< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Зведений облік витрат

Зведений облік витрат - це узагальнення за об'єктами обліку усіх витрат за звітний місяць з урахуванням залишків незавершеного виробництва на початок і кінець періоду. На підставі нього складаються звітні калькуляції на всі види продукції, що випускаються підприємством. Організація зведеного обліку витрат визначається підприємством. Наприклад, складаються відомості зведеного обліку за виробничими підрозділами підприємства та підрозділами, що обслуговують виробництво.

Зведений облік витрат - це весь комплекс робіт, пов'язаний ; із групуванням обліку витрат за видами продукції, цехами, переділами і в цілому по підприємству в розрізі встановлених статей витрат, з розмежування витрат між товарним випуском і незавершеним виробництвом

Організація зведеного обліку витрат і порядок складання на його основі звітних калькуляцій залежать від типу і характеру виробництва, методу обліку витрат і калькулювання, обсягу і кількості видів продукції, структури управління виробництвом (цехова чи безцехова) та інших чинників (рис. 19.3).

У зведених відомостях відображаються такі складові:

  • o залишки незавершеного виробництва на початок місяця;
  • o витрати за звітний місяць;
  • o собівартість остаточного (невиправного) браку;
  • o собівартість нестач незавершеного виробництва;
  • o витрати на випуск товарної продукції;
  • o залишки незавершеного виробництва на кінець місяця.

При нормативному методі за всіма складовими цього балансу наводяться витрати за нормами, відхилення від норм і зміна норм.

Зведений облік витрат і калькулювання собівартості продукції

Рис. 19.3. Зведений облік витрат і калькулювання собівартості продукції

Зарубіжні методи обліку і калькулювання повних витрат

В зарубіжній практиці використовуються такі методи обліку повних витрат: метод однорідних секцій, стандарт-кост і метод нормативного розподілу постійних витрат.

Метод однорідних секцій

Суть калькуляції за методом однорідних секцій полягає в тому, що прямі витрати включаються в собівартість безпосередньо, а непрямі через розподіл між центрами аналізу.

Застосовується переважно у Франції та у країнах із французькою системою обліку.

Однорідна секція - підрозділ підприємства, виокремлений в бухгалтерському обліку, за яким витрати згруповані попередньо до їх включення в собівартість відповідних виробів, у тому числі і коли вони не можуть бути прямо віднесені на ці вироби.

Секції визнаються однорідними в тому випадку, якщо їх діяльність вимірюється єдиною одиницею роботи (кількість виготовленої продукції, фактично відпрацьований час, вартість реалізації тощо) і пов'язана з виготовленою продукцією, тобто дає змогу розділити витрати секції.

Схематично суть методу однорідних секцій відображено на рис. 19.4.

Сутність методу однорідних секцій

Рис. 19.4. Сутність методу однорідних секцій

Як бачимо з рис. 19.4, прямі витрати відразу відносяться на собівартість продукції, а непрямі - розподіляються між однорідними секціями, а потім на основі попередньої калькуляції собівартості одиниці роботи секції - у собівартість кінцевої продукції

Перевагою методу однорідних секцій є те, що витрати, загальні для кількох секцій, розподіляються між ними за базами, які відповідають характеру певного виду загальних витрат.

На думку деяких зарубіжних науковців, впровадження в практику методу однорідних секцій сприяє вирішенню таких завдань:

  • o досягнення більшої точності калькулювання через застосування досконаліших методів розподілу непрямих витрат, ніж за інших методів калькулювання повної собівартості продукції;
  • o аналіз результатів діяльності центрів відповідальності в системі управлінського обліку і організація на цій основі контролю управління.

Проте цей метод є порівняно трудомістким, інколи складно абсолютно точно встановити одиниці роботи. До того ж при розподілі використовується багато баз розподілу, через що виникає коливання рівня собіварості залежно від баз розподілу.

Метод "стандарт-косту"

Систему обліку витрат "стандарт-кост", як відомо, ввели у практику американський інженер Г. Емерсон та бухгалтери Ч. Гаррисон і Х. Гант. Він полягає в тому, що для прийняття рішень краще мати інформацію про нормативні витрати, ніж про фактичні, оскільки перші являють собою майбутні цільові витрати, а другі - минулі витрати, на які вже не можна вплинути.

"Стандарт-кост" - це заздалегідь визначені або передбачені кошториси витрат на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом певного звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.

Нормування витрат здійснюється таким чином, щоб можна було розрахувати нормативну собівартість одиниці продукції за кожним центром відповідальності, яким можуть бути бригада, дільниця тощо. Для цього нормативні витрати визначаються простою комбінацією витрат за тими операціями, що необхідні для виготовлення продукції (рис. 19.5).

Нормування витрат за методом стандарт-косту

Рис. 19.5. Нормування витрат за методом стандарт-косту

Метод нормативного розподілу витрат

Нормативний метод застосовується найчастіше в машинобудуванні, взуттєвій та інших галузях. Сутність його полягає в розподілі фактичних матеріальних витрат між видами продукції пропорційно встановленим нормативам витрат матеріалів.

Система обліку нормативних затрат є більш прогресивною порівняно з попередньою. В цій системі непрямі затрати не розподіляються, а обчислюються за заздалегідь встановленими ставками (коефіцієнтами), значення яких відповідає досягнутому у попередньому періоді рівною затрат.

При цьому методі чітко розмежовуються в собівартості змінні та постійні витрати; визначається нормальний рівень діяльності підприємства і його підрозділів. У собівартість продукції фактичні витрати включаються залежно від фактично досягнутого рівня діяльності.

Кожен центр відповідальності встановлює нормальний рівень діяльності, виходячи з таких передумов:

  • 1) роздільний облік змінних і постійних витрат;
  • 2) нормальному рівню діяльності відповідає певна сума змінних і постійних витрат;
  • 3) постійні витрати відносяться на собівартість продукції відповідної секції за коефіцієнтом розподілу (Кр), який визначається за співвідношенням фактичного рівня діяльності (Фр д) до нормального (Нр д):

4) відповідно, сума постійних витрат, що відноситься на собівартість (Пв), визначається за формулою:

5) різниця між фактичною сумою постійних витрат і сумою, яка відноситься на собівартість секції, списується на збільшення або зменшення загального результату по підприємству.

У результаті такого списання постійних витрат собівартість одиниці продукції залишається стабільною, тобто не залежить від зміни обсягу діяльності.

Система обліку нормативних затрат організовувалась, перш за все, з метою технологічного контролю. Сучасні варіанти цієї системи мають широку сферу використання.

Суть цієї системи зводиться до того, що лише прямі затрати розподіляються між готовими виробами, непрямі цілком відносять на загальні фінансові результати того звітного періоду, в якому вони виникли. Орієнтований на ринок підхід до обліку затрат сприяв формуванню нових варіантів обліку в економічно розвинутих країнах. Наприклад, в США був розроблений облік змінних затрат.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >