвищення стандарту та естетики сільських осель; є) налагодження порозуміння між людьми села і міста;
• ж) поліпшення якості життя мешканців села.

До недоліку сільського туризму можна зарахувати: а) сільським туризмом займаються більше заможні селяни, ніж бідні, яким додаткові доходи потрібніші, тобто сільський туризм поглиблює соціальне розшарування сільських громад;

Перелік видів, форм і способів рекреації у сільській місцевості можна поглиблювати й деталізувати. Однак уся сукупність форм дозвілля на селі за чинними в Україні господарсько-правовими нормами "вписується" у певну організаційно-правову схему (рис. 4.4).

Для заняття господарюванням гостинної садиби доцільно мати статус індивідуального підприємця без створення юридичної особи, тому що немає необхідності мати статус юридичної особи, відособлений баланс, розрахунковий рахунок та інші формальності, характерні для комерційної організації.

Варіанти створення товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерного товариства і т.п. для заняття підприємницькою діяльністю з ГС практично неефективні за обсягом прибутковості малих готелів, сезонністю прибуття клієнтів і податковою системою, властивих юридичним особам.

Зареєструватися як індивідуальний підприємець без створення юридичної особи повинен хтось із повнолітніх членів сім'ї, бажано один зі

Рис. 4.4. Організаційно-правовий статус суб'єктів сільського зеленого туризму

співвласників житла, який і буде юридичне відповідати перед податковою інспекцією за фінансові результати своєї діяльності й регулярно надавати звітність щодо доходів і сплати податків, а також відповідати за санітарні і протипожежні умови проживання і харчування гостей у приватному будинку.

Агрооселя - це житлове приміщення, яке знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат, пристосованих для проживання туристів і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села.

Для агроосель можливе запровадження добровільної категоризації представниками Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму та представниками органів місцевого самоврядування (треба затвердити категорії та умови проведення категоризації: оплатна чи безоплатна і т.д.).

Гостинна садиба - це дуже специфічний бізнес домашньої гостинності, який вимагає доброго розуміння та правильного застосування практичного ділового досвіду людей особливого ґатунку та специфічних навиків організаторської роботи. Управлінські та оперативні вміння можна набути, вдосконалити та регулярно поновлювати безпосередньо під час роботи. Успіх буде гарантований за умов співпраці з іншими підприємцями та прийняття до уваги практичних ділових порад.

Стандартизація оселі забезпечує:

• 1. Прозорість пропозиції для клієнта;
• 2. Контроль якості продукту;
• 3. Різноманітність пропозиції та різницю в ціні.

Наприклад. В Польщі стандартизація проводиться інспекторами Польської Федерації сільського туризму "Гостинні господарства" кожні два роки. У польському законодавстві закріплено, що оселі для гостей не підлягають стандартизації, але ці приміщення можуть використовуватись для нічлігу лише в тому випадку, якщо вони відповідають певним вимогам, затвердженим розпорядженням голови Ради Міністрів.

В Україні запроваджується добровільна категоризація у сфері сільського зеленого туризму "Українська гостинна садиба", чотири категорії якої позначаються відповідним знаком. Знак "Українська гостинна садиба" (далі - "УГС") включає композицію із словосполученням українською - "українська гостинна садиба", англійською - "ukrainian guest house" та графічного символу, на якому зображена українська хатинка. Під хатинкою розміщені одна, дві або три квітки.

Знак має чотири категорії засобів розміщення:

• - базову (найнижча) - позначається без квітки (знак є на відповідних сертифікатах);
• - першу - однієї квіткою;
• - другу - двома квітками;
• - третя (найвища) - трьома квітками.

Знак дає право сільському господарю повідомляти про відповідну якість житлових умов та рівень послуг у засобах реклами та інформації, встановлювати плату, співставлену з його категорією тощо. Цей знак надається Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні і може використовуватися як маркетинговий інструмент у зростанні популярності садиби.

Знак "Українська гостинна садиба" надається агротуристичним садибам, які відповідають наведеним у розділі ПОЛОЖЕННЯ вимогам.

Знак надається на термін два роки, що засвідчується відповідним сертифікатом.

• o Сертифікат базового рівня.
• o Сертифікат першого рівня.
• o Сертифікат другого рівня.
• o Сертифікат третього рівня.

Станом на 1 січня 2012 р. категоризацію пройшли 84 садиби з 16 областей, у тому числі отримали сертифікат:

• - базового (найнижчого) рівня - 46 садиб;
• - першого - 10;
• - другого - 17;
• - третього (найвищого) - 11.

Підприємницька діяльність фізичної особи є найзручнішим способом провадження бізнесу на початковому етапі. Це не потребує складання статуту або установчого договору, формування статутного фонду, а отже, й великого статутного капіталу. Вам не треба мати окремої юридичної адреси, оскільки Вашою адресою як суб'єкта підприємницької діяльності буде Ваша домашня адреса. Вам не обов'язково відкривати рахунок в банку й виготовляти печатку: це Ви можете зробити за власним бажанням. Нарешті, якщо Ви не будете використовувати працю найманих працівників, то Вам не обов'язково реєструватися в органі Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у центрі зайнятості, в органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків: це Ви можете зробити на добровільних засадах.

Реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності у сфері агротуризму

Місце знаходження органу державної реєстрації за місцем проживання. Таким органом, залежно від місця проживання, є виконавчий комітет міської, районної у місті ради або районна, районна міст Києва і Севастополя державна адміністрація.

Законодавство вимагає подання лише таких документів: 1) реєстраційна картка суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи; 2) дві фотокартки; 3) довідка або її копія про включення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; 4) документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію. Ці документи треба подати перед тим, як Ви завітаєте до органу державної реєстраціє вдруге - вже для того, щоби розпочати процес Вашої державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи. При цьому належить подати документ, що засвідчує особу. Реєстраційна картка суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи є одночасно заявою про його державну реєстрацію. Реєстраційна картка видається в органі державної реєстрації і повинна бути заповнена особисто заявником.

В ній реєстраційній картці необхідно вказати такі дані:

• - ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;
• - прізвище, ім'я, по батькові;
• - серію і номер паспорта, ким і коли виданий;
• - місце проживання (поштовий індекс, адреса, номер телефону);
• - прізвище, ім'я та по-батькові особи, яка заповнила картку, та номер її телефону;
• - дату заповнення реєстраційної картки.