< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Багаття та їх види

Важливою умовою вибору місця для бівака є наявність палива - сухостою і трісок, що навіть у негоду забезпечить можливість швидко облаштувати багаття для приготування їжі та просушити речі.

Місце для багаття

Майданчик для багаття вибирають на відкритому, але захищеному від вітру і безпечному місці, бажано біля води. Слід робити це на майданчиках, які вже використовували з цією метою, або на старих вогнищах. Саперною лопаткою знімають дерен із місця, обраного для багаття. У крайньому разі для цього застосовують сокиру. Усе сухе листя, гілки, траву, які можуть загорітись, варто відгребти від багаття на відстань 1-1,5 м.

Протипожежна безпека

Це основна вимога під час вибору місця для вогнища. Не можна його розводити ближче ніж за 4-6 м від дерев. Не слід розпалювати вогонь у хвойних молодниках: може виникнути верхова пожежа. Також заборонено розпалювати вогнища на ділянках із сухим очеретом, мохом або травою, на вирубках, де залишились легкозаймисті матеріали, оскільки тут вогонь швидко розповсюджується, а пожежу, яка почалася, важко зупинити. Розкладати багаття на торф'яниках також не можна: тліючий торф важко загасити, навіть заливаючи водою; непомітне тління може легко перетворитись на торф'яну пожежу. Не слід розводити вогнище в лісі на камінні, оскільки між ним накопичується мох і перегній. Вогонь, потрапивши у щілини, може проникнути глибоко між камінням, загасити його майже неможливо.

Заготівля палива

Поблизу населених пунктів як паливо можна використати дрова, не придатні для господарських потреб місцевого населення (дрібні гілки, сухі корчі, старі пеньки тощо). Якщо такого палива немає, дрова для багаття слід придбати у лісництві або брати в похід примуси і газові плити.

У районах хвойних лісів достатньо хмизу, вітролому, сухостою. Під час заготівлі палива варто також мати на увазі, що сирі і гнилі дрова дають багато диму, але мало тепла; дрібний хмиз згорає за 2-3 хв.; осикові і смерекові дрова "стріляють" іскрами.

Для приготування їжі краще застосовувати сухі гілки берези і вільхи, які горять рівно і майже без диму. Якщо необхідно розкласти велике жарке багаття (наприклад, узимку за вимушеної ночівлі), найкраще скористатися дровами із соснового і ялинкового сухостою.

Заготовляючи для багаття сухостій, спочатку визначають природний нахил дерева, місце і траєкторію падіння. Це роблять, щоб переконатись, що дерево не зависне на сусідніх кронах. Відтак із того боку, куди намічено звалити дерево, роблять надруб на третину діаметра стовбура. Другий надруб (запил) роблять із протилежного боку приблизно на долоню вище за перший. Підрубуючи дерево, потрібно чергувати удари під гострим кутом із прямими ударами, якими "вибирають" деревину. Якщо дерево не падає під дією власної ваги, користуються дерев'яним клином або важелем, яким спрямовують падіння на вільний майданчик. Під час цього необхідно дотримуватись заходів безпеки. Людей не має бути не тільки на місці падіння, яке передбачається, а й позаду дерева. Особливо обережним слід бути у вітряну погоду, за наявності поряд гнилих або слабких дерев. Не можна звалювати дерево у присмерках, залишати не поваленим підрубане або підпиляне дерево. Якщо воно дуже товсте, використовують дворучну пилку. Визначити, живе дерево чи сухе, можна за його верхівкою (але не за корою чи нижніми гілками): якщо вона суха, то і все дерево сухе.

Розпалювання багаття

Воно починається із заготівлі хмизу (дрібних хвойних гілочок, сухих бересту, моху, лишайника, стружок). У сиру погоду хмиз добувають зі трісок розколотого сокирою сухостою, сухої хвойної глиці, вкритої від дощу кронами дерев.

Заготовлений хмиз щільно кладуть під дрібний хмиз і підпалюють, а зверху накладають товстий хмиз та інші дрова. Під час дощу багаття розводять під накриттям настілки або плаща, який тримають двоє туристів. Чим сильніший вітер або дощ, тим щільніше має бути складено хмиз і паливо на багатті. У погану погоду із собою необхідно мати сухий спирт, стару фотоплівку, недогарок свічки, шматок оргскла або гуми (див. Додатки, рис. 10-16).

Якщо сірники загубили чи вони відсиріли і їх не можна підсушити, вогонь для багаття добувають більш складним шляхом.

У сонячну погоду для цього використовують лупу (а також лінзи об'єктива фотоапарата і навіть скло від годинника або окулярів). За наявності у групи мисливської рушниці слід зробити холостий постріл у землю, перед тим поклавши на гільзу, наповнену на 1/3 порохом, вату, сухий мох або траву.

Також за допомогою кременя можна отримати іскри на трут або добути вогонь тертям. Для цього у дерев'яній опорі (колоді із сухого дерева) роблять невелику лунку, до якої вставляють загострену з двох боків паличку із сосни розміром з олівець. Притискаючи її однією рукою зверху каменем, другою починають швидко крутити за допомогою лука, тятива якого обведена один раз навколо палички. Від тертя деревина в лунці нагрівається і покладений у неї трут (вата, сухий мох, хвойна глиця) починає тліти (див. Додатки, рис. 54).

Багаття у зимовій мандрівці

За неглибокого снігового покриву багаття розпалюють у спеціальній сніговій ямі. її викопують два-три туристи з допомогою похідних лопат, відер, казанків. Перемичку для багаття встановлюють на триногах із лижних палок або обпирають об краї ями, перед цим підклавши на сніг лижні палки (див. Додатки, рис. 59). На глибокому снігу і за наявності залишених сирих або гнилих колод краще не копати ями для вогню, а розпалювати його на спеціальному помості, викладеному із декількох сирих колод, під які для більшої стійкості слід покласти ще дві поперечні колоди.

Найшвидше розпалити багаття взимку можна на металевій сітці, яку натягують між колодами. її (розміром до 8-10 мм і товщиною дроту 0,5 мм) використовують також під час організації ночівлі біля вогнища для захисту туристів від іскор багаття. Сітку, згорнуту в рулон, переносять у боковій кишені рюкзака (див. Додатки, рис. 56-58).

Багаття у степовій зоні

Багаття, яке розпалюють у степовій зоні, потребує економії дров і дбайливого ставлення до рослинності. У степу територією для розведення вогнища є дерен, у горах - каміння. Найкраще воно горітиме, якщо відстань між його сторонами з навітряного боку більша, ніж із підвітряного (див. Додатки, рис. 58). Для розпалювання вогню у степових районах використовують сухі кущі, траву, очерет, кізяк, найкращим штучним паливом є спирт, бензин, газ.

Види багать

Багаття, які розпалюють у лісових районах, класифікують на такі види:

  • 1) "шалаш" - конусовидне або двоскатне багаття, яке розкладають з метою приготування їжі у невеликій кількості посуду та освітлення табірного майданчика. Як паливо використовують хмиз, опале гілля. Високе яскраве полум'я не забезпечує широкої зони нагріву, дає мало деревного вугілля, вимагає постійного додавання сушняку (див. Додатки, рис. 55, а);
  • 2) "колодязь" - вид жаркого вогнища, яке розпалюють із складених рядами коротких колод середнього розміру. Воно повільно згорає, утворюючи багато вугілля та забезпечуючи високу температуру. Таке багаття найкраще використовувати для приготування їжі, а також для обігрівання туристів і сушіння одягу (див. Додатки, рис. 55, б);
  • 3) "тайгове багаття" - багаття із колод довжиною 2-3 м, покладених уздовж або під гострим кутом одна до одної. Значна площа багаття дає змогу готувати на ньому їжу для великої групи, сушити речі, а також залишатися на ночівлю тим, хто не має палаток. Оскільки це вогнище тривалої дії, до нього не потрібно часто підкладати дрова (див. Додатки, рис. 55, в).

Поширені також такі види вогнищ, як "камін", "полінезійський", "зірковий", "пушка" (див. Додатки, рис. 55).

Вміння правильно обрати вид багаття і облаштувати його залежно від місця бівака має важливе значення у поході, оскільки пришвидшує приготування гарячої їжі, збільшує час на відпочинок тощо.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >