< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Італійський етап: зародження основоположних засад вексельного обігу

Цей період в історії векселя справедливо можна виокремити через те, що, по-перше основоположних за однією з версій, вексель виник в Італії; по-друге, практика вексельного обігу тоді, навіть поширившись за межі цієї країни, переважно перебувала в руках італійських міняйлів-банкірів; по-третє, про італійське коріння векселя свідчить вексельна термінологія.

На користь цієї гіпотези свідчать також численні історичні факти. Це, зокрема, великий припливло Італії коштів для спорядження армій хрестоносців; регулярний і систематичний переказ церковної десятини до Ватикану; виникнення багатьох торговельних республік, що контролювали значний обсяг торгівлі Європи зі Сходом. Спричинене цим величезне нагромадження коштовних монет різноманітного карбування і неоднакової реальної вартості з країн Європи, Азії та Африки активно наштовхувало учасників міжнародного обміну на необхідність визначення купівельної сили цих монет, урегулювання торговельно-розрахункових відносин та заміни у повсякденному обігу металевих грошей відповідно оформленими розписками на ім'я банкірів-міняйлів в інших країнах.

Але безпосереднє виникнення вексельного обігу історики пов'язують з грошовими переказами купців і власників обмінних лавок, які на ярмарках Італії здійснювали обмін золотих і срібних монет різноманітної ваги і походження. При цьому, як зазначалося, експертиза золотого вмісту цих монет була надто складною справою. Тому купцям після реалізації товарів було вигідніше та безпечніше здавати грошову виручку у місцях проведення ярмарків, а замість коштовних монет у дорогу брати у міняйлів рекомендовані листи-доручення до їхніх колег в інших містах і країнах з пропозицією сплатити пред'явникові даного листа зазначену суму. Необхідна мережа кореспондентських зв'язків уже за часів середньовіччя стала набувати необхідної сталості й надійності. Зокрема, відомо, що вже у XII ст. деякі великі італійські торговельні фірми мали своїх представників у багатьох центрах тогочасної торгівлі, і розрахунки між цими центрами проводилися письмово оформленими листами. Скажімо, фірма Медічі у XIV ст. мала 16 обмінних контор у різних містах, які при зверненні до них надавали позики не лише купцям, а й самим королям Англії та Сицилії.

Слід наголосити, що вплив ярмарків на розвиток вексельного обігу був дуже плідним. Насамперед, він виразився у формуванні цілого класу ярмаркових векселів, які на певній стадії стали переважати над іншими. Більше того, лише вони вважалися нормальними, решту ж відносили до випадкових, що використовувалися не для розрахунку за реально продані товари чи надані послуги, а для простого переказу грошових сум або слугували прикриттям звичайних лихварських операцій.

Обслуговування ярмаркових угод поступово ускладнювало форму векселя та підносило його економічну роль. Якщо на початку свого функціонування вексель гарантував отримання готівки, то згодом він уже діяв як засіб обміну товарів на гроші з відстрочкою платежу та врахуванням процентів або без них. На цій основі зародився обіг процентних та безпроцентних векселів.

Уже на кінець XVI — початок XVII ст. остаточно сформувались основні складові векселя — його реквізити, а також морально-етичні норми поведінки учасників вексельних операцій. У 1569 р. у Болоньї було складено перший вексельний статут, вироблено письмову форму вексельного тексту, розраховано вексельні курси й відповідні терміни виконання зобов'язань з урахуванням відстані між різними торговими центрами і часу проведення поштових переказів.

Із прийняттям вексельного статуту розвиток вексельного обігу піднявся на якісно вищий рівень: від етапу, коли панівними були морально-етичні засади, до законодавчого закріплення чинних норм і правил. Відтоді розпочинається історія вексельного права, освяченого силою держави, яка охоплює вже багато століть динамічного суспільного прогресу і свідчить про доцільність використання векселів для ефективного функціонування комерційного кредиту. Наступні періоди створили умови для появи нових гарантій своєчасності й надійності отримання платежу у вигляді акцепту, посередництва, авалю, протесту, оберненої тратти і т. д.

Поява акцепту безпосередньо пов'язана з проведенням ярмарків. Для захисту інтересів кредиторів від можливих спроб боржників уникнути вексельного платежу було створено ярмаркові суди, які діяли дуже суворо і жорстко, забезпечуючи швидке виконання рішень та прискорений перебіг процедур майнового стягнення боргу. Вже тоді було закладено основи формальної суворості та обов'язковості дотримання вексельних зобов'язань. Акцепт тоді висловлювався на ярмарку обов'язково публічно і в урочистій формі. Це пояснювалося тим, що в ході торгів не завжди з'являлася можливість виписувати вексель на безпосереднього учасника ділових угод. І навпаки, були такі ситуації, коли, по-перше, вексель доводилося виписувати на свого боржника або кореспондента, якому передавалася пропозиція виконати умови вексельного зобов'язання; по-друге, вексель був потрібним, щоб передати або переслати його іншій особі, яка далі пред'явить його платникові, отримає від нього акцепт, а потім і сам платіж.

Оскільки в ті часи вексель складався й використовувався переважно італійськими банкірами, його атрибути і техніка обігу тісно взаємодіяли з проведенням банківських операцій. Цим же слід пояснювати і той факт, що вексельна справа перебувала під суворим контролем і охороною торговельних судів і узгоджувалася з нормами римського та канонічного права.

Отже, на італійському етапі свого розвитку вексель в основному набув властивостей високоякісного фінансового документа. Водночас він ще не досяг потрібної рухомості й не передбачав передання прав. Зазначена в ньому сума була прикріплена до певної особи. До настання терміну платежу вексель залишався в руках пред'явника, і лише в момент платежу з його участю та участю всіх векселе-зобов'язаних осіб він міг перейти до платника.

Ці та інші недосконалості були усунені на французькому етапі розвитку вексельної справи.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >