< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Мета, завдання і принципи професійної освіти

У Національній доктрині розвитку освіти проголошено, що метою державної політики є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України1. При цьому серед пріоритетних напрямів такої політики визначається розвиток професійно-технічної освіти. Держава повинна забезпечувати "підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукомістких й інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці".

Проголосивши рівний доступ до здобуття якісної освіти, доктрина реалізує його у сфері професійно-технічної освіти шляхом:

  • - надання можливості безоплатної первинної професійної підготовки в державних та комунальних професійно-технічних навчальних закладах;
  • - розвитку мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів, професійних спрямувань і форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці;
  • - поєднання професійно-технічної й повної загальної середньої освіти;
  • - забезпечення варіативності та гнучкості освітньо-професійних програм з урахуванням змін на ринку праці та попиту на нові професії;
  • - створення умов для надання професійно-технічним навчальним закладам освітніх й інших послуг населенню, зокрема здобуття або підвищення робітничої кваліфікації, а також перепідготовки незайнятого населення;
  • - розвитку співпраці з підприємствами, установами, організаціями - замовниками підготовки кадрів, державною службою зайнятості;
  • - участь роботодавців у забезпеченні функціонування та розвитку професійно-технічної освіти;
  • - оновлення матеріально-технічної бази та впровадження інформаційних технологій.

Відповідно до того, що професійна освіта, яка має свою специфічну підсистему - професійно-технічну освіту1, певні освітні рівні, які можуть здобуватися, починаючи з базової загальної середньої освіти і закінчуючи вищою, визначається як система знань, умінь і навичок у певній сфері трудової діяльності й розподіляється на нижчу, середню і вищу. Оскільки це видове поняття відносно родового "професійна освіта", вона має свої специфічні напрями, потребує власного науково-методичного забезпечення, конкретизації мети, завдань тощо.

Зазначимо, що основна мета професійної освіти - загальний і професійний розвиток особистості, становлення її професійної культури. Тому незалежно від того, кого готують професійні навчальні заклади, яку освіту (середню, вищу) вони надають, головним є рівень загальної та професійної освіти і професійного розвитку, який ці заклади забезпечують. Слід також наголосити на необхідності тісного зв'язку середньої, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, що є запорукою реалізації безперервної освіти, освіти впродовж життя, яка має задовольняти потреби особистості в підвищенні кваліфікації чи у здобутті нової професії. Ці потреби виникають унаслідок мінливих умов ринку праці і вимагають створення системи професійної підготовки в навчальних закладах різного типу, що забезпечить перехід людини до більш високих рівнів особистісного та освітнього розвитку.

Отже, професійна освіта передбачає рух людини від елементарної (загальної та функціональної) грамотності до освіченості; від професійно значущих якостей особистості, які пов'язані з професійною компетентністю і дозволяють реалізуватися в певній професійній діяльності до широкого розуміння, усвідомлення матеріальних і культурних надбань та цінностей минулого, власного внеску до культури своєї країни, світу в цілому; від загальної і професійної культури до формування індивідуального менталітету особистості - глибинних усталених основ світобачення, які забезпечують спрямованість на неперервне самовдосконалення, самореалізацію.

Унаслідок цього здобуття вищої освіти стає обов'язковим для розвитку особистості, оскільки висока кваліфікація працівників є запорукою широкого й ефективного застосування новітніх наукомістких інформаційних технологій, підвищення добробуту населення, економічного розквіту країни.

Головна мета професійної освіти може бути конкретизована у трьох напрямах.

Перший - створення умов для оволодіння людиною знаннями і навичками у сфері професійної діяльності, отримання кваліфікації чи перекваліфікація, що забезпечує участь особистості в суспільно корисній праці відповідно до її інтересів і здібностей. При цьому професійна освіта може розглядатися як засіб самореалізації особистості, оскільки саме у професійній діяльності найбільш повно розкриваються здібності людини, а також як засіб соціального самозахисту, усталеності й адаптації до умов ринкової економіки.

Другий напрям - виховання соціально активної особистості, яка у своєму житті керується загальнолюдськими (честь, совість, людська гідність, справедливість) та культурно-національними (працелюбність, волелюбність, толерантність тощо) цінностями і здатна до перетворення виробництва, виробничих, економічних, суспільних відносин, до участі в управлінні, несе відповідальність за результати своєї діяльності тощо.

Третій напрям - задоволення нагальних і перспективних потреб виробництва у кваліфікованих фахівцях, рівень підготовки яких відповідав би вимогам науково-технічного, соціального прогресу, які б були професійно мобільними, мали різнобічні професійні і загальноосвітні знання, уміння та навички.

На перший план виходить проблема освіти професіонала, що забезпечила б розвиток його особистості, а це, у свою чергу, свідчить про необхідність гуманітаризації професійної освіти, яка є одним із провідних принципів професійної освіти.

Принцип гуманітаризації професійної освіти передбачає її гуманітаризацію, фундаменталізацію, діяльнісну спрямованість. Гуманітаризація освіти полягає, по-перше, у збільшенні частки гуманітарних предметів у навчальних програмах, планах професійних закладів, по-друге, у формуванні в людини особливого ставлення до навколишнього середовища і до себе самої, до своєї діяльності, відповідальність за неї. Гуманітаризація професійної освіти вимагає формування суто людських форм ставлення до виробничого світу в цілому і до своєї професійної діяльності в цьому світі. Гуманітаризація освіти - це процес, протилежний до її технократизації, тобто спрямованості професійної підготовки на безумовне "служіння" науково-технічному прогресу, що найбільш притаманне професійній школі.

Принцип гуманітаризації професійної освіти передбачає виховання почуття відповідальності за свою долю, за власність, яку має кожна людина, за освіченість і професійну компетентність, а це у свою чергу викликає необхідність узгодити навчальні й виховні цілі професійної школи, оскільки більшість навчальних предметів не мають ані емоційної, ані етичної забарвленості, не відповідають внутрішнім освітнім потребам студентів/учнів. Усвідомлення студентами/учнями свого покликання, визначення ними власного професійно-освітнього напряму, своїх потреб, формування моральної основи якісної праці - головні питання, на які спрямовується увага педагогів професійної школи.

Гуманітаризація професійної освіти передбачає формування у тих, хто навчається, системи власних поглядів у процесі професійної діяльності: ставлення до себе самого - у процесі професійно-естетичного виховання; до інших людей, до суспільства - при професійно-етичному вихованні; до виробництва - під час професійно-економічного виховання; до природи -.у процесі професійно-екологічного виховання; до держави - під час професійно-правового виховання.

Професійно-естетичне виховання спрямовується на пізнання краси власної діяльності, на формування естетичних цінностей праці та навчання, на творчість у професійній діяльності в першу чергу (а не лише на дозвіллі), у залученні тих, хто навчається, до комп'ютерної, економічної, організаційно-управлінської творчості, до підприємництва, тобто до творчості в різних напрямах майбутньої професійної діяльності1. Водночас слід опікуватися створенням особливої педагогічної атмосфери, насиченої позитивними емоційними переживаннями, педагогічного простору у закладах професійної освіти, який формує почуття товариськості, поваги до себе та інших, справедливості, толерантності тощо.

Професійно-етичне виховання насамперед передбачає формування духовності майбутнього фахівця, усвідомлення, набуття особистісної значущості й опанування ним цілей та завдань професійної освіти, а також допомогу в побудові власних освітньо-професійних траєкторій, спрямованих на самореалізацію та самовдосконалення. Крім того, професійно-етичне виховання передбачає виховання культури виробництва, моральних засад шанобливого ставлення до колег, товаришів, виваженої поведінки та культури міжособистісного спілкування, формування морального підґрунтя якісної праці, відповідальності за роботу, що виконується, почуття людської гідності тощо.

Професійно-економічне виховання передбачає не тільки вивчення окремих предметів економічного змісту (основи ринкової економіки і т. ін.), а й наповнення майже всіх, і особливо спеціальних дисциплін, економічним змістом. При цьому найбільшої ефективності можна досягнути при поєднанні технологічного й економічного компонентів: поєднувати кожну дію, технологічне рішення з економічним аналізом, а кожний проект, пропозицію - з технологічним забезпеченням. Майбутній фахівець повинен мати певну підприємницьку підготовку, опанувавши основи маркетингу, фінансів, бухгалтерського обліку, щоб сформувати позицію активного суб'єкта на ринку праці і могти активно реалізувати свою професійну компетентність.

Професійно-екологічне виховання насамперед спрямовується на виховання у молоді високого ступеня відповідальності за свої професійні рішення і дії, усвідомлення їх наслідків для екології.

Висока професійна компетентність, кваліфікація є запорукою попиту на фахівця на ринку праці. При цьому особливої значущості набуває поглиблення теоретичної загальноосвітньої, загальнонаукової та загальнопрофесійної підготовки, що пов'язано з фундаменталізацією освіти. Саме остання сприяє формуванню професійної мобільності майбутнього фахівця, його здатності не тільки до підвищення свого професійного рівня, а й до швидкої зміни професії, набуття нових знань.

Сьогодні створюються нові типи навчальних закладів, які здійснюють багаторівневу професійну підготовку, оскільки їхні випускники мають декілька професій. Наприклад, створення на базі ПТУ професійних ліцеїв як одного з профілів загальноосвітньої школи III ступеня. Поширилося також створення навчальних комплексів, що об'єднують профільні ліцеї чи училища з вищими навчальними закладами (університетами, академіями, інститутами). Характерною рисою стає фундаменталізація професійної освіти, яка виявляється в переході до підготовки спеціалістів широкого профілю, що передбачає об'єднання спеціальностей. Отже, фундаменталізація професійної освіти визначається інтеграційними процесами, внаслідок яких відбувається перехід професійних училищ від вузькоспеціалізованих до таких, де підготовка відбувається за спеціальностями широкого профілю.

Інтеграція професій передбачає такі рівні підготовки: загально-виробничий - професійна підготовка міжгалузевого характеру, що враховує реальну інтеграцію в науці, техніці, виробництві; загальногалузевий - за професіями широкого профілю, загальними для всієї галузі; загальнопрофесійний - за професіями загального профілю і суміжними професіями окремих виробництв у межах галузі; частково професійний - за групами й окремими професіями вузького профілю. Саме така інтеграція, забезпечуючи фундаменталізацію професійної освіти, надає більш високого рівня кваліфікації майбутнім працівникам.

Водночас фундаменталізація освіти передбачає посилення уваги до загальноосвітніх компонентів професійних освітніх програм. Саме така фундаментальна загальноосвітня підготовка в поєднанні з професійно-теоретичною забезпечує широту загального і професійного світогляду, здатність швидко опанувати новий зміст, форми та засоби праці, орієнтуватися в мінливих умовах ринкової економіки. Крім того, перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій передбачає володіння комп'ютерною технікою, уміннями знаходити потрібну інформацію, працювати з базами даних, користуватися Інтернетом. Процеси глобалізації потребують, з одного боку, забезпечення досконалого знання рідної мови, яка є основою національної єдності, а з іншого - вільного володіння однією чи кількома іноземними мовами. Отже, іноземна, рідна мови й інформатика стають обов'язковими компонентами як загальноосвітньої, так і загальнопрофесійної підготовки.

Між загальною і професійною освітою виникає прошарок освітніх компонентів, які не можна зарахувати ані до загальної, ані до суто професійної освіти1. Вони мають умовну назву "базисні кваліфікації". Це знання й розуміння найбільш важливих питань з екології, економіки, фінансів, права, основ безпеки життєдіяльності, вміння переносити технології з одних галузей знання в інші тощо.

Ще одним напрямом реалізації принципу гуманітаризації професійної освіти є її діяльнісна спрямованість. Це означає, що у процесі навчання необхідно не лише сформувати певну систему знань, але головне - розвивати здатність до активної діяльності, творчої професійної праці. У такий спосіб студенти набувають важливих компетенцій через застосування знань. Для цього необхідно проводити спеціальну роботу з організації власної продуктивної діяльності студентів, яка повинна бути інтегративною: пізнавальною, ціннісно орієнтованою, перетворювальною, комунікативною, естетичною і морально та етично спрямованою. У зв'язку з цим у теоретичному навчанні збільшується частка ціннісно орієнтованих, перетворювальних, комунікативних і естетичних видів діяльності внаслідок застосування активних методів навчання, реалізації особистісно орієнтованого підходу до навчання. У практичному навчанні та навчальному проектуванні поліпшується якість виконання самостійних робіт, актуалізується творчий компонент. При цьому студентам потрібно запропонувати варіативні комплекси таких робіт, що мають суспільно корисну значущість й орієнтовані на вимоги ринку, вирізняються високою складністю і водночас посильні для тих, хто навчається, потребують активного застосування набутих теоретичних знань, а також здобуття нових за допомогою наукової літератури, ресурсів Інтернету тощо; передбачають спільну колективну виробничу діяльність студентів та їх залучення до виробничих чи наукових підрозділів реального виробництва, а також високу якість робіт, що виконуються. Головною метою виконання таких робіт є те, що за умов діяльнісної спрямованості професійної освіти вона пов'язана з інтересами студентів і сприяє переходу від компетенції майбутнього працівника до його соціальної та професійної компетентності.

Демократизація професійної освіти охоплює різні аспекти діяльності навчальних закладів і визначається на підставі різних рівнів управління: студент як керівник власної діяльності (самоорганізація); викладач як керівник діяльності студентів (співробітництво); освітній заклад (відкритість); система професійної освіти (різноманітність), регіон (регіоналізація); суспільство (рівні можливості) і держава (суспільно-державне управління). Саме ці позиції визначають провідні принципи демократизації професійної освіти1.

Принцип самоорганізації навчальної діяльності студентів передбачає насамперед наявність мотивації до навчання й бажання здобути високу кваліфікацію. Особливого значення при цьому набуває самостійна робота студента, спрямована на опановування необхідних знань. Центром навчального процесу стає сам студент, його потреби, інтереси, прагнення. У зв'язку з цим на перший план виступає фасилітаторна функція викладача, яка передбачає допомогу і підтримку в навчанні, полегшення навчальної діяльності, урахування й розвиток здібностей, спрямування тих, хто навчається, до творчого підходу до роботи тощо. Зміна парадигми педагогічних функцій призводить до збільшення частки самостійної роботи студентів і зумовлює необхідність опанування ними основ наукової організації праці (НОП).

Наукова організація праці студента - це вивчення праці студента, яка організована на основі головних положень педагогіки, психології, фізіології, вимог до діяльності студента, враховує можливості та вікові особливості його організму і створює сприятливі умови для розвитку. Вимоги НОП охоплюють усі аспекти життя студентів як у сфері навчально-пізнавальної діяльності, так і у сфері дозвілля. Складниками НОП студента є уміння визначити мету своєї діяльності, шляхи її реалізації, уміння планувати процес діяльності, контролювати результати і, відповідно, визначати подальший план самоосвіти. Організація робочого місця, яка створює оптимальні умови для високопродуктивної праці, - найпростіший елемент самоорганізації. Центральним елементом самоорганізації е дотримання системи праці. Це і зовнішня система, режим, дотримання правильного у психофізіологічному плані розподілу робочого часу, різних видів діяльності, визначення послідовності їх виконання, чергування праці та відпочинку тощо. Не менш важливими є внутрішня система, внутрішній порядок, який формується завдяки послідовності і систематичності. У свою чергу, систематичність у роботі не можлива без дисципліни в роботі, яка зумовлює дисципліну думки. Важливими елементами самоорганізації також є самоперевірка, самокритика і, як наслідок, спрямованість на самовиховання, на постійне вдосконалення своїх загальних і професійних знань, підвищення кваліфікації та набуття компетентності.

Принцип співробітництва передбачає передусім наявність творчого, відкритого, взаємовимогливого, педагогічно доцільного спілкування педагога і студента, що забезпечує взаєморозуміння й повагу, довірливі стосунки між викладачами і студентами. Перехід до суб'єкт-суб'єктних відносин забезпечує пріоритет індивідуальності, самоцінності особистості, врахування інтересів і здібностей студента у складному процесі набуття професії. Співробітництво передбачає спільне визначення цілей діяльності, спільну роботу за обраним алгоритмом, спільний аналіз одержаних результатів та прогноз подальшої діяльності. При цьому педагог, як людина, професійно підготовлена до навчання і виховання молодого покоління, забезпечує умови для повноцінного розвитку особистості, враховуючи її інтереси та потреби молоді в пізнанні, самопізнанні, допомагає у формуванні самодостатньою особистості й постійно вдосконалює себе як у професійному, так і в особистісному плані.

Принцип відкритості передбачає наявність демократичної, толерантної атмосфери в закладах професійної освіти, активних зв'язків з підприємствами, виробничими колективами, громадськістю, науково-дослідними, різноманітними вищими навчальними закладами. Відкритість - це ділові партнерські зв'язки з професійними закладами в інших регіонах і за кордоном1. Це звітування професійних навчальних закладів перед батьками, можливість здійснення контролю навчально-виховного процесу представниками громадськості, залучення науковців, робітників високої кваліфікації, досвідчених практиків до діяльності у складі органів громадського самоврядування, кваліфікаційної атестації учнів, складі державних екзаменаційних комісій тощо. Відкритість пов'язана також зі здатністю активно переймати все те, що добре відпрацьовано у світовій професійній освіті і сприяє інтеграції у світовий освітній простір. Приєднання України до Болонського процесу, яке потребує узгодження системи навчання, його форм і методів, змісту освіти - надає змогу тим, хто навчається, переходити до інших навчальних закладів, навчатися в декількох закладах освіти, а навчальним закладам взаємно визнавати іспити та заліки, легітимізувати всі кваліфікаційні й освітні рівні тощо.

Відкритість також передбачає готовність перейняти нові прогресивні філософські, економічні, психологічні, педагогічні теорії та застосовувати їх на практиці. І нарешті, відкритість - це здатність професійного навчального закладу адекватно реагувати на критику, конструктивно виправляти помилки, швидко реагувати на зміни, що відбуваються в суспільстві, науці, економіці тощо.

Принцип різноманітності професійних освітніх систем реалізується через їх варіативний компонент змісту професійної освіти, його оновлення, що передбачено законом, через різноманітність форм і методів навчання, типів професійних навчальних закладів, форм власності, їх підпорядкування та їхніх засновників, а також диференціацію й індивідуалізацію професійної освіти. При цьому диференціація освіти реалізується не лише за рівнями, спеціалізацією та фахом, але й за характером майбутньої професійної діяльності. Так, у виробничо-технічній сфері розрізняють: інноваційну діяльність - дослідження, розробки і проектування; виробничу - виробничі системи; обслуговуючу - маркетинг; використання обладнання, іспити й виміри. У цих напрямках висунуто різні вимоги до рівня підготовки та розвитку особистісних якостей фахівця.

Особистісно орієнтований підхід до професійної освіти передбачає можливість конструювання тими, хто навчається, власних освітніх шляхів розвитку, створення індивідуальних освітніх продуктів, які суттєво відрізняються від заданих зразків, саме в цьому виявляється сучасний підхід до індивідуалізації навчання з урахуванням потреб та інтересів студентів. І нарешті, різноманітність професійної освіти пов'язана з попитом на ті чи інші професії на ринку праці, з відсутністю жорстокого соціального замовлення, різноманітністю джерел фінансування тощо.

Принцип регіоналізації професійної освіти передбачає урахування економічних соціальних особливостей того чи іншого регіону під час складання навчальних планів, програм, навчальних посібників для професійної освіти. Ринок праці має потребу в тих чи інших спеціальностях, тому робочі навчальні плани і програми погоджуються із замовниками робітничих кадрів і враховують зміни в економіці та стані регіонів. Реорганізація змісту професійної освіти відображається, по-перше, у варіативності складників змісту освіти, а по-друге, в переході до підготовки робітників широкого спектра спеціальностей, необхідних для регіону, а не вузького кола галузевого профілю того чи іншого підприємства. Це сприяє тому, що випускник професійного закладу освіти стає більш конкурентоспроможним, професійно мобільним і швидше пристосовується до мінливих умов ринкової економіки.

Крім того, деякі автори вважають, що регіоналізація професійної освіти підвищує культуротвірні функції професійних навчальних закладів шляхом реалізації ними різноманітних освітніх програм для населення, просвітницької діяльності тощо, внаслідок чого конгломерат вищого навчального закладу, відповідного коледжу, ліцею і профільної школи починає виконувати функцій регіонального наукового центру.

Принцип рівних можливостей відповідає завданню, проголошеному Національною доктриною розвитку освіти: рівний доступ кожного громадянина до якісної освіти. Це досягається насамперед введенням державних освітніх стандартів, оскільки вони мають збагачуватися завдяки диференціації учасників навчального процесу за рівнем підготовки. Інноваційний підхід до стандартів освіти не тільки враховує середній рівень інтелектуального розвитку, але й орієнтований на створення індивідуальних програм як для особливо обдарованих, так і для тих, хто має низький рівень розвитку. На всіх ступенях професійної освіти вона повинна бути доступною для тих, хто бажає її здобути.

Принцип рівних можливостей передбачає також допомогу в здобутті професійної освіти для дітей з малозабезпечених, соціально неблагополучних сімей, дітей-сиріт, шляхом надання їм місць у гуртожитках, матеріальної підтримки, виплати стипендій, правової підтримки в захисті їхніх прав тощо.

Реалізація цього принципу передбачає надання можливості здобуття професійної освіти людям з особливими потребами - інвалідам, які потребують створення особливих умов навчання і праці.

Такий принцип передбачає водночас створення умов для розвитку професійної еліти суспільства, тобто фахівців, які створюють зразки професійної майстерності, орієнтуються на вищі рівні діяльності. Слід зазначити, що підготовка таких спеціалістів відбувається не лише в системі вищої і післядипломної освіти, а й у межах початкової та середньої професійної.

Принцип суспільно-державного управління має забезпечувати демократизацію управління і передачу деяких функцій громадськості. Насамперед це прозорість у розподілі коштів на професійну освіту на різних рівнях. Це взаємоузгоджені дії державних органів управління професійною освітою та громадськості, що базуються на таких механізмах управління освітою, як фінансування, розподіл коштів, управління навчальним закладом та контроль якості. Держава у свою чергу створює органи управління професійною освітою та професійно-технічною освітою, враховуючи їх повноваження; визначає державне замовлення обсягів підготовки фахівців (зважаючи на потреби ринку праці); здійснює інспектування професійних закладів освіти, кваліфікаційну атестацію студентів незалежно від форм власності навчального закладу; запроваджує державні стандарти професійної освіти; здійснює контроль за оновленням змісту освіти; надає гарантії соціального захисту студентам; гарантує особливий соціальний захист під час здобуття професійно-технічної (професійної) освіти інвалідам, дітям-сиротам, дітям, які залишились без піклування батьків, та тим, хто постраждав унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Державний бюджет України передбачає виділення коштів на фінансування професійно-технічної підготовки фахівців.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >