< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Міжнародне співробітництво у справі уніфікації вексельного обігу

Фінансове забезпечення потреб національних економік поряд із розвитком акціонування, самофінансування і кредиту передбачає активізацію зовнішньоекономічної діяльності та широкомасштабне використання основоположних принципів вексельного обігу. Дієвий вексель допомагає підтримувати плідну атмосферу конкуренції, виводить підприємства з-під жорсткого диктату банків, робить більш сприятливими умови кредитування тощо. Але відмінності національних вексельних систем досить часто створювали перешкоди й непорозуміння.

Ми вже знаємо, що з метою розширення використання векселя як високоліквідного міжнародного платіжно-розрахункового засобу, починаючи з другої половини XIX ст., було проведено низку міжнародних конференцій. Найрезультативнішою з них стала Женевська конференція країн — членів Ліги Націй 1930 р., яка прийняла Уніфікований закон про переказний і простий векселі у вигляді вже згадуваної Конвенції №358, а також Конвенції №359, якою врегульовувалися деякі колізії законів окремих країн, і Конвенції №360 про гербовий збір. Правочинність цих конвенцій в Україні підтверджено законами України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року" від 6 липня 1999 р. та іншими нормативними актами.

Па сьогодні існують три основні напрями уніфікації міжнародного вексельного законодавства. Коротко нагадаємо про них.

  • • По-перше, це англійсько-американська система вексельного права, якою традиційно користуються Велика Британія, США, Канада, Австралія та інші країни.
  • • По-друге, це Женевська система, що спирається на традиції європейського еволюційного процесу вдосконалення вексельного права. Запроваджені майже повсюдно у світових економічних взаєморозрахунках принципи і положення Женевських вексельних конвенцій 1930 р. дістають свій розвиток у координаційній діяльності Комісії ООН із прав та інших міжнародних форумів.
  • • По-третє, свою особливість у розробці національного вексельного законодавства зберігають країни, що не приєдналися до названих систем, але зобов'язалися привести своє вексельне право у відповідність з міжнародно підтриманими правилами Женевської системи. Національні особливості відіграють тут важливу роль, але не є принципово відмінними від загальновизнаних.

Потреби уніфікації національних вексельних законів знайшли відображення у Конвенції ООН про міжнародні переказні й міжнародні прості векселі, яка була схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1988 р. Але складність ратифікації цього документа країнами — членами ООН поки що стримує використання міжнародних векселів на практиці.

Отже, вексельний обіг, удосконалюючись і проникаючи практично в усі сфери економічного життя суспільства, охопив усі країни — учасниці світового господарства і став органічною складовою їхньої ефективної економіки. Як форма комерційного кредиту і кредитних грошей вексель зумовив не лише становлення високих морально-етичних норм поведінки учасників вексельного обігу, а й оформлення належно врегульованої системи вексельного законодавства, що майже цілковито склалася як самостійний вид права у більшості європейських країн уже у XVII ст.

Аналіз історичних причин та економічних передумов виникнення векселя та норм його обігу дає відповідь на такі важливі запитання:

  • • чому переказний вексель є первинним і вважається дійсним;
  • • чому предметом векселя була Й залишається грошова сума в тій чи іншій валюті;
  • • чому так довго вважалося, що у векселі обов'язково потрібно вказувати вид валюти;
  • • чому вексельне зобов'язання завжди має бути одностороннім. Адже одна сторона, що виписала вексельне зобов'язання проти наданого кредиту, вже задовольнила свої потреби коштом кредитора, тому вона залишається тільки зобов'язаною. Інша ж сторона вексельного розрахунку, щоб так само задовольнити свої потреби, має право лише вимагати.

У процесі багатовікового розвитку вексельного обігу, його правового поля, норм і правил законодавчо закріплено класичні особливості та ознаки векселя. Спроби їх ігнорувати чи поєднати з адміністративними важелями в Україні, як правило, вели до створення модифікованих форм векселів, обіг яких демонстрував лише шло неспроможність надійно і повністю задовольнити потреби учасників ділових угод. До цього додається ще така вада, як обмеженість вексельного обігу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >