< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Принцип забезпечення інноваційного розвитку сільського господарства.

Інноваційний розвиток передбачає широке й постійно зростаюче застосування у сільському господарстві досягнень інтелектуальної (науково-технічної) діяльності. Це стосується запровадження новітніх наукових розробок у всі сфери сільськогосподарського виробництва: селекцію й насінництво; створення нових високопродуктивних і ергономічних засобів виробництва; розробку і запровадження сучасних високоефективних технологій вирощування, переробки та зберігання одержуваної сільськогосподарської продукції тощо.

До стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, визначених ст. 7 Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16 січня 2003 р., включено й високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості. На жаль, ця норма не містить навіть приблизного переліку складових цього напряму розвитку сільськогосподарської сфери. Водночас одним із середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, визначених п. 4 ст. 8 зазначеного Закону, є розвиток генно-інженерних технологій, генетично модифікованих культур та організмів (ГМО). Поряд з цим, щодо застосування генетично модифікованих організмів як у науковій, так і у періодичній літературі склалася досить неоднозначна думка, яка загалом зводиться до можливості існування потенційної загрози здоров'ю людини та генофонду нації в цілому.

Таким чином, принцип забезпечення інноваційного розвитку сільського господарства попри його прогресивність і нагальність ще не одержав належного впровадження у систему чинного аграрного законодавства.

Принцип пріоритетності соціального розвитку села.

Найгострішими проблемами на селі нині є відсутність мотивації до праці, бідність, трудова міграція, безробіття, занепад соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної кризи та відмирання сіл. З метою надання пріоритетності соціальному розвитку села постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. за № 1158 було затверджено "Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року". Розвиток соціальної сфери села та сільських територій передбачається здійснити за рахунок: забезпечення впровадження соціальних стандартів і нормативів у сільській місцевості; розвитку підприємництва і розв'язання проблем зайнятості на селі; розвитку транспортного сполучення та зв'язку; удосконалення інженерної інфраструктури; розвитку житлового будівництва та комунального господарства; розвитку освіти, медичного обслуговування і культурно-дозвільної діяльності в сільській місцевості; збереження і розвитку традиційної культури регіонів; поліпшення побутового обслуговування сільського населення; розвитку фізичної культури і спорту на селі, торговельного обслуговування сільського населення; створення умов для заохочення молоді до роботи і проживання у сільській місцевості; державної підтримки розвитку депресивних сільських територій; удосконалення системи управління розвитком сільських територій.

Водночас, незважаючи на зовнішню закріпленість принципу пріоритетності соціального розвитку села у нормативно-правовій базі чинного аграрного законодавства, механізм фактичного втілення цього принципу поки що відзначається декларативністю.

Принцип екологізації сільського господарства.

Сучасне виробництво сільськогосподарської продукції неможливе без застосування широкого спектра токсичних речовин хімічного чи біологічного походження, які містяться у мінеральних добривах, засобах захисту рослин, засобах догляду за тваринами, відходах тощо. Потрапляючи через продукти харчування до організму людини ці речовини можуть спричинити серйозні масові отруєння, алергічні та хронічні захворювання. Так само небезпеку становить потрапляння хімічних речовин у навколишнє природне середовище - грунт, воду, атмосферне повітря, надра, рослини і організм тварин. Малодослідженою, але від того не менш небезпечною є й проблема неконтрольованих мутацій рослин і тварин під час потрапляння у навколишнє середовище генетично модифікованих організмів. Все це вимагає спрямовувати сучасне аграрне виробництво у напрямі екологізації штучних і природних виробничих факторів.

Принцип гарантованості захисту прав сільськогосподарських товаровиробників.

В умовах розбудови ринкових відносин у аграрному секторі економіки України важливого значення набуває необхідність і дієвість державних гарантій захисту майнових, трудових, членських прав сільськогосподарських товаровиробників, а також їх прав на соціальний розвиток сільських територій. Це гарантування прав на: природні ресурси, зокрема землю; вільний вибір підприємницької діяльності у сільському господарстві; працю, достойну оплату і охорону праці; вибір професії та роду трудової діяльності; підготовку і перепідготовку відповідно до суспільних потреб; захист від безробіття і соціальний захист; одержання кваліфікованої юридичної допомоги тощо. Все це вимагає забезпечення процедури належного судового захисту прав селян, що ґрунтується на наданні пріоритету правам і свободам людини над правами держави.

Принцип постійного удосконалення механізму правового регулювання аграрних відносин.

Сьогодні підвищення якості механізму правового регулювання аграрних відносин стає можливим лише за рахунок удосконалення відповідного аграрного законодавства. Цей процес полягає у створенні найвідповіднішого механізму законодавчого регулювання стану нинішніх аграрних відносин, виходячи з їх особливостей. Аграрні відносини як динамічніші, гнучкіші у своєму розвитку вимагають постійного пристосування до них приписів аграрного законодавства. Тому процес удосконалення полягає у взаємному узгодженні параметрів цих двох систем. Найоптимальнішим напрямом удосконалення законодавства, що врегульовує аграрні відносини, є його систематизація шляхом кодифікації.

Принцип запозичення позитивного досвіду правового регулювання аграрних відносин зарубіжними країнами.

Нині спостерігаються світові тенденції інтеграції економічних систем окремих країн до єдиної світової економічної системи у контексті глобалізаційних цивілізаційних процесів. Не є винятком і аграрний сектор економіки

України. Так, 10 квітня 2008 р. Законом України за № 250-VI було ратифіковано Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ). Звичайно, правила міжнародної торгівлі, яких необхідно дотримуватися Україні як члену СОТ, не є аграрно-правовими. Водночас для вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції, які виробляють її для продажу на експорт, діють стандарти країни-імпортера, яка є членом СОТ. Ці стандарти є частиною аграрного законодавства зазначених країн, яких необхідно дотримуватися, адже інакше у разі невідповідності продукції насамперед вимогам до якості й безпечності, остання реалізації не підлягатиме. Тому аграрне законодавство країн-членів Світової організації торгівлі потребує детального вивчення, а все краще й прийнятне у ньому доцільно рецепіювати до вітчизняного аграрного законодавства. Україна обрала незворотній курс на вступ до ЄС, що також вимагає вивчення і запозичення досвіду правового регулювання аграрних відносин. Наприклад, цікавим є досвід Франції у створенні Аграрного кодексу. Нарешті, слід постійно звертатися до досвіду розвитку аграрного права країнами СНД, системи права яких мають однакове походження з вітчизняною, а також які є найближчими у спробах подолати наслідки падіння рівня сільськогосподарського виробництва.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >