< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Теорія конвергенції двох чинників розвитку (В. Штерн, 1871-1938) та структурна психологія (К. Коффка, 1886-1941).

Виникли як результат дискусії про значущість спадковості і середовища.

До наукового періоду Л.С. Виготського теорія конвергенції двох чинників розвитку була найпоширенішою у віковій психології. Відомим, наприклад, є висловлювання Г. Айзенка (1918-1997), що інтелект людини на 80% залежить від спадковості, а на 20% - від оточення.

З 1990-х років у зв'язку з новітніми досягненнями генетики концепція конвергенції знову набуває популярності, особливо в країнах пострадянського простору в умовах трансформаційних суспільно-економічних процесів. Існуючі в її рамках різнопланові наукові уявлення відрізняються тлумаченням взаємодії спадковості і середовища, дозрівання і научіння, біології та культури, вроджених і набутих якостей.

  • 1. Теоретичні основи теорії конвергенції:
  • 1) досягнення біогенетичної та соціогенетичної концепцій;
  • 2) урахування для процесу становлення особистості змін у політичному, соціально-економічному розвитку.
  • 2. Основні ідеї:
  • 1) взаємодія середовища як комплексу умов для реалізації запрограмованих особливостей психіки і спадковості, якій належить вирішальна роль (В. Штерн);
  • 2) на психічний розвиток і формування психіки людини впливають соціальні умови та між особистісні відносини (К. Хорні, 1885-1952);
  • 3) поведінка людини визначається не потребами, а середовищем {Б. Скіннер); основними є проблеми активності суб'єкта в процесі розвитку та часу, коли впливає середовище.
  • 3. Внесок теорії конвергенції в тлумачення природи психічного:
  • 1) спроба знайти "золоту середину" в тлумаченні ролі двох чинників у становленні особистості;
  • 2) ідеї паралельного впливу біологічного і соціального чинників на становлення особистості;
  • 3) відкриття сенситивних періодів як найбільш сприятливих стадій для розвитку певних психічних функцій..

У цілому проблема розмежування теорій психічного розвитку на основі його чинників завжди була умовною і сьогодні не є актуальною. Період конфронтації в науці, який відзначався особливою напруженістю в середині XX ст., Повинен закінчитися. У вивченні дитини має Домінувати комплексний підхід, який враховує новітні наукові досягнення.

К.Д. Ушинський (1824-1871) є тією особистістю, яка кардинально вплинула на зміст історії науки. Він уперше здійснив синтез відомих на той час антропологічних знань, у зв'язку з чим вважається основоположником вітчизняної вікової і педагогічної психології:

  • 1) якщо педагогіка хоче виховати людину у всіх відношеннях, то вона повинна спочатку пізнати її також у всіх відношеннях;
  • 2) розробити план виховання особистості можна, спираючись на всі комплекси наук про людину;
  • 3) звичка-це мета морального виховання (засвоєний рефлекс, з допомогою якого можна розв'язувати головні завдання педагогіки);
  • 4) значущість емоційності в сприйманні;
  • 5) вивчення уваги, почуттів, пам'яті, мислення тощо;
  • 6) обґрунтування "напіврефлексів" як фундаментальної категорії (при цьому не поділяв учення І.М. Сеченова про рефлекси головного мозку) тощо;
  • 7) уперше застосував поняття "педагогічна антропологія", вважаючи, що історичний аналіз є передумовою теоретичного висновку, який виходить з генетичного дослідження явищ і фактів.

За К.Д. Ушинським, єдиним джерелом пізнання, що являє собою активний, творчий процес, є об'єктивний матеріальний світ. Основу знань становить не "споглядання душі", а об'єктивний досвід і відчуття. Основні праці: "Людина як предмет виховання" (1867-1869), "Рідне слово" (1864-1870).

Педологічна концепція - наука про дітей. Виникла з Потреби синтезованих знань про дитину, оскільки окремі науки (медицина, психологія, фізіологія, педіатрія, соціологія, етнографія) вивчали її зі своїх позицій, здебільшого ігноруючи міжгалузеві зв'язки. Засновники: Г.-С. Холл, який створив першу педологічну лабораторію (1899) та його учень О. Хрісман, якому належить ідея назви нового вчення (1893).

Наукові уявлення Г.-С. Холла мають право на існування. За П.П- Блонським, войовничість дитини є рисою грецького мегаполісу; "смутність" підлітка - рисою середньовіччя; юнацький максималізм - проявами нового часу, однак сумнівно пояснювати будь-який факт поведінки дитини закладеними в минулому інстинктами. Слід зауважити, що ідеї повторення в розвитку дитини суспільних стадій суперечили тодішнім політико-ідеологічним настановам 1930-1940-х років, наприклад: привести народи до соціалізму можна, минаючи певні етапи розвитку суспільства (наводився приклад Монгольської народної республіки).

  • 1. Теоретичні основи педологічної концепції:
  • 1) ідеї Я. А. Коменського про створення виховної системи, яка б сприяла формуванню дітей - "будівників Царства Божого на Землі";
  • 2) ідеї Ж.-Ж. Руссо: існують оригінальні фази розвитку дитини на шляху до гармонії;
  • 3) спроба Й.Песталоцці (1746-1827) створити схему мисленнєвого розвитку дитини;
  • 4) позиція Й. Герберта (1776-1841): необхідно ставити в центр педагогічного процесу дитину з її інтересами, потребами.
  • 2. Основні ідеї педологічної концепції:
  • 1) вивчення "виняткових" дітей (обдарованих, інвалідів, "важких" тощо);
  • 2) "середньої дитини" не буває; відмова від вивчення дитини "частинами"; спроба синтезу знань різних наук про дитину (започаткування концепції дитинознавства);

. 3) "ключем до виховання" є інтерес до будь-якого явища навколишньої дійсності; ,

  • 4) в основі виховної системи знаходяться віра в духовні та фізичні можливості дитини, піклування про її здоров'я, опора на досягнення індивідуального розвитку, урахування особливостей * соціального оточення;
  • 5) головним завданням розумового виховання є розвиток самостійного мислення дітей;
  • 6) створення методів вивчення дитини, які враховують закони її розвитку (генетичний підхід);
  • 7) пропагування психотерапії: вважалося, що вчення К.Маркса (1818-1883) та 3. Фрейда (1856-1939) є спробою пояснити світ на основі уявлень Ф. Шиллера (1759-1805): у К. Маркса - це голод, у 3. Фрейда - любов (любов і голод правлять світом);
  • 8) в основі педагогіки знаходяться принципи гуманізму, демократизму, народності, свободи мислення;
  • 9) прикладна спрямованість отриманих результатів про психічний розвиток дитини.

На початку XX ст. виходило декілька журналів, присвячених педологічним проблемам: "Педагогічний семінар" (США), "Педолоджист" (Великобританія), "Експериментальна педагогіка" (Німеччина). У1912 році в Брюсселі (Бельгія) відбувся перший педологічний конгрес, а в 1912 році відкрився міжнародний факультет педології, де в 1913-1914 рр. навчалися 30 студентів із різних країн Європи. У Санкт-Петербурзі В.М. Бехтерев (1857-1927) заснував Педологічний інститут і журнал "Вісник психології, кримінальної антропології і педології" (1907).

На початку XX ст. умови розвитку вікової психології ускладнилися в зв'язку з кризою загальної психології, що було відображенням кризових явищ у науці в цілому (зокрема, наукові відкриття у фізиці).

У Радянській Росії швидкими темпами розвивається педологія (В.П. Кащенко, 1870-1943).

Основні причини прогресування педологічної концепції у СРСР (1920-1930-ті роки):

  • 1) розробка проблеми індивідуального підходу до особистості в нових суспільно-політичних умовах;
  • 2) критика зарубіжної педології за вивчення дитини без належного врахування соціальних впливів;
  • 3) вимога класового підходу у вивченні явищ психічного розвитку;
  • 4) необхідність ідеологічного доведення (тобто виконання суспільного замовлення), що пролетарська дитина є вищою за дітей представників інших соціальних груп (проблема формування "нової людини");
  • 5) розроблення педологічних ідей видатними вченими (М.Я.Васов, П.Л. Блонський, Л.С. Виготський, А.Б. Залкінд та ін.).

У 1920-1930-х роках педологічна концепція була спробою розробити власний предмет дослідження та осмислити досягнення зарубіжної психології, педології, педагогіки (М.В. Соколов, ГА. Фортунатов). Накопичувався масштабний експериментальний матеріал, розвивалися біологічна, соціальна концепції, рефлексологія. Працювали педологічні інститути та педологічні факультети.

Вершиною педологічного вчення є наукові погляди Л.С. Виготського ("Основи педології", 1934; "Про педологічний аналіз виховного процесу", 1935 тощо):

  • 1) джерелом розвитку особистості є не генетичний механізм, а система між особистісних відносин;
  • 2) середовище є концентрацією людської культури (дитина оволодіває нею, унаслідок чого розвиває власні здібності);
  • 3) будь-який крок у розвитку особистості визначається попередніми досягненнями (розвиток - це процес, пов'язаний з минулим і теперішнім);
  • 4) вікові кризи розвитку - це переоцінка цінностей, мотивів, потреб.

У рамках педології розвивалася рефлексологія (розуміння природи дитини як автомата, що реагує на стимули зовнішнього середовища), де значними досягненнями були спроба пов'язати психічну діяльність із фізіологією вищої нервової діяльності, а також дослідження активності дитини, створення методик спостереження за дитячою поведінкою в різних ситуаціях. Водночас закладалася негативна тенденція ототожнення фізіології з психологією, що в майбутньому призвело до формування позицій про заперечення психології як окремої науки (у 1930-ті роки).

Постановою ЦК ВКП(б) "Про педологічні перекручення в системі Наркомосів" (04.07.1936) педологію було заборонено, для чого були такі основні причини:

  • 1) проголошення ідеологічної тези "класової боротьби", згідно з, якою з подальшим розвитком соціалізму протиборство класів не зменшується, а загострюється (Й. Сталін, 1879-1953);
  • 2) невиправдане, на думку партійних функціонерів, використання досягнень ідей зарубіжних учених (зарубіжних, а отже реакційних), передусім 3. Фрейда, ставлення до якого наприкінці 1930-х років відзначалося здебільшого бездоказовим запереченням (на відміну від попередніх 1920-х років);
  • 3) часто справді некваліфіковане використання педологами методів вивчення дитини, особливо тестів (подібна наукова ситуація з тестами спостерігається сьогодні);
  • 4) ідеологічні звинувачення в приниженні педологами ролі школи у виховному процесі в умовах побудови соціалістичного суспільства тощо;
  • 5) використання окремої анкетної інформації (І. Шпільрейн, 1891-1937) типу "Хто такий Сталін?" (варіанти відповідей: анархіст, комуніст, меншовик, більшовик) як ідеологічних провокацій.

На практиці це означало початок масових репресій проти науковців (П.П'. Блонський, Д.Б. Ельконін ,А.Б. Залкінд, О.С. Залужний та ін.) та уповільнення в майбутньому прогресуючого становлення психологічного знання. Наслідки подій 1930-х років відчуваються дотепер, зокрема, в дискредитації психологічної ідеї, яка безпосередньо визначає низький, як правило, рівень психологічної культури сучасних громадян (особливо в повсякденні).

У цілому педологи доводили, що дослідження дітей залежить від таких чинників: біологічного, соціального, психологічного.

Після тривалого забуття, публічної огульної критики, пік якої припав на 1937-1938 рр., педологічні здобутки П.П. Блонського вперше були спорадично згадані в підручнику "Педагогіка" (Н.К. Гончарову 1947), а систематично вчені почали посилатися на них лише в період "потепління" (1956-1966 рр.).

Повторний інтерес до педологічних ідей в Україні формується на початку 1990-х років (Д.Ф. Ніколенко, 1993). Залишаючись забороненою де-юре, педологія так і не дістала офіційної реабілітації, хоча активно відроджується де-факто, особливо в Росії, де, наприклад, виходить журнал "Педологія. Нове століття".

Деякі інші спроби експериментального вивчення вікового розвитку.

П.П. Блонський (1884-1941), учень Г.І. Челпанова (1862-1936) і К.М. Корнілова (1879-1957):

  • 1. Виступав проти розуміння педології як синтезу знань про дитину, оскільки таке визначення характеризувалося абстрактністю. Педологія має вивчати зміст виховання, враховуючи вікові особливості особистості в умовах певного соціально-історичного середовища, тобто вчений сумнівався в доцільності проблеми антропологічного синтезу знань про людину взагалі. Вважав, що пріоритетним завданням педології є формування цілісних уявлень про дитину на основі біогенетичної теорії.
  • 2. Головними категоріями психології є розвиток, ріст, інтуїція, характер, середовище, активність, педологічний і хронологічний вік.
  • 3. Розробка проблеми віку (пізніше вивчалася Л .С. Виготським, ідеї якого в СРСР стали згодом методологічною основою вивчення вікового розвитку дітей).
  • 4. Пріоритетність експериментальних досліджень (тільки експеримент може визначити справжню природу будь-яких явищ, а не схематичні міркування, які підривають авторитет науки), які мають будуватися на принципах розвитку та цілісного підходу, тобто предметом педології є симптомокомплекс стадій, фаз дитячого розвитку.
  • 5. Засудження еклектизму в науці.
  • 6. Актуалізація проблеми співвідношення біологічного і соціального чинників визначила подальші перспективи становлення психогенетики. Накопичена ним інформація про людину піддає сумніву можливість з'ясувати пріоритетність у її розвитку біологічних чи соціальних чинників. 7. Засуджував педагогіку "фокусу". Написав підручник "Педологія" (1934; 1936). Певний час був прихильником теорії "відмирання школи", що в 1937 році інкримінувалося йому Як злочин, хоча в 1918 р. він написав листа В.І. Леніну (1870-1924), у якому відзначав недоліки цієї ідеї.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >