< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Екологічне картографування

Екологічне картографування — одна зі складових інформаційної систе­ми екологічного управління, що грунтується на використанні топографічної інформації та спеціальних екологічних карт. Більшість екологічних проблем має просторовий характер і потребує картографічного відображення. Оцінка стану навколишнього природного середовища і прогноз його розвитку завжди спираються на територіальний або ландшафтний підхід, оскільки ландшафти є тими територіальними системами, в умовах яких відбувається взаємодія людини і природи.

Забезпечення збалансованого, екологічно безпечного розвитку окремих територій держави можливе лише за умов розуміння, як функціонують при­родні та антропогенні комплекси, що перебувають у їх межах. Такий цілісний підхід до вивчення природних і техногенних об'єктів та викорис­тання отриманої на його основі екологічної інформації в процесі прийнят­тя управлінських рішень визначають важливість і необхідність застосування сучасних географічних методологій. Підтвердженням актуальності еко­логічного картографування та посилення його ролі стало створення на базі Головного управління картографії, геодезії та кадастру Державної служби геодезії, картографії та кадастру (Укргеодезкартографія) і включення її до структури Міністерства екології та природних ресурсів України.

Еколого-географічне картографування зародилося в 70—80-х роках XX ст. у природоохоронній сфері. Ідея такого картографування полягала в отриманні і відображенні просторової інформації про реакцію природних систем на техногенний вплив. Основою для розвитку були топографічні і тематичні карти, які поряд з екологічними картами і тепер використовують­ся в екологічному управлінні.

Топографічні карти.

Більшість елементів топографічних карт є джере­лом інформації, яка використовується під час оцінки природних умов і господарського освоєння територій, а також під час аналізу взаємозв'язків екосистем. Розглянемо такі окремі елементи топографічних карт, як рельєф, гідрографія, рослинність, ґрунти, соціально-економічні об'єкти, та інфор­мацію, яку вони дають.

♦ Рельєф: ухил поверхні — про активність міграції речовин, у тому числі забруднювачів; штучні форми рельєфу (кар'єри, кургани, виїмки) — про техногенний вплив; природні форми рельєфу (зсуви, яри, обвали) — про прояву небезпечних процесів; лінії гребель і водорозділів — про пло­щинний розподіл горизонтальних зв'язків в екосистемах тощо.

♦ Гідрографія: густина річкової та озерної мережі — про водозабезпе­ченість, ступінь дренажу; зарегульовані водойми (водосховища, ставки) — про накопичення забруднень; склад донних відкладів — про види забруд­нювачів на дні водойм тощо.

♦ Рослинність: типи природної рослинності — про обсяги фітомаси, продуктивність та стійкість фітоценозів до антропогенного впливу; штучні насадження (поля, сади, городи) — про антропогенні зміни природного се­реловиша; співвідношення корінних і похідних фітоценозів — про вплив господарської діяльності на природне середовище тощо.

♦ Ґрунти: піщані поверхні — про передумови вітрової ерозії грунтів; глинисті поверхні — про активний поверхневий стік та захищеність підземних вод від забруднення; торфовища — про нестійкі торф'яні грунти тощо.

♦ Соціально-економічні об'єкти: населені пункти, дороги — про тери­торії площинної і Лінійної трансформації екосистем; заводи, порти, копальні, нафтогазові комплекси — про території потенційно сильного забруднення і порушення природного середовища тощо.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >