< Попер   ЗМІСТ   Наст >

МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ІНСТИТУЦІЇ ТА ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ІНСТИТУЦІЇ

Діяльність міжнародних організацій пов'язана з виконанням певних функцій, які визначаються їхніми статутами. Фінансове забезпечення виконання цих функцій здійснюється через фонди, що створюються такими організаціями. Це можуть бути узагальнені фонди, наприклад, бюджет Організації Об'єднаних Націй, і цільові — під конкретні заходи і програми. Тому, в аспекті міжнародних фінансів, їх суб'єктами на наднаціональному рівні є, з одного боку, міжнародні економічні організації, з іншого — міжнародні фінансові інститути.

Міжнародні економічні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їх апарату та на фінансову допомогу окремим країнам. Таким чином, кожна країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як у вигляді прямого фінансування (як правило, тільки в окремих випадках), так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, які стосуються цієї країни чи поширюються на неї.

Міжнародні фінансові інституції мають взаємовідносини як з урядами, так і з суб'єктами господарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами складаються за двома напрямами. Перший відображає процес формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн. Другий характеризує кредитні взаємовідносини — надання кредитів урядам та їх погашення і сплату відсотків. Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кредитний характер. Міжнародні фінансові інститути здійснюють фінансове забезпечення певних проектів, надають кредити окремим підприємствам, як правило, на конкурсній основі.

Таким чином, як міжнародні економічні організації, так і фінансові інституції забезпечують централізацію певної частини міжнародних фінансових ресурсів для забезпечення потреб світового господарства. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами саме світового господарства в цілому, а не окремих країн, якими б важливими вони для цих країн не були. При цьому на стадії розгляду та затвердження таких проектів і програм обов'язково враховують інтереси окремих країн.

Наростання процесів інтеграції, інтернаціоналізації господарського життя та його глобалізації сприяє як посиленню ролі діючих організацій та інституцій, так і створенню нових, що, у свою чергу, веде до підвищення рівня централізації фінансових ресурсів, збільшення як їх маси, так і обсягів міжнародних фінансових потоків.

Враховуючи ту особливість, що міжнародні фінансові інституції виконують певні специфічні функції наднаціонального характеру з координації та регулювання міжнародних фінансів, їхня діяльність розглядається саме під таким кутом зору в цьому розділі. Наступний розділ присвячено аналізу діяльності найважливіших міжнародних економічних організацій як суб'єктів міжнародних фінансів.

МВФ: проблеми створення і діяльності

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами, їх мета — сприяння розвитку зовнішньої торгівлі та міжнародного й регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАЛ) та Центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції ООН, що відбулася у Бреттон-Вудсі (США), підписали "Заключний акт", складовими якого були статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МВФ та МБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав діяльність з березня 1947 р. Місцезнаходження — Вашингтон.

Згідно зі Статутом метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, здійснення системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота залежно від частки країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні п'ять років. Квота країн — членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25 % у золоті та 75 % та у національній валюті певної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота складається з 22,7 % у вільно конвертованій і 77,3 % у національній валюті.

У194 7 р. членами МВФ було 49 країн світу, а його основний капітал становив 7,7 млрд. дол. США. Найбільші квоти належали Сполученим Штатам Америки, Великій Британії, Франції, Китаю та Індії. На сьогодні оплачений капітал сягає 297 млрд. дол. США (212 млрд. СПЗ). Із цієї суми 2/3 належить промислово розвинутим країнам і лише 1/3 — країнам, що розвиваються, які становлять 4/5 членів Фонду (табл. 3.1).

Тільки в 1991—1992 рр. членами Фонду виявили бажання стати понад 20 країн світу, в тому числі країни — колишні республіки СРСР. Всього на сьогодні членами МВФ є 181 країна. Україна, разом з

Таблиця 3.1. Країни — члени МВФ з найбільшими квотами, млн. СПЗ

Країна

Квота

% до підсумку

1

США

37 149,3

17,669

2

Японія

13 312,8

6,332

3

Німеччина

12 008,2

6,187

4

Велика Британія

10 738,5

5,107

5

Франція

10 738,5

5,107

6

Італія

7 055,6

3,356

7

Саудівська Аравія

6 985,5

3,322

8

Канада

6 369,2

3,029

9

Росія

5 945,4

2,828

10

Нідерланди

5 162,4

2,455

11

Китай

4 687,2

2,229

12

Бельгія

4 605,2

2,190

13

Індія

4158,2

1,978

14

Швейцарія

3458,5

1,645

15

Австралія

3 236,4

1,539

16

Бразилія

3 036,1

1,444

..............................................................................................................................................

31

Україна

1 372,0

0,653

іншими державами, що входили до складу колишнього СРСР, була прийнята до МВФ у 1992 р.

На час вступу України до Фонду було проведено вісім і завершувався дев'ятий загальний перегляд квот. Згідно з восьмим переглядом квота України була спочатку визначена у 665 млн. СПЗ. Але вже в листопаді 1992 р. завершився дев'ятий загальний перегляд квот, у результаті якого відбулося загальне збільшення квот Фонду на 50 %. Квота України досягла 997,3 млн. СПЗ.

Нині чинні квоти держав — членів МВФ установлені в січні 1999 р. на основі одинадцятого загального перегляду квот, згідно з яким квота України зросла до 1372 млн. СПЗ. Квота України є 31-ю за розміром і становить 0,653 % у загальному капіталі фонду.

Керівними органами Фонду є Рада керуючих, Директорат, Секретаріат. Вищий орган — Рада керуючих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації.

Голоси у Раді керуючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни. Кожний член Фонду має в Раді 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СПЗ квоти. Тому США фактично володіють правом "вето" при вирішенні найважливіших питань діяльності МВФ, чим ставлять у залежність всі інші країни — члени Фонду.

Так, частка США в загальній кількості голосів становить 17,7 %, а прийняття ключових рішень вимагає кваліфікованої більшості — 85 % голосів. Нині 10 західних держав (у тому числі Сполучені Штати Америки) мають понад половину голосів у МВФ, а решта належить іншим 170 країнам.

Виконавчим органом Фонду є Виконавча рада. Вона складається з 24 виконавчих директорів. З них 8 представляють окремі країни (США, Німеччина, Японія, Франція, Велика Британія, Саудівська Аравія, Росія, Китай). Решта виконавчих директорів представляють групи країн.

Україна входить до групи із 12 таких держав (табл. 3.2). Виконавчим директором від цієї групи країн є представник Нідерландів. Україна посідає в групі друге місце за кількістю голосів. її представник призначений заступником виконавчого директора від групи.

Таблиця 3.2. Група 12 країн — членів МВФ, до якої входить Україна

Держава

Кількість голосів

% від загальної

кількості голосів

МВФ

Нідерланди

51874

2,420

Україна

13970

0,652

Румунія

10 552

0,492

Ізраїль

9 532

0,445

Болгарія

6 652

0,310

Хорватія

3 901

0,182

Боснія і Герцеговина

1941

0,091

Грузія

1753

0,082

Кіпр

1646

0,077

Молдова

1482

0,069

Вірменія

1170

0,055

Македонія

939

0,044

Вся група

105 412

4,919

За 55 років функціонування Міжнародний валютний фонд виявив неабияку гнучкість і високу пристосовуваність до мінливих умов розвитку міжнародних валютних відносин. Так, МВФ успішно забезпечував функціонування Бреттон-Вудської системи, яка діяла до початку 70-х років, відігравши значну роль у зміцненні зовнішньоекономічних і валютно-фінансових зв'язків у світовому господарстві. Фонд вчасно відреагував на зміни у світовій господарській системі, обґрунтувавши основні принципи нової Кінгстонської валютної системи, став засновником нової міжнародної грошової одиниці — СПЗ.

Отже, МВФ створив сприятливі можливості для післявоєнного зростання та збалансованості міжнародної торгівлі, поліпшення економічних умов господарювання в окремих країнах та стабілізації світового господарства в цілому.

До речі, Радянський Союз свого часу був досить активним учасником розробки Статуту МВФ. Причини зацікавленості СРСР полягали в тому, що МВФ створювався як інститут післявоєнного економічного та валютно-фінансового співробітництва, яке мало активно сприяти швидкому вирішенню таких надзвичайно важливих фінансово-економічних проблем, як репарації, заборгованість між союзниками, проведення демобілізації, перехід економіки на "мирні рейки" та її подальший післявоєнний розвиток. Саме членство СРСР у МВФ і вирішення за його допомогою названих та інших проблем дало б можливість прискорити та полегшити відбудову народного господарства в Радянському Союзі, прискорити соціально-економічний прогрес.

Радянський Союз прагнув стати одним із провідних членів Фонду, його квота з усього капіталу Фонду, що становив 8,8 млрд. дол. США, планувалась на рівні 1,2 млрд. і мала стати третьою за розміром після американської й англійської. Причому квота СРСР була встановлена осібно, не на базі так званої комбінованої формули, яка застосовувалася до всіх країн — членів Фонду і була запропонована канадською делегацією. Ця формула передбачала врахування трьох моментів: обсягу зовнішньої торгівлі, національного доходу країни та реальних обсягів її золотовалютних запасів. Якби квота СРСР обчислювалася за цією формулою, то вона була б значно меншою, адже в передвоєнні роки Союз відігравав у світовій торгівлі малопомітну роль.

Встановлення такої високої квоти для країни, що несла основний тягар Другої світової війни, було безсумнівним свідченням її високого політичного авторитету на міжнародній арені наприкінці війни та реально віддзеркалювало стан відносин між союзниками на той час. У цьому неординарному рішенні виявились надії країн — учасниць Бреттон-Вудської угоди на значне розширення взаємної торгівлі цих країн із СРСР у післявоєнний період.

Провівши з країнами — засновницями МВФ усю необхідну попередню роботу, Радянський Союз, однак, не підписав статутних документів. Пояснюється це, безперечно, політичними причинами:

  • • по-перше, квота СРСР, хоч і була значною, але все ж не надавала права вето, яким володіли Сполучені Штати Америки;
  • • по-друге, місцем розташування керівних органів МВФ був визначений Вашингтон, і протягом тривалого часу на чолі цих органів стояли тільки американці;
  • • по-третє, головним було те, що країни, які вступали до МВФ, були зобов'язані згідно з його статусом повідомляти дані про свої золотовалютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу тощо.

Всі ці дані на той час були глибоко засекречені й ніхто, навіть особи з вищого керівництва, не могли ставити питання про надання подібних відомостей за кордон.

Однак відмовою підписати Статут МВФ справа не закінчилася. Користуючись тогочасним політичним та економічним впливом, СРСР сприяв виходу з МВФ на початку 50-х років Польщі та Чехословаччини, які були серед країн — засновниць цієї міжнародної організації. У1964 р. залишила Фонд Куба, і тільки Югославія була єдиною зі східноєвропейських країн, яка продовжувала брати участь у роботі Міжнародного валютного фонду.

Після проголошення незалежності Україна почала відчувати гостру потребу в кредитах і була дуже зацікавлена у тому, щоб стати членом МВФ. Для цього Кабінет Міністрів розробив і затвердив "Програму економічних реформ і політики України" спеціально для подання Міжнародному валютному фонду. Було пройдено всі етапи, необхідні для вступу до МВФ, і 27 квітня 1992 р. Україна стала повноправним членом цієї впливової міжнародної організації.

Згодом, у 1995 р., між країнами — членами МВФ було досягнуто домовленості про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Ця допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам — членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25 % квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів країни — члени МВФ мають продемонструвати серйозні зусилля, спрямовані на подолання ними труднощів, пов'язаних зі станом платіжного балансу.

Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми шляхом домовленості про розширене фінансування країн — членів МВФ з метою подолання труднощів із платіжним балансом, викликаних макроекономічними і структурними проблемами.

На відміну від колишнього СРСР Україна, вступаючи до МВФ, ніяких особливих переваг не мала. Вона-повинна була виконувати всі вимоги Статуту цієї організації, згідно з якими тільки дуже незначна частина кредитів надається Фондом автоматично, без жодних умов. Це кредити в рамках резервної частки МВФ. Переважну більшість інших кредитів Фонд надає лише після детального вивчення експертами цієї організації стану справ у країні — одержувачі кредитів. Чим більшу суму кредитів прагне одержати країна, тим прискіпливіше працюють експерти Фонду, причому часто безпосередньо в країні працюють спеціальні делегації (місії) МВФ, які у своїх підсумкових документах-доповідях подають висновки щодо доцільності надання кредитів. Ці місії одночасно рекомендують уряду країни певні заходи щодо успішного вирішення питання про надання Фондом кредитів.

Проте навіть уже узгоджені кредити надаються далеко неавтоматично, а поступово, певними частками (траншами). І, якщо країна не виконує взятих на себе зобов'язань, Фонд може відмовити в наданні їй чергового кредитного траншу.

Ось чому перед вирішенням питання про надання Україні чергового кредиту від МВФ, до Києва навідуються його функціонери.

Вступний внесок України був визначений у розмірі 665 млн. СПЗ (майже 900 млн. дол. США). Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Борг оформлений як безстроковий і безвідсотковий, який потрібно буде викупити в майбутньому.

Україна делегувала своє представництво та захист інтересів у Раді директорів МВФ Нідерландам, які вважаються країною — опікуном України.

Завдяки членству в МВФ Україна може отримати досить вагомі кредити для структурної перебудови економіки, стабілізації валюти і залучати іноземні інвестиції. Загалом за останні роки від Міжнародного валютного фонду Україна одержала 2,7 млрд. дол. США.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >