< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Мораль як форма суспільної і особистісної свідомості

Усвідомивши свої потреби, запити й інтереси, намагаючись осмислено реалізовувати їх, людина вступала у сферу взаємодії з потребами, запитами, інтересами, вчинками щодо їх задоволення інших осіб. Це породжувало різноманітні конфлікти інтересів, що нерідко переростали у міжособистісні, міжгрупові та інші конфлікти, які за певних історичних умов регулювалися звичаями, традиціями, релігійними, правовими нормами та їх сукупністю. У процесі історичного розвитку людства сформувалася й мораль як суспільний і особистісний регулятивний феномен, що постав як система уявлень, норм, оцінок поведінки людей, спільнот.

Природа, сутність, походження і функції моралі

Мораль спирається не на спеціальні установки (наприклад, норми права), а на силу особистісного переконання, громадську думку, авторитет окремих осіб. Головне в ній — уявлення про належне, як узагальнене вираження норм, цінностей, зразків поведінки, ставлення до інших людей.

Природа, сутність, особливості і структура моралі

Мораль є свідченням певного рівня розвитку, духовної зрілості людини, характеру її відносин з іншими людьми і світом. Вона є складним, багатоаспектним феноменом, пізнання сутності якого неможливе без глибокого і всебічного розуміння природи, структури, сфери та особливостей функціонування.

Природа моралі

Пізнати природу моралі означає насамперед з'ясувати, яким вона є феноменом — природним чи надприродним. Достатніх підстав для надання переваги якійсь із цих точок зору й однозначного визначення її природи немає, бо вони базуються на засадах, які потребують обґрунтування. Визнання надприродності моралі засноване цілковито на вірі, тому прихильникам цього твердження протиставляють вагомі раціональні аргументи ті, хто вважає, що мораль має природний, тобто ненадприродний характер.

Визнавши природний характер моралі, слід з'ясувати, духовним чи матеріальним феноменом вона є. Однозначної відповіді на це питання теж немає. До сфери моралі належать як духовні явища (мораль часто називають формою суспільної свідомості), так і матеріальні — моральність. Існують аргументи і на користь іншого погляду, згідно з яким жоден вияв свідомості не набуває статусу морального феномену, поки не реалізується у відповідних вчинках, діяльності людей. Тому мораль можна і доцільно розглядати як органічну єдність духовного і матеріального начал, як одну із форм духовно-практичного освоєння людиною дійсності.

Етичні концепції, в яких визнається природний характер моралі, називають натуралістичними. До них належать насамперед антропологічні (ті, що прагнуть обґрунтувати мораль з огляду на вічну і незмінну природу людини) концепції. А погляди, за якими мораль має соціальну природу, називають соціально-історичними (вони теж є природними, тобто ненадприродними). Концепції, що визнають джерелом моралі надприродне начало, вважають креаціоністськими (лат. creatio — творення). Такими є різноманітні релігійні концепції етики, в яких джерелом моралі вважається Бог.

Від сповідування певної точки зору щодо природи моралі принципово залежить розуміння предмета етики, що ускладнює проблеми етичної освіти і розуміння завдань морального виховання.

Сутність і особливості моралі

У всі часи, як стверджує сучасний російський дослідник Олександр Титаренко, вчені по-різному тлумачили сутність моралі: як досвід житейської мудрості; як школу виховання людини, навчання її доброчесності; як виконання божественних заповітів, що забезпечують безсмертя особистості; як вищу насолоду, вдоволеність індивіда своєю поведінкою; як найкоротший шлях до щастя; як самоцінне служіння честі; як виконання незаперечного обов'язку; як інструмент збереження порядку в суспільстві; як забезпечення чесності у взаєминах людей; як вимогу суспільної користі; як викриття банальної, несправедливої дійсності, "суд над життям" і собою; як служіння ідеалу й утвердження справедливого життєвлаштування; як засіб взаєморозуміння і згуртування людей; як особистісне самовираження, вміння завжди бути собою, слухаючи голос совісті; як зовнішнє суспільне установлення, що накладає на людину необхідні обов'язки; як умовність, що сковує ініціативу і волю особистості; як особливий засіб пізнання; як інститут, який приборкує тваринні інстинкти людини; як заспокійливу ілюзію, що допомагає людині животіти; як визначення вищого сенсу людського життя тощо.

Мораль як одна із форм суспільної та особистісної свідомості є системою поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. її основу становлять переконання, звичаї, традиції, громадська думка. Мораль спирається не на силу й авторитет установ, що змушували б дотримуватися конкретних норм, правил, приписів, а на свідомість — як колективну, так й індивідуальну. Попри те, вона охоплює всі сфери суспільного буття: ті, що регулюються державою (політика, виробництво, соціальна сфера, сім'я тощо), і ті, які держава чи громадські організації не регулюють (дружба, любов, товаришування, побут).

Мораль (лат. moralis — моральний, від mos (moris) — звичай, воля, закон, властивість) — система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.

У широкому розумінні до моралі включають і моральність. Зважаючи на те, що правила, норми утворюють ідеальну (нематеріальну) модель належної поведінки людини, е всі підстави вважати мораль свідомістю, точніше однією з форм суспільної свідомості. Та оскільки моральні норми втілюються в життя, об'єктивуються, опредметнюються, матеріалізуються, то мораль визначають не тільки як ідеальний феномен, свідомість: мораль (у її широкому розумінні) охоплює й реальні стосунки людей, що відповідають або не відповідають (тобто є аморальними) нормам.

Формою суспільної свідомості мораль називають хоча б тому, що вона не вичерпується виявами моральної свідомості індивідів, не може бути до них зведеною. Водночас мораль — одна з форм особистісної свідомості, про що свідчить, зокрема, роль совісті в ситуації вибору тощо.

За своєю суттю мораль постає як суперечливий, антиномічний (грец. anti — проти і nomos — закон) феномен. Це підтверджують такі аргументи:

  • — моральні вимоги, цінності є об'єктивними, оскільки відповідають (повинні відповідати) загальнозначущим критеріям і не можуть залежати від чиїхось уподобань, смаків, симпатій чи антипатій. В іншому разі не буде змоги відрізнити високоморальні вчинки від аморальних. Водночас вимоги є чиїмись вимогами, тобто виявом чиєїсь волі хоча б тому, що громадську думку виражають конкретні люди;
  • — мораль є одночасно сферою об'єктивної необхідності, тобто примусу, і сферою свободи. Моральні вимоги виступають перед особистістю як необхідність. Проте безпосереднє підкорення цій необхідності не вважають моральним феноменом, оскільки мораль несумісна з примусом. А недотримання моральних вимог є проявом аморальності. Моральна поведінка передбачає наявність моральної мотивації, вибору, самопокладання волі й автономію духу.

Крім антиномічності, мораль характеризується імперативністю. Ідеться про те, що моральні правила формулюються в наказовому способі: "Будь таким!", "Роби те-то!", "Не роби того-тої" Вони не констатують існуюче, а вказують на те, що повинно бути і яким повинно бути. Ще однією характеристикою моралі є її гранична загальність на відміну від інших норм, які нерідко регламентують навіть деталі поведінки людини. Не менш важливі особливості моралі — всепроникність, оскільки вона діє в усіх сферах людського життя, а також особистісний і разом з тим всезагальний її характер, гуманістичне спрямування тощо.

У процесі визначення сутності моралі доводиться з'ясовувати її видові ознаки, оскільки родові передбачаються розумінням природи моралі. Наприклад, етик, який перебуває на позиціях натуралізму, уже фактично визнав природний характер моралі, а відтак йому залишається з'ясувати ЇЇ специфіку, місце і роль у системі інших природних виявів людського буття, зокрема, від чого залежать моральні вимоги: від потягу до насолод (гедонізм), від прагнення до щастя (евдемонізм) чи від інших потреб.

Концепція, згідно з якою мораль має соціально-історичну природу, уже фактично визнала її соціальним феноменом і їй залишається лише виявити специфіку моралі, місце і роль у системі інших соціальних аспектів, форм людського буття — права, політики, мистецтва тощо.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >