< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Матеріалізм епохи Просвітництва (Д.Дідро, Ж.Ламетрі, П.Гольбах).

Матеріалізм - один з основних напрямків філософії, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне - вторинним. Представниками матеріалізму епохи Просвітництва є такі відомі філософи,як Д.Дідро, Ж.Ламетрі, П.Гольбах.Вони заперечували саму ідею існування Бога в будь-який формах, пояснювали походження світу й самої людини з матеріалістичних позицій, а в питаннях пізнання навколишнього світу стояли на позиціях емпіризму.

Дідро мав великий вплив на формування матеріалізму за доби Просвітництва. Основні його праці були спрямованні на критику релігії. Він різко критикував її за те, що вона не сприяє отриманню наукових істин про довколишній світ і засмічує здорову свідомість людини релігійними забобонами, убиває в людині бажання активно перетворювати світ згідно з її інтересами.

Яскраві матеріалістичні погляди виклав Гольбах у своєму головному доробку "Система природи" ,у якому дав філософську картину Всесвіту, де існувала єдність взаємопов'язаних матеріальних елементів. Він стверджував, що об'єктивно існує первинна матерія (природа), яка є самопричиною, безкінечною в просторі й часі. Він одним з перших намагався дати визначення матерії: матерія - це все, що діє на наші органи чуття, а рух є способом існування матерії. У природі діє вічний,неминучий необхідний порядок (причинно-наслідковий зв'язок).Як і інші представники матеріалізму,критично ставився до релігії та церкви.

Ж.Ламетрі заперечував існування Бога, адже вважав,що у всьому живому світі головує лише природній закон. Якби не існувало релігійного фанатизму, не було б війн, а природа повернула собі свої права й чистоту.

Філософія І.Канта: антиномії теоретичного розуму.

Іммануїл Кант (1724 - 1804), німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. Кант - філософ суперечливий, непослідовний. З одного боку, все багатство реального світу Кант втиснув у свої 12 апріорних категорій загальної логіки і вважав їх вічними, незмінними, нерухливими, які за жодних обставин не переходять одна в одну. З іншого боку, розглядаючи так звані антиномії "чистого розуму", розкрив глибоку діалектику взаємозв'язку, категорій кінечного і безкінечного, простого і складного, причини і наслідку, свободи і необхідності. Антиномія - нездоланна суперечність, утруднення. Кант у своїй праці "Критика чистого розуму" розглядає чотири такі антиномії:

  • 1. Світ має початок в часі і просторі. Світ не має початку і в часі, і в просторі.
  • 2. Будь-яка складна річ складається з простих частин. У світі немає нічого простого.
  • 3. Все у світі відбувається за необхідністю. Однак цього не досить для пояснення усіх явищ. Бо у світі є дії, які здійснюються без необхідності, вільно.
  • 4. У світі є необхідна сутність як його причина. Немає ніякої абсолютно необхідної сутності у світі, ні поза ним.

Тобто, Кант звернув увагу на суперечності "чистого розуму", які, на його думку, є нерозв'язними, антиномічними. Іншими словами "чистий розум" може довести першу частину антиномії і спростувати другу та навпаки, може довести другу і спростувати першу.

Це вчення Канта про антиномії "чистого розуму" відіграло важливу роль у розвитку діалектики.

Практичний розум і кантівська етика.

Практичний розум - це розумна воля людини, яка керує вчинками і встановлює принципи моральних діянь. Якщо теоретичний розум виконував лише регулятивну функцію , то практичний розум виконує конституїтивну функцію і тому вищий за теоретичний. Головним предметом практичного розуму є найвище благо, визначення і здійснення того, що потрібне для свободи людини. Його сфера -мораль.

Кант починав з критики поглядів своїх попередників щодо природи практичного розуму та походження моралі. Його критика висвітлила характерні суперечності, що свідчать про обмеженість визначень моральної сфери через "природу людини", поняття "довершеності", "благої божественної волі", через почуття"споконвічної доброзичливості та самозадоволеності". Він перший в історії етики показав, що усі ці нібито вихідні постулати у визначенні моралі насправді несуть у собі певні моральні посилки та нормативно-ціннісні погляди, які безпідставно переносяться на натуралістичну (природну) та психічну сфери. Філософ довів, що мораль не можна звести до "внутрішньої механіки" душевних імпульсів і переживань людини. Вона має автономний і нормативний характер, тобто ставить в обов'язок людині певні дії. Здатність людини бути самодостатньою істотою, воля якої є автономною, виводиться мислителем з тієї обставини, що особа може перетворювати свої природні схильності, володіти ними. Парадокс кантівської етики полягає в тому,що досягнути її в цьому світі неможливо. Порушення Кантом проблеми автономності етики, розгляд етичного ідеалу, міркування про практичний характер моральності і т. д. визнаються неоцінимим вкладом в філософію.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >