< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Нетрадиційне проведення лекцій

Основні правила, яких зобов'язаний дотримуватися лектор для підготовки навчальної лекції, такі:

  • - підбір, вивчення й аналіз здобутків класиків соціології з досліджуваних проблем;
  • - підбір, вивчення й аналіз літератури сучасних соціологів, соціальних психологів і соціальних педагогів, що стосується теми лекції;
  • - добір найбільш істотного, головного в розроблювальній темі, що аналізується;
  • - складання плану робочої лекції;
  • - вибір стилю викладу;
  • - підбір наочного приладдя: таблиць, рисунків, схем, діаграм.

Ці правила є загальними при підготовці як традиційних навчальних лекцій, так і нетрадиційних. Крім того, будь-яка навчальна лекція має за своїм змістом відповідати ряду вимог:

  • - послідовність у викладі досліджуваної проблеми;
  • - стислість і ясність висунутих гіпотез, які розвиває лектор;
  • - переконливість і логічність у викладі матеріалу;
  • - взаємозв'язок і взаємозумовленість окремих розділів лекції.

Вище перелічені вимоги щодо змісту лекції також є універсальними. А методика піднесення досліджуваного матеріалу чи стиль лекції із соціології можуть бути дуже різноманітними. Нетрадиційними методами викладу навчальної лекції можуть бути: есе, використання міфів і легенд, казок і сказань, прислів'їв і приказок, притч і народної мудрості, образних порівнянь, прикладів з художніх творів, гумору, трактування понятійного апарату.

есе

Насамперед, розглянемо жанр есе. Це незвичайний виклад навчального матеріалу. Жанр есе, що торкається індивідуально-психологічного боку соціальних явищ, виступає як метод популяризації соціологічних знань, дає можливість знайти моральну позицію автора, активізує соціологічну свідомість, руйнує давні стереотипи і шукає нові форми розуміння соціологічної дійсності. У жанрі есе лектор, крім наукових тверджень, використовує суперечності, сумніви, роздуми, художні образи.

Наприклад, починаючи вивчати курс "Соціологія сім'ї" і говорячи про сім'ї як про соціальне явище, лектор малює живу картину такого змісту:

"Уявіть собі літній вихідний день. Яскраво світить сонце. Безхмарне небо, слабкий вітерець ледь гойдає листя дерев і кущів. На лавці в парку, розташованому на березі величного Дніпра, сидять троє: молодий чоловік, молода жінка, а між ними - їх п'ятирічний син Борис, який тримає батьків за руки і безтурботно гойдає ногами.

Молодий чоловік закоханими очима дивиться на молоду жінку, милується її величною поставою, прекрасною посмішкою і думає: яке щастя бути поруч з нею, кохати її і бути коханим; як добре, що в нас є Борис, як приємно в цій маленькій істоті помічати свої власні риси, що виявляються в маленьких вухах, формі носа, овалі обличчя, вмінні широко на весь рот посміхатися, нахиляти голову і навіть ходити як я, його батько.

А Борис, сидячи поруч з батьками, був сповнений гордощів, тому що його мама і тато найкрасивіші, найніжніші, найсміливіші і взагалі в усьому найкращі.

Борі набридло сидіти нерухомо. Він зіскакує з лавки, підхоплює м'яч, вибігає на зелену галявину і невміло б'є по м'ячу ногою, останній відкочується і опиняється в кущах. Батько підхоплюється з лавки майже одночасно з малям, дістає м'яч з кущів, і ось вони вже разом пасують м'яч один одному.

Молода жінка мовчки спостерігає за ними. У її погляді любов, ніжність і гордість за свою сім'ю. їй приємно, що видався такий прекрасний день, коли вся її незвичайна сім'я зібралася разом, щоб провести ці короткі хвилини відпочинку на свіжому повітрі, ближче до первозданної природи".

У цій коротенькій замальовці розкрита особливість сім'ї як соціального інституту, тому що саме в сім'ї наявне таке соціальне явище, що поєднує в собі любов подружньо-батьківську.

Порушення цього союзу двох видів любові призводить до серйозних соціально-психологічних наслідків. Ослаблення подружньої любові часто закінчується розлученням, що порушує нормальні стосунки в сім'ї між батьками і дітьми. Можна знайти собі іншого супутника в житті, але як бути дітям? Адже в дітей один батько й одна мати. Що можна очікувати від дитини, якщо їй забороняється бачити своїх законних батьків, особливо якщо вже склалася нова сім'я, де з'являється мачуха чи вітчим. Чи задумувалися Ви про те, що почуває маленька дитина, якщо мати кинула чоловіка-п'яницю? Адже дитина не завжди вважає батька поганим, тому що бачила і його ніжність, і турботу про себе. Вона прив'язана до батька і особливо його жаліє як слабку людину. їй не завжди зрозуміла поведінка матері, а тому зростає стіна відчуження і нерозуміння.

А як оцінити поведінку вже дорослих дітей, що відмовляють своїм батькам у можливості створення нової сім'ї після смерті одного з подружжя чи після розлучення. У цьому випадку порушується вже не подружня, а батьківсько-дитинська любов, коли старші, борючись за своє щастя, відгороджуються від дітей, а ті відмовляють батькам у повазі, любові, підтримці. Де знайти правильну відповідь на всі запитання, що ставить перед нами життя? Де та межа, через яку не можна переходити ні дружинам, ні батькам, ні дітям? Скільки людей, стільки й різних поглядів, думок, понять про щастя, сім'ю, обов'язки, тому що сім'я - це не тільки любов і радість, це й величезна відповідальність за себе, партнера по життю, за дітей.

Можна все правильно говорити, але чинити всупереч словам, проте всі наші вчинки будуть повторюватися нашими дітьми. Чи задумувалися Ви про те, чому в сім'ї, де вже булорозлучення, діти часто почувають себе нещасливими, але коли вони виростають, то інколи самі підсвідомо вже не дорожать своїми сім'ями і явно йдуть на їх руйнування.

Далі лектор говорить про те, що, на відміну від психології сімейно-шлюбних відносин, яка, насамперед, вивчає це соціальне явище з погляду міжособистісних відносин, соціологія сім'ї вивчає розвиток сім'ї, виникнення та різні види шлюбу, критерії вибору шлюбного партнера, життєвий цикл сім'ї, різні форми і види сім'ї та шлюбу, специфічні й неспецифічні функції сім'ї, шукає причинно-наслідкові зв'язки соціальних явищ, пов'язаних із сімейно-шлюбними відносинами, розкриває такі поняття, як одностатеві сім'ї, гендерна ідентичність і гендерні ідеали, трансексуальність і трансвестизм, сексуальні ролі, розкриває сутність негативних явищ у сім'ї та її кризи. Усе вищеперелічене буде висвітлено в досліджуваному курсі.

Такий початок, поданий лектором у другій лекції з вивчення курсу спеціальної соціології сім'ї, має зацікавити студентів. Жива картинка, виражена в художній формі, фрагмент есе збуджують уяву студентів. Ці міркування лектора вголос змушують студентів задуматися про такі, здавалося б, повсякденні явища, як розлучення, бездоглядність, сімейно-шлюбні відносини. Лектор спонукає студентів самим робити висновки і шукати шляхи вирішення соціальних проблем, що виникають у сім'ї.

Есе найбільш важкий вид інтелектуального контексту, що вимагає наявності в лектора найвищої майстерності, здатності постійно перебувати в діалозі зі слухачами. Така лекція несе в собі достоїнства "сократичної бесіди" [123; 13]. А ось один із прикладів використання жанру есе в художньому творі П. Таранова "Логика хитрости: о поведении людей конкретно и откровенно", де він міркує про минуле і сьогодення.

"Нас лякають теперішнім, розхвалюючи минуле. Перед нами чорнять минуле, щоб ще чорнішим видавалось теперішнє. Нам малюють повітряні замки, щоб відвести погляд від дійсних будівель. Нас кличуть до бою за народ і його світлу долю..., право на свободу не хотіти і не слухати такі заклики. Нам розповідають казки про Батьківщину, щоб приховати правду минулого, чи вводять в оману минулим, щоб "заколисати в казку".

Людина дуже схожа на човен. Що він? - На перетині хвиль і вітру. Так давайте пам'ятати про ці сили і відразу ж уявляти собі: якщо заколисує, то виходить, що хвилювання в природі вже позначилися.

А далі вибір: чи погйодатися на хвилях подій, відчувши "гостренькі" моменти, і не більше, чи, втративши рівновагу, перекинутися, після чого залишитися зовсім непотрібним тим, хто перекидав човен. Чи Ви коли-небудь бачили, щоб вітер поправляв те, що зруйнували хвилі?!" [180, с. 159-160].

Але ж якщо продовжити цю думку про минуле і сьогодення, то наступні міркування лектора теж можуть бути виражені у формі есе.

Не випадково загальновідомим є вислів: "Якщо сьогодення вистрілить у минуле з рушниці, то майбутнє випалить у сьогодення з гармати". Звідси можна зробити висновок: у тому, що залишилось, не все гідне загибелі. Менш розвинуті рівні розвитку суспільства мають свої переваги. їх нечіткі риси продовжують жити в нескінченному відродженні, і поступальний розвиток суспільства завжди повертається до минулого, звільняючи з "мертвого царства" все, що гідне життя.

У нашій країні, де без кінця заперечується минуле, ми є свідками того, як спочатку знищуються священнослужителі, руйнуються церкви, які перетворюють на кінотеатри і склади, а потім, навпаки, відроджується релігія, а замість складів і кінотеатрів відновлюються церкви і будуються нові храми.

Чому ми такі нетерпимі до минулого? Чому США більше ніж 200років користуються своєю Конституцією, а ми переробляємо її при будь-якому коливанні кон'юнктури, при будь-якій зміні ідеології. Чи не задумувалися Ви про те, чому на одному з майданів Парижа з одного боку встановлений пам'ятник королю Людовику XVI, а з іншого боку - пам'ятник Робесп'єру, який його обезглавив? Адже, здавалося б, як можуть два серйозних ідеологічних супротивники уміститися на одному майдані, не заважаючи один одному? Але якщо замислитися, то ці пам'ятники - персонажі історії одного народу Франції. І ця країна дорожить історією свого народу. У нас же спочатку знищувались унікальні пам'ятки царської Росії, зараз - пам'ятки радянського періоду, а що буде очікувати нас у майбутньому? Якщо зараз паплюжать могили учасників Великої Вітчизняної війни, то є побоювання, що з нами наші нащадки можуть вчинити так само, як ми чинимо з попереднім поколінням. Адже недарма говорять: "Хто посіє вітер - той пожне бурю".

"У греків був культ мертвих. Вони вірили в те, що мертві потребують турботи живих, мають потребу в їжі і воді, які родичі приносили до їх могил. Через ці забобони бездітні греки всиновлювали чужих дітей" [84, с. 24]. Чи не від культу мертвих беруть свій початок два явища навколишньої дійсності: взяття на виховання дітей у сім'ю і так звані "батьківські дні", коли молодь приходить на цвинтар, щоб ушанувати пам'ять покійних, прибирає могили, а потім організовує поминання померлих родичів"?

У Запорізькому національному університеті для студентів 5-го курсу спеціальності "Соціологія" викладається курс "Методи викладання соціології", а для студентів спеціальності "Соціальна робота" - "Методи викладання суспільних дисциплін". Обом групам було задано домашнє завдання: написати фрагмент лекції-есе. Всі без винятку студенти виконали це завдання. Кращі фрагменти лекції-есе зачитувалися на практичних заняттях, а деякі з них подані у додатку 4. У зв'язку з тим, що студенти самі обирали теми лекцій-есе, а також з огляду на те, що дехто дуже щиро описував не тільки власні думки, але й свої потаємні почуття, за узгодженням зі студентами фрагменти лекцій-есе, розміщені у додатку 4, подані анонімно, без зазначення авторів.

Далеко не завжди все заняття будується у вигляді лекції-есе. Найчастіше її використовують як фрагмент навчальної лекції. Дуже важливим є перехід від звичайного викладу навчального матеріалу до лекції-есе. Тут доречні цитати, вислови вчених, видатних політиків, письменників або звичайна пауза.

Наприклад, у Гуманітарному університеті "Запорізький інститут державного та муніципального управління" в одній із груп спеціальності "соціальний працівник - соціолог", що вивчає курс "Методи викладання соціології", проводилося практичне заняття на тему "Есе". Кожен студент після попередньої підготовки виступив із фрагментом есе на обрану ним тему. На цьому занятті було багато вдалих, цікавих робіт. Але особливо запам'ятався і несподіваним був виступ одного зі студентів, який почав його з незвичайної фрази: "Краще вмерти, коли хочеться жити, ніж жити, коли хочеться вмерти". Промовивши це, він замовк, а потім уже в принишклій аудиторії у філософській формі у вигляді есе став розповідати цю вічну тему життя і смерті, боротьби духу, що перемагає важкі хвороби, не піддається невдачам. Цей виступ був як гімн життю, у якому схиляємо голови перед героями, перед тими, хто славить життя і навіть гине з невтомним прагненням до нього. Звичайно, таке заняття надовго залишиться в пам'яті студентів.

У жанрі есе іноді пишуть історичні й теоретичні статті, публіцистичні праці. Наприклад, у книзі М. Ліфшиця "Мифология древняя и современная" (видана в м. Москва, видавництвом "Мистецтво" в 1980 р. - 582 с.) знаходимо такі міркування про науку, написані в жанрі есе:

"Сучасна наука доводить свою зрілість, коли вона, подібно до Орфея в грецькому міфі, спускається в підземний світ, щоб повернути нескінченному життю його втрати. Нехай вирок остаточний і оскарженню не підлягає, проте ми можемо зробити його більш точним, більш гнучким і справедливим. Зрозуміло, що за однієї умови. Орфею не вдалося оживити Евридику, тому що на зворотному шляху з царства тіней він озирнувся назад. Жахлива помилка! У ній, як завжди у греків, глибокий зміст. Щоб відновити живе значення раз і назавжди пройдених епох, відкрити у цьому безмовному світі щось несправедливо забуте, затоптане в бруд низкою прогресивних тупаків, потрібно дивитися вперед, а не назад. Тому що при всій відносності прогресу залишається непереборною різниця між відродженням старих начал в ім'я вищої історичної дійсності, що проходить перед нами, і зворотним ходом у власному значенні слова.

Людина-артист, яка зробила своє тіло предметом художнього розвитку, може робити під куполом цирку дивні рухи: недарма ж її далекі предки жили на деревах. Але ось перед нами інший випадок: коли людина, за словами Вольтера, стає поміссю "тигра з мавпою" - рятуйся, хто можеі... Люди часто бувають гірші за звірів, і гіршим видом регресу загрожує їм шкідлива радіація їх власного розвитку. Герцен цю небезпеку змалював в образі Чингісхана з електричним телеграфом. Лев Толстой писав про Чингісхана з двома палатами, пресою і журналістикою. А ми знаємо тепер, що можливий Чингісхан з атомною бомбою і навіть Чингісхан з революцією, начебто "культурною революцією" Мао. Мертве тягнеться до володінь життя і так само, як і життя, бере свій початок в ідеальному царстві минулого.

Чи можна зробити вибір, зупинитися на чомусь конкретному в цьому потоці суперечливих образів, безглуздо пов'язаних між собою ворожих начал? Легко було б жити, якби, наприклад, добро і зло не були іноді до повної ілюзії подібні один до одного так, що людський розум у жаху відступає перед цією безоднею. Але вибір усе-таки є. Пройшовши через тисячі ототожнень, історія знаходить різницю двох світових шляхів. Зливаючись і відокремлюючись у самостійні течії, загальний потік зберігає великі вододіли, що служать нашому внутрішньому оку опорою справжнього змісту серед безглуздої, на перший погляд, течії" [84, с. 565-566].

Яскрава, образна, жива мова есе має виконувати певні умови, а саме: "простота і стислість тексту повинні поєднуватися з високою значеннєвою й інтелектуальною концентрацією, есе має бути якомога привабливішим" [123 с. 17].

Замислюючись над питанням: коли і в яких випадках використання лекції-есе є більш ефективним, ми доходимо висновку, що найефективнішим воно є тоді, коли ця лекція є вступною до нового курсу, який запропонований для вивчення студентам. Така лекція з курсу "Соціологія управління виробничим колективом" була розроблена та прочитана Ж.Д. Малаховою на початку лютого 1991 р. студентам IV курсу радіоелектронного факультету Запорізького машинобудівного інституту (нині - Запорізький національний технічний університет) (див. додаток 3).

Звичайно, фрагменти лекції-есе можуть бути використані як на початку викладання курсу, коли викладач прагне викликати у студентів інтерес до предмета, так і в її середині та кінці, залежно від змісту лекції, ситуації, що виникла в аудиторії, або настрою лектора.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >