< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Базисні економічні інститути функціонування національної економіки

Економічні інститути можна охарактеризувати як сукупність формальних і неформальних норм та правил, які регулюють поведінку людей в економічній сфері діяльності. Процес визначення та закріплення соціально-економічних норм, правил, статусів і ролей, зведення їх у систему, яка здатна діяти в напрямі задоволення певної суспільної потреби, називається інституціоналізацією. Процес руйнування інституціональних утворень, зміни соціальних правил, неприйняття інституціональних вимог щодо соціальної поведінки називається деінституціоналізацією.

Економічні інститути утворюються в суспільстві завдяки тому, що люди в соціальних групах намагаються реалізовувати свої потреби спільно. У рамках суспільної практики вони знаходять деякі прийнятні зразки, шаблони поведінки, які поступово через повторення та оцінку перетворюються на стандартизовані звичаї та звички. Протягом деякого часу ці шаблони та зразки поведінки підтримуються суспільною думкою, приймаються та узаконюються.

Під базисними економічними інститутами слід розуміти обмежені певними рамками, правилами та нормами особливі соціальні відносини у сфері власності, влади, управління, праці, нагромадження та розподілу капіталу, споживання, розвитку економічної системи.

У теорії суспільно-економічної формації працю відносять до продуктивних сил, власність -- до виробничих відносин, владу розглядають як суттєвий елемент надбудови, управління посідає опосередковане місце між виробничими відносинами і надбудовою, забезпечуючи ефективність господарського механізму. Власність, влада, управління, праця, споживання, нагромадження є економічними інститутами, оскільки розглядаються як відокремлені соціальними рамками сфери життєзабезпечення суб'єктів економіки. Вони є базисними економічними інститутами, тому що для їх носіїв є підставою для отримання доходів (прибутку, ренти, підприємницького доходу, заробітної плати).

Влада як базисний економічний інститут включає всю систему владних відносин, які мають окреслену функціональну форму і здійснюються в правових рамках. її можна структуру вати за такими видами:

  • - політична влада - це політичні відносини, породжені відмінністю соціально-структурних інтересів, які випливають із відносин власності на засоби виробництва, що зумовлює соціальні переваги й авторитет власника і приводить до створення суб'єкта й об'єкта влади, тобто до відносин панування та підлеглості;
  • - економічна влада - це суб'єктивно зумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїм інтересам інших учасників виробництва, причому робить це, керуючись саме правом власника, що, звичайно, набуває і правового закріплення;
  • - духовна влада, з погляду владної організації, є спрямуванням творчих сил народу на реалізацію суспільно значущих цінностей, зокрема національної ідеї;
  • - сімейна влада - це побудований на силі авторитету вплив одного або всіх членів сім'ї на сімейну життєдіяльність відповідно до власних можливостей та ідеалів, в основі яких лежать об'єктивовані суспільні потреби.

Об'єкт влади в демократичному суспільстві здебільшого можна представити як першоджерело, що володіє суверенітетом і делегує владу певним владним формуванням. Суб'єкт влади - це найчастіше безпосередній носій влади, який організовує поведінку об'єкта владними засобами відповідно до інтересів цього об'єкта. Владні засоби в демократичній організації суспільства також мають відповідати інтересам об'єкта.

Система економічної влади є домінуючим фактором у визначенні напрямів і результатів соціально-економічного розвитку національної економіки. Ефективна влада завжди збалансовує потреби економіки з наявним ресурсним потенціалом. Структура економічної влади впливає на структуру розподілу доходів у соціально-економічній системі. Економічна влада структурує та впорядковує взаємодію економічних суб'єктів і тим самим вносить передбачуваність і стійкість у господарську систему. Створення ефективної системи економічної влади не можливе без ефективної політичної влади, ефективного розподілу соціальної влади у суспільстві.

Інститут власності пов'язаний з виробництвом та розподілом життєвих ресурсів. Як система цінностей, покликана регулювати поведінку і взаємодію соціальних суб'єктів суспільства у сфері виробництва, вона пов'язана з оцінками значення праці, багатства, накопичення та ставленням членів суспільства до названих явищ. У процесі історичного розвитку, коли власність набуває статусу соціального інституту, вона втілюється в сукупності організаційних і матеріальних засобів, об'єднань людей, що реалізують його функції, у системі установ, виробничих структур тощо.

Отже, власність за первинним значенням є продовженням функцій управління й розпорядження, властивих інституту влади та його державним утворенням. Ці функції стосуються виробництва життєвого ресурсу та його розподілу в суспільстві. Тому функція власності - це регуляція стосунків між людьми з приводу об'єктивних передумов виробничої діяльності та її результатів.

Власність як базисний економічний інститут визначає характер функціонування не лише соціально-економічних, а й організаційно-економічних відносин. Будь-які кардинальні зміни в економічних відносинах мають починатися з відповідних перетворень у відносинах власності. В аспекті матеріально-речового змісту власність можна представити як певну сукупність матеріальних благ, грошей, цінних паперів, засобів праці, предметів праці, предметів споживання, земельних ресурсів, послуг, нематеріальних активів. Об'єктами власності є також природні ресурси, територія, створений національний дохід, інформація таін.

Власність у системі суспільних відносин можна охарактеризувати як відносини між людьми з приводу привласнення названих різних об'єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Теоретичним відображенням відносин економічної власності є вся система економічних категорій, зокрема вартість, ціна, прибуток, заробітна плата, гроші, товар і т. ін.

Інститут управління в інституціональній системі економіки посідає особливе місце, оскільки перебуває у функціональному зв'язку з іншими економічними інститутами - власністю, владою та працею. Інститут управління є формою реалізації власності, а система інтересів господарських суб'єктів - об'єктом впливу інструментів управління. Організаційні форми управління також накладають відбиток на зміст і характер праці і є визначальними у відновленні мотивів до ефективної трудової діяльності.

Відповідно до поділу влади виокремлюють такі інститути державного управління: інститути законодавчої влади (парламент, референдум); інститути виконавчої влади (уряд, виконавчі органи влади на місцях); інститути судової влади (звичайні суди, надзвичайні суди, спеціальні суди, судова відповідальність, судовий контроль).

Інститути державного управління можна структурувати відповідно до структурно-функціонального принципу поділу влади: на організаційні (інститут президента, інститут парламенту); функціональні (інститут референдуму, інститут адміністративного контролю, інститут надзвичайного стану). Інститути державного управління включають такі підсистеми: форми правління, форми устрою, форми режиму; інститут державного суверенітету: повноту і верховенство всередині, незалежність і рівноправність зовні; інститут представника глави держави на місцях. Інститути держави змінюються, трансформуються ліквідуються в процесі історичного розвитку.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >