< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Центральні банки, їх функції та операції

В умовах ринкової економіки центральні банки, зазвичай, є установами юридично незалежними від виконавчих органів влади, їх головне призначення — забезпечення стійкості національної грошової одиниці й регулювання та координація діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй діяльності центральні банки мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством.

Можна виділити такі основні функції, притаманні центральному банку:

  • — грошово-кредитне регулювання економіки;
  • — емісійна функція;
  • — "банк банків" і банкір уряду;
  • — банківський нагляд.

Національний банк України відповідно до своїх функцій здійснює операції:

  • — надає комерційним банкам кредити;
  • — веде рахунки банків-кореспондентів, здійснює розрахунково-касове обслуговування комерційних банків;
  • — купує та продає цінні папери, що випускає держава;
  • — надає кредити банкам під заставу цінних паперів;
  • — купує та продає іноземну валюту;
  • — проводить операції з резервними фондами грошових знаків;
  • — організує інкасацію та перевезення грошових знаків й інших цінностей;
  • — інші.

Комерційні банки та класифікаційні ознаки їх видів

Комерційні банки — це кредитні установи, які здійснюють кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове і розрахункове обслуговування, виконання валютних й інших банківських операцій.

Комерційні банки класифікуються:

  • — за формами власності (державні, приватні, кооперативні та змішані);
  • — залежно від кола здійснюваних операцій (універсальні, спеціалізовані);
  • — за організаційно-правовою формою діяльності (пайові, акціонерні товариства);
  • — за територією діяльності (регіональні, міжрегіональні, загальнонаціональні, міжнародні);
  • — за приналежністю до країн (національні, іноземні, спільні);
  • — за розміром статутного фонду (малі, середні, великі).

Банківські операції — це операції, спрямовані на розв'язання завдань банків, тобто ті, що відображають банківську діяльність і, зазвичай, пов'язані з рухом особливого товару — грошей.

Можна виділити чотири групи банківських операцій: пасивні, активні, банківські послуги, інші операції.

Пасивні операції — це операції, за допомогою яких утворюються банківські ресурси. Активні операції — операції, які проводять банки з метою прибуткового використання і розміщення коштів, залучених у процесі пасивних операцій (операції з цінними паперами та кредитні операції).

Банківські послуги здійснює банк за дорученням клієнта, за його рахунок, і, зазвичай, від його імені. Тобто банк є агентом свого клієнта (звідси назва цих послуг — агентські). За виконання цих послуг банк отримує комісійну винагороду, розмір якої визначає угода між банком і клієнтом. Найтиповішим є розподіл банківських послуг на традиційні (послуги, пов'язані з виконанням розрахунково-касових, кредитних, валютних, депозитних операцій тощо) і нетрадиційні (гарантійні, посередницькі, трастові, консультаційні тощо). До інших операцій комерційних банків належать:

  • — операції з векселями;
  • — факторингові;
  • — лізингові;
  • — консорціуми!;
  • — фондові;
  • — валютні;
  • — фінансування капітальних вкладень;
  • — міжбанківські та ін.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути

Крім банків, існує безліч різноманітних кредитних установ, сукупність яких утворює парабанківську систему. До її складу входять:

  • — спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ). діяльність яких орієнтується на обслуговування певних типів клієнтури (нерідко на пільгових умовах) або поширюється на сфери кредитування, що є ризикованими для приватних банків (сільське господарство, будівництво, мале підприємництво);
  • — поштово-ощадні установи, котрі акумулюють дрібні заощадження широких верств населення через поштові відділення і використовують ці кошти для кредитування інших кредитно-фінансових установ і держави.

У світовій практиці до парабанків належать:

  • 1. Інвестиційні компанії, фонди (випускають і продають власні цінні папери, переважно дрібним індивідуальним інвесторам, а на отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків, забезпечуючи акціонерам дохід у вигляді дивідендів за акціями інвестиційних компаній).
  • 2. Лізингові компанії (купують предмети довгочасного кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5—8 років і більше) фірмі-орендареві, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна).
  • 3. Факторингові компанії (купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов'язану з постачанням товарів або наданням послуг).
  • 4. Страхові компанії (утворюються для відшкодування можливих збитків унаслідок стихійного лиха, інших несприятливих умов; страхові компанії володіють достатньо значними та стійкими грошовими ресурсами, які вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (в облігації промислових компаній).
  • 5. Пенсійні фонди (утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплати пенсій); володіють значними сумами грошових коштів, котрі вкладають в акції й облігації різних підприємств).
  • 6. Фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів на виплат, а також надають комерційні кредити).
  • 7. Ломбарди (надають кредити під заставу рухомого майна, зазвичай, це короткострокові — до трьох місяців — кредити на споживчі цілі).
  • 8. Інші (трастові компанії, кредитні товариства і под.).
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >