< Попер   ЗМІСТ   Наст >

3.2. Натуралістичні школи та напрямки в соціології XIX ст.

Контівська наукова концепція не була надновим вченням, а стала логічним продовженням філософи історії XVIII ст. Вона разом з геніальними положеннями, які й дотепер використовуються в соціології, містила цілий ряд недомовок, неточностей і помилок. Головна та, що О. Конт, продовжуючи ідеї своїх попередників, виводив соціальне з природного, соціологію вважав продовженням біології. Такі помилки не видаються дивними, адже концепції філософії історії, власне як і усе суспільствознавство XVIII ст., ґрунтувались на засадах натуралізму — домінуючого наукового принципу того часу. Розробивши свою соціологічну концепцію, О. Конт в більшій мірі не відійшов від традицій натуралізму. Більше того, його наукова система стала основою для його наступників і спонукала виникнення значної кількості соціологічних напрямків, побудованих на засадах натуралізму. Основними серед них були органіцизм, соціал-дарвінізм, расово-антропологічна та географічна школи.

Головним представником органіцизму, його засновником, був послідовник Конта, англійський учений Герберт Спенсер (1820 - 1903). Спенсер був одним з яскравих представників натуралістичної орієнтації в соціології, котрий стверджував, що "неможливе раціональне розуміння істин соціології без раціонального розуміння істин біології". Опираючись на цю ідею, Г. Спенсер розвиває два найважливіших методологічних принципи своєї соціологічної системи: еволюціонізмі органіцизм.

Еволюція для нього — це універсальний процес, що переводить матерію з невизначеної однорідності в певну зв'язну однорідність, тобто соціальне ціле-суспільство. На величезному етнографічному матеріалі Г.Спенсер розглядає еволюцію сімейних відносин: первісні статеві відносини, форми сім'ї, положення жінок і дітей, еволюцію обрядових установ і звичаїв тощо. Соціальну еволюцію Г.Спенсер трактував як багатовекторний процес.

Об'єктивним критерієм процесу еволюції він уважав ступінь диференціації й інтегрованості того або іншого явища.

Із принципом еволюціонізму в спенсерівській соціології нерозривно зв'язаний принцип органіцизму - такий підхід до аналізу громадського життя, що базується на аналогії суспільства з біологічним організмом. У розділі "Суспільство — це організм" основної праці Г.Спенсера "Основи соціології" він досить докладно розглядає цілий ряд аналогій між біологічним і соціальним організмом.

Про те, що він розглядає суспільство як особливий різновид організму, Г. Спенсер заявляє, недвозначно й цілком виразно.

Вчений вбачає у суспільстві і живому організмі ряд аналогій:

  • 1) Так само, як і біологічний організм, суспільство збільшується у своїх розмірах, росте;
  • 2) У міру росту й біологічного, і соціального організмів змінюється й ускладнюється їх внутрішня будова;
  • 3) І у біологічному і в соціальному організмах ускладнення структури спричиняє поглиблення диференціації функцій різних їхніх органів;
  • 4) І у суспільстві і у живому організмі розвивається й підсилюється взаємодія й взаємний вплив всіх органів, що складають їх структуру [5, с. 166].

Отже, як бачимо, і живий організм і суспільство мають чимало спільного. У той же час аналогія ця неповна, і Спенсер розуміє це. Він застерігає, що ототожнювати біологічні й соціальні організми у жодному разі не можна. Адже, у живого організму усі частини складають одне ціле, тоді як у суспільстві вони розділені. Органи, що входять до живого організму тісно зв'язані між собою нерозривним зв'язком, перебуваючи в постійному зіткненні один з одним; а живі одиниці, що становлять суспільство, просторово розділені, вільні, не стикаються один з одним, можуть залишити одну спільність, об'єднавшись із індивідами іншої спільності й увійти в її склад.

Сам зв'язок між складовими частинами носить у біологічному організмі чисто фізичний характер. У суспільстві ж окремі одиниці зв'язані між собою інакше, найчастіше аж ніяк не за допомогою простого фізичного контакту, а за допомогою інтелектуальних і емоційних провідників взаємодії.

Органіцистична теорія Спенсера нерозривно пов'язана з його еволюційною теорією.

Основна ідея ученого у цьому напрямку укладається в розробці універсального закону еволюції у всіх його проявах: у неорганічному світі, світі рослин і тварин, людському суспільстві й моралі.

Суспільний розвиток уподібнюється Спенсером розвитку організму – від простого й безформного до складного й структурованого. Такий розвиток проходить три стадії — аморфну, спеціалізовану і інтегровану.

В "Основних началах" Спенсер сформулював принципи, на основі яких можуть бути пояснені фізичний, органічний, суперорганічний світи: принцип не знищення матерії; принцип збереження руху; принцип опору сил, що перешкоджає руху (принцип інерції); принцип перетворення сили з одного типу матерії або руху в іншу; тенденція руху по лінії меншого опору; принцип ритмічної природи руху. Еволюція укладається в переході матерії від гомогенного (однорідного) стану до гетерогенного (різнорідного) і диференціації органів; у свою чергу, розділені органи стають усе більше взаємозалежними, а, відтак, інтегрованими.

Спенсерівська еволюція побудована на принципі переходу від простого до складного через послідовну диференціацію. Цей перехід спостерігається в геологічній і кліматичній еволюції Землі, у кожному організмі, що живе на її поверхні; він спостерігається в еволюції людства, незалежно від того, чи є воно цивілізованим індивідом чи збориськом рас і народів; він спостерігається в еволюції суспільства, зокрема, його політичній, релігійній й економічній організації; він спостерігається в еволюції нескінченного різноманіття конкретних і абстрактних продуктів людської діяльності, які становлять середовище нашого повсякденного життя. Від найглибшого минулого, у яке може проникнути наука, до подій, які щойно відбулися, усе, у чому знаходить своє вираження прогрес, є перетворенням однорідного в різнорідне. Спенсер різко виступив проти теорії перенаселення Мальтуса, вважаючи, що тиск населення, яке невпинно зростає, змушує індивідів мобілізувати всі свої можливості і впроваджувати інновації в перетворення середовища. Таким чином, суспільство не переходить до самознищення, а навпаки, удосконалюється.

Еволюціоністська концепція Спенсера відмінна також і від вчення Дарвіна. На думку Спенсера, тільки на нижчих стадіях еволюції адаптація веде до знищення собі подібних. Критерієм високої стадії розвитку виявляється не конкуренція, а кооперація, де досягнення індивідом власних цілей не вступає в протиріччя із благом інших людей. У будь-якому разі, Спенсер ніколи не сприймав громадське життя як "війну всіх проти всіх". Щодо цього він залишався ламаркистом: адаптація, а не природний добір, розглядалася їм як критерій еволюції.

Опираючись на свою еволюціоністську концепцію, Спенсер визначає, що на етапі надорганічної еволюції формуються спеціальні суспільні органи, які він називає соціальними інститутами. Сукупність же соціальних інститутів становить суспільство. Таким чином, Спенсер вперше із соціологів увів поняття соціальний інститут, що зараз є однією з головних категорій соціології. Спенсер виділяє три групи інститутів за їх функціями в суспільстві:

  • 1) інститути продовження роду (до них відносяться домашні інститути — сім'я і шлюб);
  • 2) система виробничих і розподільчих інститутів (промислові і професійні інститути і все що пов'язане з ними — поділ праці, соціальна структура суспільства, утворення класів);
  • 3) система регулюючих інститутів (включає обрядові, політичні і церковні інститути).

З діяльністю соціальних інститутів Спенсер пов'язує і вводить в науку такі категорії сучасної соціології як соціальна система, соціальний контроль, соціальна регуляція.

Таким чином, концепція Спенсера, хоча і містила ряд недоліків, пов'язаних з натуралістичним підходом до означення соціальних явищ, сприяла подальшому становленню соціології, дала поштовх до переходу науки на сучасний етап, сприяла утворенню багатьох категорій сучасної соціологічної науки.

Близьким до органіцизму напрямком був соціал-дарвінізм. Соціал-дарвіністська школа бере свої витоки з теорії Мальтуса про народонаселення, яка зводить соціальні взаємини людей до боротьби за виживання, "війни всіх проти всіх". Такі ж закони співвідносить до боротьби за власне існування видів у живій природі Ч. Дарвін, який доводить, що виживають ті види, які в конкретних умовах краще пристосувалися до середовища існування. Інші ж види витісняються і вимирають. Узагальнивши теорії Мальтуса та Дарвіна, представники соціал-дарвінізму роблять висновок, що такі закони еволюції спочатку виникли у природі, а так як згідно натуралістичному розумінню соціального, соціальні явища є продовженням природних, подібні закони боротьби "усіх проти усіх" переносяться і на суспільство.

Найвідомішими представниками соціал-дарвінізму були У. Беджгот, У. Самнер, і особливо, Л. Гумплович.

Соціологічна концепція польського соціолога та юриста Людвіга Гумпловича (1838 - 1909) ґрунтується на принципах непримиренної боротьби "племен проти племен", народів проти народів, держав проти держав. Така боротьба є яви щем нормальним, оскільки походить від законів розвитку природи. Предмет соціології він вбачає у дослідженні соціальних груп і їх взаємовідносин, що характеризуються нещадною боротьбою. Незважаючи на односторонність такого висновку, на заперечення соціального консенсусу, таке визначення предмету соціології є близьким до сучасного.

Головною причиною боротьби між різними соціальними групами, Гумплович, як і Маркс, називає матеріальні потреби. Трактування походження держави у вченого теж близьке до марксистської концепції - вона виникла для захисту інтересів, передусім майнових, правлячого класу, давала можливість здійснювати свою волю щодо експлуатованих класів. Такий закон розвитку суспільства Гумплович називає природним, вбачає суспільний прогрес у подібному протистоянні — "без боротьби немає прогресу".

Крім соціальної боротьби, Гумплович виділяє і інший тип соціальної взаємодії в суспільстві, що ґрунтується на консенсусі та об'єднанні — так звану амальгамізацію. Проте, амальгамізація потрібна лише для об'єднання сил у боротьбі з іншими соціальними групами.

Заслугою Л. Гумпловича є майже точне визначення предмета соціології, виявлення сутності соціальних груп, роль у становленні соціології конфлікту.

Ще більш радикальною та реакційною у порівнянні з соціал-дарвінізмом стала расово-антропологічна школа.

Ця школа, хоч і містить риси органіцизму, соціал-дарвінізму, проте має яскраво реакційний антинауковий характер. Мета її не виявляється у побудові наукової концепції, а у використання науки для обґрунтування расизму. Основний принцип концепції цієї школи — використання расового фактора для пояснення історичного процесу, намагання довести відмінності між расами, "вивести" "чисту расу", яка має пріоритет у соціально-політичних відносинах над іншими, виступає проти змішування рас як фактора соціальної деградації і "забруднення" суспільства.

Основоположником расово-антропологічної школи вважається французький філософ Артюр Гобіно (1816 - 1882).

Головною причиною суспільного прогресу Гобіно вбачає у збереженні чистоти рас. Історичною расою, расою володарів, Гобіно називає білу расу. Проте, за час свого існування вона здебільшого змішалася з іншими расами, поступово втративши свою велич. Лише одна з гілок білої раси - так звана раса аріїв, завдяки жорсткій ієрархії зберегла свою чистоту. Таким чином, теорію Гобіно використали у своїй практиці нацисти Третього рейху.

Сутність концепцій географічної школи зводиться до залежності явищ, що відбуваються в суспільстві від його географічного розміщення. Фундамент цього напрямку соціології заклав ще у XVIII ег. французький просвітник Ш. Л. Монтеск'є, представниками її були Т. Бокль, Л. Мечников, В. Ключевський.

Зокрема, Томас Бокль (1821 - 1862) у своїй праці "Історія цивілізації в Англії" дослідив, що на соціальну диференціацію людей вплинули три фактори - клімат, ґрунти і їжа. Проте, учений більше абстрагувався від природничого фактора ніж його сучасники - представники інших натуралістичних шкіл. Так Бокль вважає, що на пізніх етапах розвитку цивілізації уже не природничий, а розумовий фактор стане вирішальним у розвитку цивілізації. Така точка зору уже є ближчою до А. Кондорсе, ніж до Ш. Л. Монтеск'є. Втім учений відразу виправляється: рівень розвитку інтелекту в тій чи іншій країні залежить... від її географічного розміщення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >