< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Українська культура часів незалежності

Культура сучасної України

Зміни ціннісних орієнтирів і духовних спрямувань у сучасній українській культурі розпочалися в період так званої перебудови. її метою було створення "гуманного, демократичного соціалізму", який повинен був з'єднати ринкову систему економіки із централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю комуністичної партії, суверенітет республік із збереженням єдиної союзної держави. Перебудова породила енергію зрушень і новацій, низку перетворень у суспільному і духовному житті, зумовила виникнення значної кількості неформальних громадських та політичних об'єднань, організацій, груп, що призвело до втрати комуністичною партією монополії на владу в Україні.

16 липня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт незалежності України, всенародне визнання якого було підтверджено на референдумі 1 грудня 1991 р. У 1992 р. було затверджено національну символіку держави: герб - тризуб князя Володимира, прапор - синьо-жовте знамено та гімн на музику М. Вербицького "Ще не вмерла України ні слава, ні воля". Найважливішою подією в закріпленні суверенітету і незалежності Української держави стало прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Конституції України.

Духовне життя визначало переосмислення власної історії, надбань українського народу і повернення до національних культурних витоків. Відновлювалися забуті сторінки української історії XX ст.: про Українську Народну Республіку, сутність та діяльність Центральної Ради, ОУН-УПА, Голодомор 1933 р., сталінські репресії тощо. Поверталися до життя імена "забутих" діячів культури та їх раніше заборонені здобутки, зміцнювалися контакти з українською діаспорою тощо. Загалом роки перебудови та перші роки незалежності України визначалися романтичними сподіваннями, безмежною вірою у власну самодостатність, відродження та піднесення національної культури.

Процес розбудови самостійної держави в Україні супроводжувався переоцінюванням духовних цінностей на ґрунті деідеологізації культури, наростанням негативного ставлення до ідеалів радянської доби, утвердженням нової-плюралістичної-культурної реальності, відзначеної формуванням великої кількості субкультур, тощо.

Зміни в суспільстві відбувалися в контексті нового соціального вибору, в ситуації, коли одна частина суспільства віддавала перевагу минулим - соціалістичним цінностям, друга орієнтувалася на західноєвропейські цінності та культурні пріоритети, третя взагалі не визначилася у своєму виборі. Процес урізноманітнення можливостей духовного розвитку особистості був пов'язаний з активізацією ділової і творчої ініціативи людини та водночас із тим, що були відсутні пріоритетні напрями в розвитку культури, порушені зв'язки між її функціональними елементами та ін.

Це був час усвідомлення українством значущості національної культури як стрижня і цементуючої основи розбудови української державності, потреби повернення до життя морально-естетичних настанов минулого, християнських духовних норм, народних традицій та звичаїв тощо. Саме тому в цей період активізувався процес звернення до історико-культурної спадщини. Про це свідчить створення Комісії з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури при Президентові України (на чолі з академіком П. Троньком), Всеукраїнського фонду відтворення пам'яток історико-архітектурної спадщини, затвердження Кабінетом Міністрів довгострокової Державної програми відтворення визначних пам'яток історії та культури, затвердження Міністерством культури та туризму і Міністерством регіонального розвитку та будівництва порядку відтворення визначних об'єктів архітектури.

Велика роль у цьому процесі також належала урядовій Комісії з питань повернення культурних цінностей, яка розпочала інвентаризацію і повернення цінностей (архіви О. Олеся та О. Ольжича, рукописи Б. Антонича, колекція артефактів часів давнини, частина спадщини О. Довженка, твори художників М. Андрієнка-Нечитайла, Л. Морозової, окремі праці Ю. Січинського тощо). Також було створено Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, Управлінням охорони та реставрації пам'яток містобудування і архітектури Держбуду України підготовлено реєстр пам'яток історії і культури.

Світове визнання духовного надбання України засвідчує те, що до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО внесено Софійський собор з архітектурним ансамблем, Києво-Печерську лавру, історичний центр Львова. Обговорюється питання щодо внесення до цього Списку таких об'єктів, як античний Херсонес Таврійський (м. Севастополь), комплекс ханського палацу в м. Бахчисараї, культурний ландшафт м. Кам'янця-Подільського, археологічний комплекс "Кам'яна Могила" в Запорізькій області, Резиденція Буковинських митрополитів, Історичний центр міста-порту Одеси, Археологічна культура Кукутені - Трипілля (Україна, Молдова, Румунія) та Дерев'яні церкви Карпатського регіону (Україна, Польща, Словаччина).

Лінгвоцентризм української культури зумовив особливу увагу до проблем буття національної мови. У 1989 р. було засноване Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, метою якого стало підвищення ролі і значення української мови, сприяння її всебічному розвитку, забезпечення її чистоти та самобутності. 1989 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про мови в Українській PCP", яким українська мова проголошена державною, що підтверджено Конституцією України.

Від перших років існування незалежної України постало питання вдосконалення системи освіти. У травні 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про освіту", 1999 р. - Закон "Про загальну середню освіту", в яких проголошено, що підґрунтям освіти в Україні є принципи гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народами, головним завданням - виховання творчої, конкурентоспроможної особистості. На це спрямовано програму державної підтримки обдарованих дітей, діяльність багатьох авторських шкіл, середніх навчальних закладів із ранньою профілізацією - гімназій та ліцеїв тощо, нових навчальних закладів - міжнародних шкіл та університетів, приватних середніх та вищих навчальних закладів.

Програма реформування системи освіти в Україні спрямована на її інтеграцію в міжнародну освітню систему. Разом з тим реформа освіти виявила численні труднощі, пов'язані з недоукомплектованістю шкіл якісними навчальними посібниками, повільною зміною змісту освіти, руйнуванням практично всієї системи професійно-технічного навчання тощо.

Реформування системи вищої освіти в Україні характеризує пошук оптимальної відповідності між сформованими традиціями в українській вищій школі та новими віяннями, пов'язаними зі вступом у світовий освітній простір. Це разом із поглибленням спеціалізації передбачало гуманізацію та гуманітаризацію вищої освіти. Демократизація вищої освіти відбилася у впровадженні 2008 р. системи зовнішнього незалежного оцінювання знань для вступу у вищі навчальні заклади. Започаткування багаторівневої системи організації вищої освіти забезпечує мобільність темпів навчання і розширення можливостей вибору майбутньої спеціальності тощо.

Наукові досягнення України - це її потенціал і візитна картка. Останніми роками науковці розробили нові схеми ракетних двигунів, створили інструменти для монтажних і ремонтних робіт у відкритому космосі та ін., а також спільно з науковцями, зокрема США, здійсненими спільні розробки космічних апаратів, уклали угоду між інститутом електрозварювання ім. Б. Патона і аерокосмічним агентством HACA щодо розроблення технології зварювання в космосі.

Україна має потужний науковий потенціал, володіє унікальними технологіями, є виробником низки конкурентоспроможних на світовому ринку товарів - супутник Землі "Січ", літаки "Мрія","Ан", кораблі і найпотужніші у світі преси, турбіни, дизельні двигуни, тепловози, електронні мікроскопи. Значних успіхів вітчизняні вчені досягли в генній інженерії і біотехнології, біокібернетиці, створенні штучного інтелекту, мембранних технологій, монокристалів і штучних алмазів, а також у дослідженнях в галузях матеріалознавства, надтвердих матеріалів та технологій зварювання, фундаментальних дослідженнях у математиці, теоретичній фізиці, біології, хімії, медицині. Науковці України беруть участь у міжнародних програмах (наприклад, космічні програми "Морський старт", "Глобалстар", "Спектр", "Марс - 96", "Шатл - 97", "Океан", "Природа"), створили та забезпечують діяльність вітчизняної дослідницької станції в Антарктиді.

Певних успіхів досягли вітчизняні вчені у сфері гуманітарних наук, У країні відкрито нові наукові інститути - української археографії, сходознавства, української мови, народознавства, українознавства та ін. Особливо активним є розвиток вітчизняної історичної науки, що відобразили праці О. Кульчицького, Є. Сверстюка, П. Голочка, Ф. Турченка та ін., уведення до наукового обігу праць істориків діаспори Н. Полонської-Василенко, Д. Дорошенка, О. Субтельного.

Водночас реструктуризація управління економікою, перехід підприємству приватну власність, виїзду 1992-1996 рр. за кордон значної кількості науковців, скорочення державного фінансування негативно позначилися на розвитку науки.

Трансформація суспільства в роки незалежності сприяла відновленню значущості та активізації релігійного життя. Суттєво змінилися відносини держави і церкви - Конституція України гарантує громадянам свободу совісті і віросповідання за умов відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Провідна роль належить православній церкві - Українській православній церкві Московського патріархату, Українській православній церкві Київського патріархату, Українській автокефальній православній церкві. Релігійне життя в сучасній Україні визначає діяльність багатьох релігійних конфесій - відновлено діяльність Української греко-католицької церкви, функціонує римсько-католицька церква, 32 напрями протестантства (баптисти, адвентисти сьомого дня, ієговісти тощо), зберігають значущість іудаїзм та іслам, поширилися нетрадиційні культи (РУН-віра, кришнаїтство, буддизм) та ін.

Нові ціннісні орієнтації, маргіналізація суспільної поведінки яскраво виявилися в зміні системи культурно-масової роботи - істотному скороченні мережі традиційних клубних закладів, інтенсивному розвитку приватної системи клубів, поширенні нових форм самодіяльності та ін.

Сфера культури реформується відповідно до концепції державної культурної політики - до розроблених і затверджених регіональних програм розвитку культури, у яких передбачено комплекс заходів щодо забезпечення повноцінного функціонування клубних закладів. На сьогодні в Україні на їх базі діють понад 90 тис. аматорських колективів (понад 20 тис. з них мають звання "Народний" та "Зразковий"), у репертуарі яких - класичні та сучасні твори українських і зарубіжних авторів, фольклор.

У 1990-х роках зменшилася кількість бібліотек, скоротилися їх фінансування та фонди. Ситуація змінюється завдяки Державній програмі розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 рр. та постановам Кабінету Міністрів України "Про соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками", "Національною програмою збереження бібліотечних і архівних фондів", програмі створення загальнодержавної цілісної автоматизованої інформаційно-бібліотечної системи.

У 90-х роках XX ст. державна книговидавнича галузь і система книготоргівлі України не змогли швидко пристосовуватись до нових економічних реалій через відсутність досвіду роботи в умовах ринкової конкуренції та зниження інтересу читачів. Ліквідація в 1992 р. державного об'єднання "Укркнига" активізувала видання і продаж комерційної книгопродукції, дала імпульс створенню багатьох малих недержавних видавництв, приватних книготорговельних фірм, поліграфічних підприємств тощо, зорієнтованих на видання та завезення в Україну російськомовної, переважно розважальної та довідкової, літератури.

Завдяки конкурентоспроможності і мобільності у висвітленні подій та суспільної думки поширилися і набули впливовості неформальні періодичні видання: львівські газети Товариства Лева "Поступ", "Ленінська молодь" (з 1990 р. - "Молода Галичина") та часопис "За вільну Україну", крайової організації Рух - "Віче" та "Народна газета", друкований орган Товариства української мови ім. Т. Шевченка, газети "Просвіта", "Літературна Україна", журнали "Поріг" (Кіровоград), "Борисфен" (Дніпропетровськ), "Тернопіль" (Тернопіль), а також періодичні видання громадських об'єднань і партій ("Золоті ворота" товариства "Україна", "Державність" Української республіканської партії, "Демократ" Демократичної партії України, "Час" Народного руху України). Видавничу діяльність розгорнули громадські та наукові товариства, відновлено видання періодичних збірників із різних галузей науки (у Харкові відновлено видання "Збірник Харківського історико-філологічного товариства" та журналу "Чумацький шлях", у Львові Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка відновило "Записки НТШ").

Завдяки діяльності Спілки письменників України та її періодичним виданням (газета "Літературна Україна", часописи "Вітчизна", "Дзвін", "Київ", "Березіль", "Дніпро", "Всесвіт", "Слово і час", "Український історичний журнал", "Народна творчість і етнографія", тижневик "Україна" та щоквартальник "Пам'ятки України") відбулося повернення українській спільноті забутих імен діячів культури. Газета "Літературна Україна" започаткувала рубрику "Сторінки призабутої спадщини", де було надруковано твори А.Лепкого, Г. Чупринки, М. Зерова, М. Куліша, В. Винниченка, М. Драй-Хмари, Г. Михайличенка, В. Симоненка, В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка та ін. У тижневику "Україна" було оприлюднено мистецтвознавчі розвідки, присвячені творчості А£ Бойчука, Н. Онацького, О. Заливали, І. Марчука, А. Антонюка, Ф. Гуменюка та ін. Журнал "Пам'ятки України" започаткував публікації історичних досліджень М. Брайчевського, Я. Дашкевича,

Я. Ісаєвича, Ф. Шевченка, часопис "Жовтень" ("Дзвін") - публікацію "Історії запорозьких козаків" Д. Яворницького. У часописі "Київ" опубліковано "Спомини" М. Грушевського, Археологічна комісія при Академії наук України підготовила до видання його "Історію України-Русі".

Важливе значення для сучасного українського суспільства мало видання творів сучасних та раніше заборонених українських письменників - Ю. Щербака, І.Драча, Л. Костенко, В. Шевчука, Є. Гуцала, М. Вінграновського, В. Дрозда, Р. Федорова, Р. Іваничука, М. Руденка, І. Дзюби, а також письменників української діаспори Є. Маланюка, Т. Осьмачки, І. Багряного та ін., а також О. Теліги, О. Ольжича,

За роки незалежності поширилися культурні контакти України з різними країнами. У процесі активного входження української культури у світовий культурний простір значну роль відіграли численні громадські організації, різноманітні національно-культурні об'єднання та фонди (український фонд "Відродження", благодійний фонд "Літературна скарбниця" при Спілці письменників України, Український фонд підтримки культури, фонди ім. М. Грушевського, "Центр сучасного мистецтва", "Деметра", "Мистецьке березілля", фонд розвитку історичних досліджень та ін.).

Приклад активної культуротворчої діяльності за умов сьогодення надає Український центр духовної культури - науково-методичний і культурно-просвітницький заклад, який об'єднує фахівців з історії, філософії, соціології, права, народознавства, визначних діячів літератури і мистецтва. При центрі діють "Літературна світлиця", "Музична вітальня", літературно-музичний театр "Біля Святої Софії", дискусійний клуб "Інтелект України. Проблеми пошуку оптимальних форм розвитку демократичного суспільства". Центр видав унікальні літературні серії - "Духовні скарби України" (у 50 т.), "Український історичний роман" (у 30 т.), "Українська соціологічна думка" (у 15 т.), "Історія релігії в Україні" (у 10 т.).

Активне входження України в глобалізаційні процеси пов'язане із необхідністю осмислення світового культурного доробку, зокрема сучасного. Однак сьогодні американізація, вестернізація, наступ "кітчевої" масової культури призвели до насичення українського художнього простору продукцією "низького ґатунку". її нестримне, агресивне поширення значною мірою містить загрозу деформації національної системи цінностей та виявлення її в мистецтві.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >