< Попер   ЗМІСТ   Наст >

АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Одним із перших археологічних досліджень на території України вважають розкопки Десятинної церкви у Києві в 30-х роках XVII ст., проведені з ініціативи митрополита П.Могили. А перші наукові розкопки в Україні були здійснені поблизу с. Кучерівка, де в 1763 р. за наказом Новоросійського губернатора О.Мельгунова розкопали скіфський курган.

У 1771 р. російський сенат дав вказівку землемірам відзначати на топографічних планах залишки старовинних курганів, руїн, валів тощо, завдяки чому багато археологічних пам'яток було документально зафіксовано ще у XVIII ст. Велике значення мала також організація "вчених подорожей", у тому числі й по Україні. Результати таких подорожей відбиті, наприклад, у публікаціях академіка П. Палласа (їздив по Криму в 1793-1794), англійської письменниці Марії Гюртрі, яка побувала в Південній Україні, у творах "Дозвілля кримського судді" П.Сумарокова (1803-1805), "Подорожі по Тавріді в 1820 р." І.Муравйова-Апостола.

У 1821 р. відомий поет В.Капніст після подорожі по Криму звернув увагу міністра народної освіти Росії А.Голіцина на руйнування археологічних пам'яток. У відповідь на це до Криму були відряджені академік Е.Келер та архітектор Е.Паскаль. Після поїздки вони домоглися від уряду асигнувань для реставраційних робіт у Керчі та Херсонесі.

Першими археологами тоді виступали не науковці, а військові. Й серед них - дослідник керченських курганів начальник флотилії Н.Патініоті (1812), катеринославський генерал-губернатор В.Каховський, який описав старовинні руїни між Південним Бугом і Дністром. Розкопками займалися здебільшого іноземці, що перебували на російській службі й були обізнані з досягненнями археології в Європі. Це, наприклад, грек П. Ніковул, голландець І. Бларамберг (Одеса), француз П.Дюбрюкс (Керч). Останній у 1811 р. почав дослідження пантікапейського некрополя.

Важливим етапом у розвитку археології в Україні було створення гуртка археологів в Одесі, до якого входили І. Стемпковський, І. Бларамберг, А. Левшин та ін. Бларамберг одним із перших визначив місце розташування Неаполя Скіфського (під Сімферополем) і надрукував у Парижі в 1822 р. працю, що знайомила європейську науку зі старожитностями Тавриди.

В 1839 р. було створено Одеське товариство історії та старожит- ностей - одне з перших наукових історичних товариств в Європі. Воно видавало "Записки Одесского общества истории и древностей" (з 1844 по 1919 рр. вийшло 33 томи), реставрувало археологічно-архітектурні пам'ятки тощо.

В 1824 р. в Києві почалися розкопки Десятинної церкви. В 1838 р. були розкриті руїни Золотих воріт. У 1834 р. в Києві відкрився університет, а через рік у ньому вже діяв "Тимчасовий комітет пошуків старожитностей". Зібрані ним знахідки надходили до Київського університету, де 17 березня 1837 року був організований археологічний музей. У 1859 р. була заснована Археологічна комісія (діяла до 1917). Поряд із розкопками проводилося й вивчення історії Києва. Активну діяльність із фіксації археологічних пам'яток України розгорнула створена в 1843 р. у Києві Тимчасова комісія для розбору стародавніх актів. В 1845-1846 рр. співробітником цієї комісії був Т.Шевченко. Це йому належать слова: "Люблю археологію - таємничу матір історії". Шевченко зафіксував чимало стародавніх курганів, пам'яток козацької старовини, в тому числі й руїн столиці Б.Хмельницького - Чигирина. Шевченко був знайомий і подорожував Україною з

Оковка тур'єго рогу з Чорної могили

Грецька ваза Чортомлицького кургану

О.Капністом, який зі своїм батьком - В.Капністом - створював програму збереження античних пам'яток Криму. Серед знайомих поета були також відомі археологи та історики І.Забєлін, М.Іванишев, О.Вельтман, П.Шафарик.

Археологічні дослідження другої половини XIX ст. - початку XX ст. охопили майже всю територію України. Археологія стала однією з провідних навчальних дисциплін в університетах Києва, Одеси, Харкова, Львова. Почалося дослідження пам'яток епохи палеоліту, трипільської культури, курганів епохи міді, бронзи, розкопки античних міст Північного Причорномор'я. Досліджувалися городища раннього залізного віку, скіфські, так звані "царські" кургани - Чортомлик, Солоха та ін., слов'янські та давньоруські пам'ятки (Чорна могила в Чернігові).

Після революції 1917 р. археологічні дослідження не припинилися. В 1918 р. на Полтавщині виникло Українське наукове товариство дослідження й охорони пам'яток старовини та мистецтва, що ви давало свої "Записки". В 1919 р. була створена Комісія зі складанню археологічної карти України - перша археологічна установа Всеукраїнської Академії наук (ВУАН). В той же час у Києві продовжувало працювати Українське наукове товариство зі спеціальною секцією археології.

Найдавнішим істориком на території України вважається один із античних науковців Сириск. У 1908 р. на території античного міста Херсонес, археологи знайшли стелу з текстом III ст. до н.е. Напис вдалося розшифрувати, і з'ясувалося, що стелу було встановлено на честь херсонесіта Сириска, сина Геракліда, увінчаного за історичні дослідження золотим вінком Нині стела зберігається в Херсонеському історико-архітектурному заповіднику в Севастополі.

В 1921 р. у складі ВУАН була організована Археологічна комісія - вища наукова установа республіки в галузі не тільки археології, а й мистецтвознавства, архітектури, музеєзнавства, етнографії.

В 1923-1924 рр. її перетворили на Всеукраїнський Археологічний комітет (ВУАК), котрий одночасно був головним органом української науки у справі охорони та реставрації стародавніх пам'яток. Комітет мав широке представництво як в Україні, так і за кордоном.

Масштабні польові й дослідницькі роботи розгорнула Одеська комісія краєзнавства (1923-1930), яка видавала свій "Вісник...". В 20- 30-х рр. ВУАК організував дослідження пам'яток різних епох, в тому числі неолітичної стоянки на р. Смячка (поблизу Новгород-Сіверського), території, прилеглої до Софійського собору в Києві, трипільських поселень. Тривали розкопки Ольвії, античного поселення на о.Березань, ранньослов'янських і давньоруських старожитностей.

Крім ВУАКу, в структурі АН УРСР діяв Кабінет антропології ім. Ф.Вовка, заснований у 1921 р. В 1934 р. на базі ВУАКу і Кабінету антропології був створений Інститут історії матеріальної культури. В 1938 р. він був реорганізований в Інститут археології АН УРСР (нині - Інститут археології АН України).

В повоєнні роки Інститут археології, крім польових експедицій та широкомасштабних розкопок, підготував історію розвитку археології та спеціальну археологічну бібліографію пореволюційного періоду в СРСР та Україні: "Нариси стародавньої історії Української РСР"; "Археологія Української РСР (1918-1980)", "Археологія Української РСР (1971-1975)".

Крім Інституту археології АН України, археологічні дослідження в нашій державі проводять й інші установи Академії наук: відділ археології Інституту суспільних наук у Львові, Інститут зоології АН України, Археологічний музей АН України (Київ), Одеський археологічний музей АН України, а також наукові колективи університетів, педагогічних інститутів, музеїв Міністерства культури України.

У березні 2004 року Верховною Радою України ухвалено Закон України "Про охорону археологічної спадщини". Цей Закон регулює відносини, пов'язані з охороною археологічної спадщини України - невід'ємної частини культурної спадщини людства, вразливого і невідновлюваного джерела знань про історичне минуле

Золота ваза з Куль-оба поблизу Керчі

нашої країни. Закон також визначає права та обов'язки дослідників-археологів, державних та наукових установ, міжнародне співробітництво щодо археологічної спадщини, подає науково обґрунтовану термінологію багатьох понять, таких як археологічні розкопки, розвідка, дослідження, наукова експертиза, пам'ятки археології тощо.

Закон про археологічну спадщину має допомогти краєзнавцям у вивченні історії свого краю, їх співробітництві з археологами-дослідниками, організувати охорону та збереження археологічних пам'яток, вести роботу з так званими "чорними" археологами.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >