< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Форми індуктивних міркувань

Індуктивне міркування - це міркування, в якому здійснюють перехід від знання про окремі предмети або частину предметів певного класу до загального знання про весь клас предметів.

Розрізняють кілька видів індуктивних міркувань. Серед них:

  • o міркування за схемою "повна індукція";
  • o міркування за схемою "неповна індукція".

Повна індукція - це індуктивне міркування, в якому на підставі наявності ознаки в кожного предмета певного класу роблять висновок про її наявність у всього класу предметів.

Індуктивні міркування такого типу застосовують тільки в тих випадках, коли мають справу із закритими класами предметів: кількість предметів, що до них входять, є конечною і повинна легко піддаватися перерахуванню.

Форма міркування "повна індукція" має такий вигляд:

"Клас А складається з предметів а1, а2... ап; а1 належить ознака Р; а2 належить ознака Р; ап належить ознака Р. Отже, всьому класу предметів А належить ознака Р".

Слід зазначити, що повна індукція не є суто індуктивним міркуванням, оскільки за її допомогою на підставі істинних засновків можна отримати істинний висновок. Це означає, що застосовуючи схему міркування "повна індукція", людина може обґрунтувати вірогідне знання.

Неповна індукція - це індуктивне міркування, в якому на підставі наявності ознаки в частини предметів певного класу роблять висновок про її наявність у всього класу предметів.

Форма міркування "неповна індукція" має такий вигляд:

"Клас А складається з предметів а1, а2... ап; а1 належить ознака Р; а2 належить ознака Р; аі належить ознака Р. Отже, всьому класу предметів А належить ознака Р".

Розрізняють два види неповної індукції:

  • o індукцію шляхом переліку (популярну індукцію);
  • o індукцію шляхом відбору (наукову індукцію).

Популярна індукція - це індуктивне міркування, в якому шляхом переліку встановлюють наявність ознаки в деяких предметів певного класу і на цій підставі роблять висновок про її наявність у всього класу предметів.

Підставою висновку в популярній індукції є повторюваність одних і тих самих фактів за відсутності серед них протиріч. Можна робити узагальнюючий висновок про весь клас предметів на підставі неповної індукції такого виду тільки в тому випадку, коли при розгляді окремих предметів, що належать до цього класу, в кожного з них була наявна певна ознака.

Наукова індукція - це індуктивне міркування, в якому висновок роблять на підставі відбору необхідних та виключення випадкових обставин.

У науковій індукції висновок роблять на підставі встановлення того, що спостережувана ознака є суттєвою ознакою досліджуваних предметів. Простого перелічування наявності певної ознаки в предметів тут недостатньо.

У зв'язку з цим важливе місце в науковій індукції посідають методи встановлення причинних зв'язків. Виокремлюють п'ять таких методів.

1. Метод єдиної схожості

Форма: "Якщо обставина А постійно передує появі явища а, натомість інші обставини змінюються, то вона, ймовірно, і є причиною цього явища".

2. Метод єдиної різниці

Форма: "Якщо обставина А має місце тоді, коли виникає явище а, і зникає, коли цього явища немає, а всі інші обставини залишаються незмінними, то обставина А, ймовірно, є причиною явища а".

3. Об'єднаний метод схожості та різниці

Форма: "Якщо два чи більше випадків, коли виникає явище а, схожі лише за однією обставиною А, і водночас два чи більше випадків, коли явище а не виникає, відрізняються від попередніх лише тим, що в них відсутня обставина А, то вона, ймовірно, і є причиною явища а".

4. Метод супровідних змін

Форма: "Якщо зі зміною обставини А змінюється явище а, а інші обставини при цьому залишаються незмінними, то, ймовірно, що обставина А є причиною явища а".

5. Метод залишків

Форма: "Якщо складні обставини зумовлюють складне явище і відомо, що частина обставин викликає певну частину цього явища, то ті обставини, що залишилися, викликають частину явища, що залишилася".

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >