< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Агропромисловий комплекс

Сутність та головні ознаки агропромислового комплексу

Формування агропромислових комплексів у сучасних умовах передбачає органічне об'єднання промисловості і сільського господарства на основі зближення і взаємодії підприємств по виробництву, заготівлі, переробці, збереженню сільськогосподарської сировини та реалізації готової продукції, а також обслуговуючих їх виробництв.

Головною рисою сучасного АПК є наявність постійних і прямих зв'язків між високоспеціалізованим сільським господарством і промисловістю як по лінії виробництва і переробки сировини, так і по лінії комплексної переробки відходів основного виробництва аж до випуску готової продукції. Важливим також є високий рівень галузевої і територіальної взаємопов'язаності і пропорційності розвитку всіх підприємств комплексу. Однак таку територіальну єдність не варто розуміти як розміщення всіх складових АПК у межах єдиного майданчика. Підрозділи, що утворюють агропромисловий комплекс (виробництво, зберігання, транспортування, переробка та збут сільськогосподарської продукції), можуть знаходитись на значній відстані один від одного за умови збереження виробничо-економічної єдності. Отже, агропромисловий комплекс - це форма організації виробництва взаємопов'язаних галузей, що розглядається як виробничо-територіальна система, при якій відповідні сільськогосподарські і промислові підприємства органічно об'єднані в межах певної території в єдиний виробничий цикл від одержання сировини до випуску готової продукції. Тісний взаємозв'язок сільськогосподарської і переробної ланок у межах АПК є свідченням того, що вони не можуть нормально функціонувати одна без одної. Для будь-якого агропромислового комплексу характерна внутрішня єдність і цілісність у результаті поділу праці між галузями сільського господарства і промисловістю. Характерно, що більшість АПК розвиваються на основі спільного використання трудових ресурсів, допоміжних і обслуговуючих об'єктів, енергетичного, ремонтного господарства, водопостачання, комунально-побутових послуг, спільності території, природних та історичних умов, методів організації і управління.

Процес зближення і взаємодії промисловості із сільським господарством називають агропромисловою інтеграцією, що виступає важливою закономірністю розвитку науково-технічного прогресу.

Агропромислова інтеграція є об'єктивною основою для розвитку АПК.

Вона досягається завдяки високому рівню концентрації і спеціалізації виробництва, запровадженню індустріальних методів і багатостадійних технологій розвитку сільського господарства, а також підвищенню економічної ефективності виробництва продуктів харчування завдяки поєднанню аграрних та промислових функцій. В умовах ринкової економіки агропромислова інтеграція набуває нових рис, оскільки інтеграційні процеси пов'язані зі змінами в організаційній структурі виробництва на основі комбінування і кооперування. Розвиваються різноманітні форми господарювання типу агропромислових об'єднань і комбінатів, агрофірм, агроконсорціумів та ін. В основі розвитку агропромислової інтеграції та певних форм господарювання лежить закон суспільного поділу праці, що виявляється у поступовому поглибленні спеціалізації, кооперації та концентрації виробництва.

Розглядають дві основні форми інтеграції АПК - горизонтальну і вертикальну.

Поєднання вузькоспеціалізованих сільськогосподарських підприємств, що виробляють однорідну продукцію на основі виконання якоїсь однієї функції, називають горизонтальною інтеграцією, її розвиток веде до перетворення в єдине ціле сільськогосподарських підприємств, що зайняті виробництвом однорідної продукції (вузькоспеціалізованих відгодівельних, насінницьких господарств та ін.). Вертикальною агропромисловою інтеграцією є поєднання в єдине ціле взаємопов'язаних стадій виробничого процесу, що включає виробництво, промислову переробку та реалізацію готової продукції. її результатом є формування агропромислових циклів - стійких сукупностей виробничих процесів, які послідовно розвиваються на основі виробництва та переробки певних видів сільськогосподарської сировини. У межах України, наприклад, розвинуті зернопромисловий, бурякоцукровий, плодоовочепромисловий, олійножировий, ефіроолійний, льонопромисловий, м'ясо-, молоко- і птахопромисловий цикли.

Органічне об'єднання промисловості і сільського господарства в агропромисловий комплекс є результатом розвитку продуктивних сил, вищою формою поділу й усуспільнення виробництва. Поєднання цих галузей у межах певної території (адміністративної області, економічного району, країни) зумовлюється низкою чинників, з яких головними є зменшення виробничих і транспортних витрат під час виробництва і доставки сировини та напівфабрикатів на переробку, значна економія палива й електроенергії, контроль за якістю сировини і т. ін.

Агропромислова інтеграція зумовлює суттєві зміни в сільських районах оскільки в результаті процесу господарсько-технологічного поєднання підприємств з виробництва продукції виникає потреба в нових робочих професіях, формуються певні типи поселень, розширюється сфера послуг. Необхідно також зазначити, що в основі закономірностей формування агропромислових комплексів лежать тісні взаємозв'язки між промисловістю, що працює на сільськогосподарській сировині, і самим сільським господарством. Адже розвиток і розміщення комплексоформувальних підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину, завжди безпосередньо пов'язані з тими галузями сільського господарства, які є їх сировинною базою. Однак наявність зв'язків між сільським господарством і переробною промисловістю приводить до формування агропромислових комплексів лише за умови їх постійного розвитку між різними ланками (виробничими підрозділами). Розвиток постійних і прямих економічних, технологічних, організаційних, адміністративних зв'язків між певними сільськогосподарськими і промисловими підприємствами створює умови для органічного поєднання сільського господарства і промисловості в один виробничий цикл від виробництва сільськогосподарської сировини до її промислової переробки, сприяє комбінуванню виробничих процесів. Створюються можливості для спільного використання декількома виробництвами комплексу енергетичного, транспортного, комунального господарства, засобів механізації і автоматизації, ремонтних майстерень, об'єктів обслуговування, робочої сили, а головне - найповнішої переробки сировини. Поєднання виробництва сільськогосподарської продукції та її промислової переробки на основі комбінування приводить до додаткового ефекту виробничої діяльності завдяки максимальному використанню ресурсів території (природних, трудових, матеріальних та ін.). Отже, комбінування передбачає найтісніші технологічні зв'язки між елементами виробничого процесу, завдяки чому досягається висока економічна ефективність виробництва в АПК.

Важливою рисою агропромислової інтеграції є узгоджений пропорційний розвиток за єдиною програмою всіх підрозділів агропромислового комплексу. На основі технолого-економічної єдності підприємств і організацій, міжгалузевої та територіальної пропорційності функціонування всіх ланок АПК досягається максимальна економія суспільної праці, поліпшується рівень соціально-економічного розвитку території. Агропромислова інтеграція впливає на зростання виробничого і науково-технічного потенціалу території, підвищує ефективність використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, сприяє розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, значному скороченню перевезення сировини і напівфабрикатів.

АПК як конкретна форма територіальної організації виробництва характеризується певною структурою, що розвивається в конкретних умовах відповідної території, утворюючи різноманітні форми агропромислової інтеграції. Аналіз агропромислового процесу свідчить про те, що в АПК України склались такі основні напрями агропромислової інтеграції:

  • 1) організація в межах території сільськогосподарських підприємств промислової переробки сировини (овочів, фруктів), що забезпечує економічний ефект і сприяє рівномірній зайнятості ресурсів протягом року;
  • 2) формування міжгосподарських агропромислових підприємств (об'єднань) для переробки сільськогосподарської сировини на кооперативній основі (овочеконсервні і комбікормові заводи, інкубаторно-птахівничі станції);
  • 3) укладання довгострокових контрактаційних договорів сільськогосподарських підприємств з підприємствами з переробки сільськогосподарської сировини в межах їх сировинних зон, а також із заготівельними, транспортними і торговельними організаціями. Найефективнішими є прямі зв'язки між виробниками сировини, переробними підприємствами і споживачами сільськогосподарської продукції;
  • 4) створення агропромислових комбінатів, які об'єднують декілька різних виробництв і підприємств, тісно пов'язаних між собою територіально, технологічно і організаційно. Переваги комбінування полягають в одержанні додаткового ефекту виробничої діяльності завдяки максимальному використанню ресурсів території, технолого-економічної єдності підприємств і організацій, міжгалузевої та територіальної пропорційності функціонування всіх ланок агропромислового комбінату.

Ідея агропромислового комбінування створює можливість по-новому поєднувати принципи територіальної інтеграції з вертикальною інтеграцією, забезпечувати потреби населення конкретної території та інших районів продукцією комбінату в процесі обміну з урахуванням розвитку ринкових відносин.

На основі агропромислової інтеграції формуються спеціалізовані й інтегральні агропромислові комплекси різних територіальних рангів (країни, економічного району, адміністративної області та внутрішньообласних підрайонів). Найуспішніше агропромислова інтеграція у формі АПК розвивається на основі тих галузей сільського господарства, продукція яких потребує швидкої переробки або реалізації (овочі, фрукти, молоко тощо). Агропромислові комплекси характеризуються територіальною єдністю і певною просторовою обмеженістю своїх підрозділів. Границі агропромислових комплексів встановлюються на основі виявлення постійно діючих сировинних зон з раціональною виробничою структурою, глибокою спеціалізацією з урахуванням природних та економічних умов.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >