< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Форма державного правління

Під формою правління будь-якої держави розуміється структура і повноваження вищих органів державної влади, порядок їх формування і характер взаємовідносин між ними, ступінь і форми участі громадян у формуванні вищих органів влади, ступінь впливу населення на прийняття державних рішень, тривалість повноважень і характер змінюваності вищих органів влади, способи легітимізації державної влади. Тобто дану категорію можна розглядати як своєрідний спосіб життя сучасної держави, який показує хто і як править у державі та в чиїх інтересах здійснюється влада.

Форма державного правління - це елемент форми держави, який характеризує спосіб формування і організації вищих органів державної влади, їх взаємовідносини між собою та з населенням.

У теперішній час цей термін часто застосовують у практиці конституціоналізму. Наприклад, у ч. 1 ст. 1 розд. І Конституції Греції 1975 р., який має назву - "Форма державного правління", встановлено, що "державний устрій Греції - парламентарна республіка", у ч. 1 ст. 1 Конституції Російської Федерації 1993 р. проголошено, що "Російська Федерація - Росія - є демократична федеративна правова держава з республіканською формою правління ...", у ч. 2 ст. 1 Конституції Республіки Молдова 1994 р. зазначено, що "форма державного правління - республіка", а у ст. 5 Основного Закону Королівства Саудівська Аравія 1992 р. - "в Саудівській Аравії існує монархічна система правління".

Іноді для визначення форми державного правління використовують і інші терміни: "політична система" (Андорра), "система правління" (Іран), "політична форма" (Іспанія), "принцип правління" (Монако). У той же час у конституціях деяких держав зазначений термін зовсім відсутній (Китай, Нідерланди, Франція, Фінляндія). Незважаючи на це, майже завжди в конституції вказується яка форма державного правління функціонує в тій чи іншій країні, іноді навіть уточнюються її різновиди. Наприклад, у п. 2 ч. 1 Конституції Королівства Данія 1953 р. встановлено, що "формою правління держави є конституційна монархія", а в ч. 1 ст. 2 Конституції Республіки Казахстан 1995 р. проголошено, що "Республіка Казахстан є унітарною державою з президентською формою правління".

Форма державного правління має обиратися з урахуванням історичних, культурних, політичних, соціонаціональних та інших особливостей тієї чи іншої країни. І тому модель організації вищих органів державної влади, яка ефективно функціонує в одній країні і в одних умовах, може виявитися непридатною для іншої країни з іншими умовами.

Визначальною ознакою форми державного правління є правовий статус глави держави. Залежно від правового статусу глави держави та порядку заміщення цієї посади розрізнюють дві основні форми державного правління - монархію і республіку.

Термін "монархія" і особливо термін "республіка" не тільки виступають складовими офіційної назви держави або її конституційного визначення, а й найбільш загально відображає певні характеристики держави: "ісламська республіка" (Іран), "кооперативна соціальна республіка" (Гаїті), "суверенне демократичне королівство" (Лісото), "демократична, соціальна і конституційна монархія" (Марокко), "індуїстське монархічне королівство" (Непал), "боліваріанська республіка" (Венесуела), "суверенне незалежне королівство" (Свазіленд), "народна республіка" (Бангладеш, Китай, Сирія), "народна демократична республіка" (Алжир, КНДР, Лаос), "східна республіка" (Уругвай), "хашимітське королівство" (Йорданія).

Монархія є найстародавнішою формою державного правління, яка існувала впродовж багатьох століть. Незважаючи на те, що монархія є пережитком феодальної системи, вона зберігається майже в одній шостій частині держав світу. З урахуванням членів Співдружності (де функції монарха здійснюють генерал-губернатори), монархія як форма правління існує у 47 країнах, у тому числі в Європі - 11 (Бельгія, Ватикан, Великобританія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція), на американському континенті - 11 (Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Бермудські острови, Гренада, Канада, Сент-Вісент і Гренадини, Сент-Кристофер і Невіс, Сент-Лусія, Ямайка), в Азії - 14 (Бахрейн, Бруней, Бутан, Йорданія, Камбоджа, Катар, Кувейт, Малайзія, Непал, Оман, Об'єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Таїланд, Японія), в Африці - 4 (Лесото, Маврикій, Свазіленд, Марокко), в Австралії та Океанії - 7 (Австралія, Західне Самоа, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Соломонові острови, Тонга, Фіджі).

Одна з основних причин збереження інституту монархії та, що особа монарха є символом держави та єдності народу, запорукою непорушності політичної системи та збереження історичних традицій і культури населення країни. Так, згідно ст. 1 Конституції Японії 1946р. "Імператор є символом держави та єдності народу...".

Монархія - це форма державного правління, за якої глава держави є монарх, що отримує владу в порядку престолонаслідування і здійснює її за власним правом довічно.

Для монархії характерні наступні основні ознаки:

  • - монарх персоніфікує верховну владу, при здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики виступає як глава держави;
  • - монарх, як правило, є верховним головнокомандувачем збройних сил;
  • - особа монарха законодавством відповідних країн визнається недоторканою і навіть священною. Наприклад, у ст. 4 Конституції Великого Герцогства Люксембург 1868 р. та в ст. 7 Конституції Князівства Ліхтенштейн 1921 р. визначено, що монарх "особа ... священна і недоторканна", у §13 Конституції Королівства Данія 1953 р. та у ч. 3 ст. 56 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. зазначено, що особа короля "недоторканна";
  • - владні повноваження монарха поширюються на всі сфери суспільного життя;
  • - наявність приватної власності монарха, що передається у спадок. Наприклад, за деякими даними статки королеви Великобританії Єлизавети II у 2010 році оцінювалися в 8 млрд. доларів;
  • - влада монарха є спадковою, безстроковою та формально незалежною. Наприклад, згідно ст. 2 Конституції Японії 1946 р. "Імператорський трон є династичним і успадковується відповідно до Закону...". Монарх наділений зовнішніми атрибутами влади - трон, корона, мантія тощо;
  • - монарх не несе юридичної та політичної відповідальності за результати свого правління перед своїми підданими. Наприклад, у §7 гл. 5 Закону Королівства Швеції "Форма правління" від 27 лютого 1974 р. зазначено, що ".. .король не може бути притягнутий до відповідальності за свої дії", у §13 Конституції Королівства Данія 1953 р. проголошено, що "король не несе відповідальності", а в ч. 3 ст. 56 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. - "він не підлягає відповідальності".

Влада монарха не є похідною від будь-якої іншої влади, органу чи виборців. Прерогатива монарха пронизує всю державно-правову систему. Все державне правління країни здійснюється від імені монарха.

У різних країнах монарх має різні назви : король ( Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Саудівська Аравія, Швеція); султан (Бруней, Малайзія, Оман); емір (Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати); великий герцог (Люксембург); князь (Ліхтенштейн, Монако); імператор (Японія) тощо.

Залежно від обсягу і характеру повноважень монарха та взаємовідносин його з населенням (підданими), усі монархії поділяються на необмежені та обмежені (конституційні).

Необмежена монархія - це така монархічна форма правління, за якої влада монарха ніким і нічим не обмежена.

До необмеженої слід віднести абсолютну монархію, за якої монарх ні з ким не ділить верховну владу, сам видає закони, призначає чиновників на вищі посади, здійснює правосуддя і керує державою на свій розсуд. Інакше кажучи, у країні не існує законів, державних органів або інших організацій, які могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха.

Абсолютна монархія була притаманна феодальному типу держави. У сучасному світі вона зустрічається дуже рідко. Практично у чистому вигляді така форма державного правління існує лише в Омані, де немає представницького органу, відсутня конституція, а султан є одночасно і верховним суддею, і вищою духовною особою країни. Зберегли основні риси абсолютної монархії такі країни, як Бахрейн, Бруней, Катар, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія. Наприклад, у ст.6 Основного Закону Королівства Саудівська Аравія 1992р. визначено, що "громадяни зобов'язані вірністю королю на підставі корану і сунни та принципу "слухаюсь і покоряюся". Необхідно зазначити, що ці держави відрізняються від абсолютних монархій часів феодалізму. Зокрема, у них діють октроїрувані акти, які, не обмежуючи владу монарха, передбачають функціонування різних консультативних інститутів.

Різновидом абсолютної монархії є теократична монархія, в якій державна влада належить церковній ієрархії. Державою з такою формою правління є Ватикан, де законодавча, виконавча і судова влада належить Папі, який водночас є главою католицької церкви.

Обмежена (конституційна) монархія - це така монархічна форма правління, за якої влада монарха в тій чи іншій мірі обмежується конституцією та повноваженнями певних державних органів.

Різновидами обмеженої (конституційної) монархії є:

1) дуалістична монархія - це така монархія, якій притаманна подвійність (дуалізм) вищих органів державної влади: монарх займає центральне місце у механізмі держави, він зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, який несе відповідальність перед ним і формально перед парламентом. Законодавчі повноваження розподіляються між виборним представницьким органом (парламентом) і монархом, який має право розпуску парламенту, абсолютного вето щодо прийнятих парламентом законів та право видавати надзвичайні укази, що мають силу закону і навіть можуть стояти над ним. Тобто це такий стан, коли монарх вже не може одноосібно правити країною, а парламент - усунений від влади. При дуалізмі домінує монарх, хоча він вимушений рахуватися з парламентом.

У дуалістичній монархії збережено спадковий порядок передачі влади монарха і довічне володіння нею. Дуалістична монархія характерна для періоду переходу від феодалізму до капіталізму. Вона була своєрідною спробою примирити інтереси феодалів і буржуазії. Нині ця форма державного правління зустрічається рідко (Бутан, Йорданія, Малайзія, Марокко, Непал, Таїланд, Тонга), представляє собою перехідну форму від абсолютної до парламентарної монархії й практично зживає себе;

2) парламентарна монархія - це така монархія, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, за ним лише формально зберігається статус глави держави - виключно з представницькими повноваженнями. Наприклад, у ст. 3 Конституції Японії 1946 р. проголошено, що "усі дії Імператора . можуть бути здійснені не інакше як з поради та схвалення Кабінету, і Кабінет несе за них відповідальність". Законодавча влада належить парламенту, а виконавча - уряду, який формується парламентом і повністю йому підзвітний. Монарх лише формально призначає Прем'єр-міністра та затверджує склад уряду. Наприклад, у ст. 6 Конституції Японії 1946 р. визначено, що "Імператор призначає Прем'єр-міністра за поданням Парламент". Аналогічне положення міститься у ст. 99 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. Монарх є главою держави, проте впливати на діяльність уряду та парламенту він не має права. Від його імені здійснюється державне управління та чиниться правосуддя. Наприклад, у ст. 7 Конституції Королівства Камбоджа визначено, що "Король править, але не управляє", а у ст. 4 Конституції Японії 1946 р. зазначено, що "Імператор . не наділений повноваженнями, які пов'язані з виконанням державної влади".

Незважаючи на те, що монарх не може самостійно приймати рішення щодо державних справ, він все-таки відчутно впливає на цей процес у якості своєрідного арбітру.

Переважна більшість сучасних монархій (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія та інші) - це парламентарні монархії. Наприклад, у ч. 3 ст. 1 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. зазначено, що "політичною формою іспанської держави є парламентарна монархія". Проте слід зазначити, що у кожній окремій країні парламентарна монархія має свої особливості, характерні риси, які стосуються повноважень монарха, порядку формування уряду, розстановки політичних сил у парламенті тощо.

Особлива форма парламентарної монархії існує у деяких державах - членах Співдружності (Австралія, Канада, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Ямайка та інші). Вважається, що їх номінальним главою держави є британський монарх, який за поданням уряду країни формально призначає генерал-губернатора. Іноді його обирають у парламенті.

Загальна тенденція розвитку держав світу свідчить про перехід від монархії до республіки, як більш демократичній формі державного правління.

Республіка - це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, президентом), що обираються населенням країни на певний, чітко визначений законодавством строк.

Для республіки характерні наступні основні ознаки:

  • - джерелом влади визнається народ як співтовариство рівноправних громадян;
  • - виборність на певний строк і за певною процедурою глави держави та інших вищих органів державної влади;
  • - здійснення державної влади на підставі її поділу на законодавчу, виконавчу, судову;
  • - наявність складної структури вищих державних органів влади та чітке законодавче визначення їх повноважень;
  • - наявність у всіх вищих державних органів державно-владних повноважень;
  • - одноособове або колегіальне прийняття рішень;
  • - юридична та політична відповідальність представників державної влади за свої дії та прийняті рішення, шляхом застосування до них спеціальної процедури: висловлення недовіри (імпічмент) президенту, відставка уряду, відкликання депутата;
  • - верховенство та обов'язковість рішень вищих державних органів для всіх нижчих органів.

В історії держав світу існували різні види республік: антична, середньовічна (феодальна), буржуазна, соціалістична. На сьогодні республіка є домінуючою формою державного правління, на разі у світі понад 150 держав є республіками. Джерелом влади в республіках є народ, який на певний, чітко визначений строк обирає найвищі представницькі органи держави. Республіка, як форма правління, є найзручнішою і досконалою формою здійснення державної влади. Наприклад, у розд. 4 ст. 4 Конституції США 1787 р. зазначено, що "Сполучені Штати гарантують кожному штатові в цій Спілці республіканську форму правління.", у ч. 1 ст. 1 Конституції Республіки Болгарія 1991 р. проголошено, що "Болгарія - республіка з парламентарним правлінням", у ч. 1 ст. 1 Конституції Греції 1975 р. визначено, що "державний устрій Греції - парламентарна республіка".

Залежно від обсягу державно-владних повноважень президента і парламенту республіки поділяються на президентські, парламентарні та змішані.

Президентська республіка - це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється всенародно обраним президентом, який поєднує повноваження глави держави і глави уряду.

Відповідний термін та похідні від нього іноді вживаються в конституціях: "президентська республіка" (Туркменістан), "республіка президентського типу" (Кіпр), "президентське правління" (Еквадор).

Основні ознаки президентської республіки:

  • - президент обирається населенням країни шляхом прямих загальних виборів або спеціальною колегією вибірників;
  • - президент поєднує повноваження глави держави і глави уряду, при цьому відсутня посада прем'єр-міністра;
  • - президент одноособово або з наступним схваленням парламенту формує уряд, який йому підзвітний;
  • - уряд несе політичну відповідальність перед президентом і діє протягом строку президентських повноважень;
  • - президент не має права розпуску парламенту, а парламент не може відправити у відставку міністрів;
  • - президент не підзвітний парламенту, проте має право відкладального вето щодо законів, прийнятих парламентом.

Жорсткий поділ державної влади у президентській республіці (законодавча влада належить парламенту, а виконавчу - очолює президент) передбачає формальну ізольованість кожної із гілок влади, а також відсутність між ними тісних функціональних відносин, і тому уряд при такій формі правління більш стабільний, а парламент більш незалежний від виконавчої влади, ніж у парламентарних республіках. Класичним прикладом зазначеної моделі президентської республіки є США, а також більшість країн Латинської Америки. Наприклад, Президент США не уповноважений вносити законопроекти до Конгресу і не наділений правом його розпуску. Водночас він має право відкладального вето щодо прийнятих Конгресом законів. Згідно з конституційними положеннями Президенту США належить виконавча влада. При цьому уряд не є колегіальним органом, а вважається дорадчою структурою при Президентові. Частину керівних посад у системі виконавчої влади він заміщує на власний розсуд, а при призначенні на посади членів кабінету та деякі інші керівні посади йому необхідна підтримка верхньої палати - Сенату. Керівні посадові особи в системі виконавчої влади несуть політичну відповідальність виключно перед Президентом США.

В основних законах по-різному визначений статус президента стосовно виконавчої влади. В одних встановлено, що йому належить виконавча влада (Аргентина, Венесуела, Нікарагуа), в інших - що він її здійснює (Еквадор, Колумбія).

Крім цих особливостей, що стосуються в основному внутрішньої структури виконавчої влади та деяких конституційно оформлених приписів, є більш суттєві відмінності. Так, у всіх президентських республіках Латинської Америки встановлено право законодавчої ініціативи президента, в Перу, Узбекистані, Уругваї, Чилі президент має право за певних умов достроково припинити повноваження парламенту, а в Туркменістані - навіть без такої альтернативи.

Необхідно зазначити, що відсутність відповідальності президента перед парламентом не означає, що його не можна усунути з посади і притягнути до відповідальності. Наприклад, згідно ст. 108 Конституції України 1996 р. "повноваження Президента України припиняються достроково у разі: 1) відставки; 2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 3) усунення з поста в порядку імпічменту; 4) смерті", а у розд. 4 ст. ІІ Конституції США 1787 р. зазначено, що "Президент . Сполучених Штатів усувається з посади у порядку імпічменту за обвинуваченням у державній зраді, хабарництві чи в інших тяжких злочинах та проступках".

Президентська республіка встановлюється переважно в умовах двопартійної системи, вона є сучасною формою державного правління, до неї належать багато держав світу, в тому числі Азербайджан, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Ірак, Іран, Казахстан, Колумбія, Мексика, США, Таджикистан, Узбекистан, Уругвай, Чилі. Але до цього варто додати, що в Європі президентських республік де-юре, тобто за конституціями, не існує.

Недоліком президентської республіки є те, що вона, незважаючи на її зовнішній демократизм, має тенденцію до президентського авторитаризму, тобто широкі повноваження президента можуть призвести до надмірної централізації та узурпації влади, а також зловживання нею. Статистика свідчить про те, що у президентських республіках державні перевороти відбуваються частіше ніж у країнах з парламентарною формою правління. Так, за останні 150 років у латиноамериканських республіках відбулося 535 державних переворотів. Крім того, у рамках президентської республіки посилюється протистояння законодавчої та виконавчої влади, особливо коли обраний народом президент представляє одну політичну партію, а більшість депутатів парламенту належать до інших партій або їх блоків.

Парламентарна республіка - це форма державного правління, за якої державна влада належить парламенту, що обирається населенням країни і який формує повністю відповідальний перед ним уряд та інші вищі органи державної влади.

Ця форма державного правління насамперед притаманна розвиненим країнам, тому що вона передбачає досить високий рівень політичної та правової свідомості населення, розвиток партійної системи та демократії. Отже, в парламентарній республіці при дотриманні режиму конституційної законності правління завжди має партійний характер.

Основні ознаки парламентарної республіки:

  • - може існувати посада президента. Він є главою держави і, як правило, обирається парламентом чи спеціально створюваного на основі його складу колегією (Албанія, Греція, Естонія, Ізраїль, Індія, Італія, Мальта, Молдова, Німеччина, Туреччина, Угорщина, Чехія). Але у багатьох парламентарних республіках (Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Литва, Македонія, Сербія, Словаччина, Чорногорія) президент все ж таки обирається безпосередньо виборцями на загальних прямих виборах;
  • - функції глави держави обмежені та відокремлені від функцій глави уряду. На главу держави покладені суто представницькі функції, а реальна влада належить главі уряду (прем'єр-міністру, канцлеру тощо). І тому президент на процес прийняття важливих політичних рішень не впливає;
  • - існує інститут контрасигнатури, тобто всі акти глави держави повинні бути підписані главою уряду чи відповідним міністром;
  • - уряд формується з представників політичних партій, які отримали на виборах більшість місць у парламенті, несе політичну відповідальність за свою діяльність перед парламентом, діє протягом строку повноважень парламенту. Це положення закріплене конституціями, законами чи звичаями у всіх без винятку парламентарних державах. Тобто уряд залишається при владі до тих пір, доки він має підтримку з боку більшості парламенту;
  • - парламент може висловити уряду вотум недовіри, який призводить до його відставки. Положення про вотум недовіри викладені в конституціях різних держав неоднаково. Так, в Італії уряд несе відповідальність перед обома палатами парламенту, а у Німеччині - тільки перед нижчою палатою парламенту. Наприклад, у ч. 1 ст. 67 Основного Закону ФРН 1949 р. проголошено, що "Бундестаг може виявити недовіру Федеральному канцлеру лише шляхом виборів більшістю голосів його наступника.".

У парламентарній республіці центром здійснення влади є уряд, а всі важелі влади у державі належать керівникам політичних партій, які мають більшість у парламенті. Очолює уряд лідер правлячої партії чи коаліції. Для зазначеної форми державного правління властивим є більш тісний взаємозв'язок, співробітництво і взаємодія гілок влади. Наприклад, у Великобританії розгляд законопроектів у парламенті майже в усіх випадках ініціюється кабінетом, а розпуск нижньої палати здійснюється королевою практично за рішенням прем'єр-міністра. Персональний склад кабінету формується за результатами виборів до нижньої палати, причому за особою, яка призначена на посаду члена кабінету зберігається мандат і місце у парламенті.

Парламентарна республіка є менш розповсюдженою формою правління, ніж президентська республіка. На сьогодні парламентарними республіками є: Албанія, Греція, Естонія, Ізраїль, Індія, Італія, Литва, Словаччина, Туреччина, Угорщина, Німеччина, Чехія та інші країни.

Недоліком парламентарної республіки є те, що в неї за багатопартійної системи, коли не вдається сформувати парламентську більшість, практично неможливо проводити цілеспрямовану державну політику, що в свою чергу призводить до чисельних криз та частої зміни урядів.

У ряді держав, з метою усунення недоліків, властивих президентській та парламентарній республікам, вдалися до спроби поєднання цих форм.

Змішана республіка - це форма державного правління, що характеризується поєднанням елементів парламентарної та президентської республік.

Зазначений термін не вживається в конституційних текстах жодної країни світу, але він набув поширення в політичному і фаховому середовищах, а в деяких випадках і офіційного визнання. Так, 20 березня 1996 р. Президент України Л.Кучма представляючи у Верховній Раді України проект нової Конституції України у своїй доповіді використав термін "змішана республіканська форма державного правління".

У змішаній республіці співвідношення повноважень вищих органів державної влади може бути різним і залежно від цього розрізняють парламентарно-президентську та президентсько-парламентарну республіки. Тобто, якщо основні повноваження у сфері виконавчої влади належать президенту, то ця форма є президентсько-парламентарною республікою, у разі зосередження відповідних повноважень в уряді, ця форма є парламентарно-президентською республікою.

Основні ознаки змішаної республіки:

  • - подвійність (дуалізм) виконавчої влади, тобто виконавча влада розподіляється на основі норм конституції між президентом і урядом;
  • - глава держави (президент) як і парламент, обираються безпосередньо громадянами на визначений конкретний строк. За певних умов парламент набуває право усунення президента з посади;
  • - глава держави пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом;
  • - уряд несе політичну відповідальність одночасно перед президентом і парламентом, парламент має право висловити йому вотум недовіри, який призводить до його відставки;
  • - функції глави держави відокремлені від функцій глави уряду;
  • - глава держави має самостійний статус, він не належить до жодної гілки влади. В усіх конституціях, що прийняті в країнах зі змішаною республіканською формою державного правління, президент визначений як гарант або арбітр у визначених сферах суспільного і державного буття. Наприклад, у ст. 5 Конституції Французької Республіки 1958 р. зазначено, що "Президент Республіки стежить за додержанням Конституції. Він забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічних влад, а також наступництво держави. Він є гарантом національної незалежності, територіальної цілісності.", а у ст. 64 зазначеної Конституції він визначений "гарантом незалежності судової влади". Положення щодо президента-гаранта міститься і в ч. 2 ст. 102 Конституції України 1996 р.

Класичним прикладом змішаної республіканської форми державного правління є Франція за Конституцією 1958 р., державний лад якої унаочнює видові ознаки цієї форми.

Змішана республіка є однією з сучасних форм державного правління, до неї належать: Болгарія, Вірменія, Гаїті, Казахстан, Македонія,

Перу, Польща, Португалія, Румунія, Росія, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія та інші країни.

Необхідно зазначити, що ідеальної форми державного правління немає і бути не може, у кожної з зазначених форм є як позитивні риси, так і недоліки. І тому стабільність політичної системи, ефективність державної влади залежить не стільки від форми державного правління, скільки від досконалості та узгодженості всіх елементів механізму здійснення державної влади.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >