< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Сучасний стан українського християнства

Україна, як і абсолютна більшість держав світу, має багатоетнічний склад населення. Окрім українців як найчисленнішої нації, на її теренах живуть і національні меншини - росіяни, білоруси, болгари, поляки, греки, євреї, угорці, німці тощо, які дотримуються різних релігійних вірувань.

У формуванні української духовності значним був вплив релігійного світогляду. Без перебільшення можна сказати, що населення нашої землі в усі часи особливу увагу приділяло релігійним питанням, а географічне розташування України призвело до зустрічі мусульманського Сходу і християнського Заходу, східного православ'я та західного католицизму.

Крім того, в силу історичних причин, а саме панування чужих народів протягом сотень років над українськими землями та українським народом, призвело до виникнення великої кількості релігій на теренах України, оскільки кожен народ намагався насадити свої вірування. Україна - багатонаціональна держава, а відповідно - полірелігійна.

Із проголошенням 24 серпня 1991 р. Верховною Радою незалежності України релігійне життя в нашій державі значно активізувалося, набуло якісно нових вимірів. Поступово вивільняючись від впливу чужих політичних та релігійних центрів, більшість релігійних організацій стала на шлях вдосконалення своїх національних форм.

За роки існування незалежної України відбувся бурхливий процес відродження релігійно-церковних організацій.

Найбільша релігійна активність припадає на західні області України, зокрема Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську, Чернівецьку, де зареєстрована найбільша кількість релігійних організацій. Досить активними є Волинська, Рівненська, хмельницька, Київська, Вінницька області. У всіх інших проявляється помірна активність. Більше 97% зареєстрованих на сьогодні релігійних громад в Україні є християнськими. Приблизно половина з них є православної традиції. Решту, майже порівну, поділяють католики та протестанти. До категорії "традиційних" (за неофіційною термінологією) Церков належать православні церкви, Українська Греко-Католицька та Римо-Католицька Церкви, вірменські громади та ін.

Необхідно також зазначити, що сучасна релігійна ситуація характеризується відродженням діяльності церков національних меншин. Поряд з традиційним православ'ям поширюють свій вплив на населення інші релігії та вірування. Так, зокрема, сьогодні в Україні нараховується біля 100 іудейських та 150 мусульманських громад. Останнім часом виникло багато релігійних організацій, що належать до нетрадиційних релігій. Зокрема, набули поширення Корейська методистська церква, науково-релігійна конфесія "Діанетика. Фонд Лафает Рона Хаббарда", релігійні громади Міжнародного Товариства Свідомості Крішни, буддистів, РУН-Віри, бахаїстів та ін. Певна кількість релігійних угрупувань діють нелегально. Що ж стосується ставлення до релігії та її вибору, то в українській державі свобода совісті стала конституційним принципом, нормою державного права. Громадянину надано право вільно визначати своє ставлення до релігії. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом. Забезпечуючи свободу совісті, держава дозволяє діяльність релігійних організацій за умов, що вони дотримуються чинного законодавства, здійснення культів не призводить до порушення громадського порядку й не супроводжується посяганням на права віруючих. Надання з боку держави можливості сповідати будь-яку релігію займає перше місце, але здійснення певного релігійного культу не повинне порушувати законів та посягати на права інших громадян, не нести шкоди їхньому здоров'ю.

Широко представлені в Україні церкви протестантського напряму. Вони об' єднують такі релігійні громади як: євангельські християни-баптисти, християни віри євангельської (п' ятиде-сятники), свідки Ієгови, адвентисти сьомого дня, реформатські церкви, лютерани.

В протестантських церквах є необхідні управлінські структури, в тому числі республіканські духовні центри, що діють на підставі зареєстрованих в установленому законом порядку статутів. Тут панує спокійна діловитість: зміцнюється матеріальна база релігійної діяльності, ведеться релігійно-просвітницька, морально-виховна, місіонерська робота; підтримуються тісні зв'язки з братніми церквами інших держав, регулярно завозяться з-за кордону релігійна література, медикаменти, одяг, продовольчі товари, які розподіляються по лікарнях, будинках сиріт, серед людей похилого віку, інших малозахищених верств населення.

Принципово новий етап розвитку протестантизму почався в роки незалежності України, коли було створено всі умови для нормального функціонування різних віро-вчень. Упродовж 90-х років XX ст. протестантські громади кількісно зросли у 2,4 раза. Сьогодні церкви протестантського напряму є наймасовішими серед аналогічних напрямів у країнах СНД.

Значно зросла в Україні кількість мусульманських громад. Проте єдиної церковної структури ця конфесія не набула. На сьогодні офіційно діють три зареєстровані самостійні центри: у Києві, Донецьку та в Криму.

Іслам в Україні має давню історію. Його масове поширення концентрується переважно в Криму, який було ісламізовано за часів Золотої Орди. В період Кримського ханства, до завоювання його Росією, іслам мав всі умови для розвитку. У подальшому мусульманство терпіло утиски з боку світської і духовної влади імперії. Зазнавало відомих переслідувань татарське ісламське населення і за часів Рад. Союзу. Особливо це відбувалося під час депортації кримських татар. Нині відбувається відродження мусульманських громад, вони діють в структурі трьох об'єднань: Духовне управління мусульман України (ДУМУ), Асоціація незалежного ДУМУ і ДУМ Криму. Найбільше громад, створених на етноконфесійному ґрунті, діє у південно-східних областях України, зокрема в Криму - 298, або 45,5% від загальної кількості в Україні. Регіонами найбільшого поширення послідовників ісламу в Україні є: Автономна республіка Крим, Донецька, Луганська, Харківська, Херсонська області, м. Київ. Найбільша кількість громад і об'єднань мусульман знаходиться у Криму.

Єдиної структури управління мусульмани не мають. Нині діють три зареєстровані автономні центри: Духовне управління мусульман України (м. Київ), Духовне управління мусульман Криму; Незалежне духовне управління мусульман України. Мусульманські громади діють, як правило, у межах чинного законодавства, стоять на засадах української державності, не допускають проявів крайнього релігійного фанатизму та екстремізму. Водночас наявність в Україні кількох незалежних один від одного мусульманських центрів зумовлює суттєві суперечності між ними, зокрема боротьбу за лідерство у мусульманському середовищі, монопольний вплив на віруючих, одноосібне представництво мусульман як в Україні, так і поза її межами. Процес утворення самостійних духовних управлінь у деяких регіонах України набув тенденції розмежування мусульманських громад і об' єднань за національною ознакою, що може призвести до релігійно-етнічних конфліктів. Проте керівники мусульманських громад не відкидають можливості спільного й узгодженого вирішення своїх проблем. А взагалі взаємини між мусульманами та представниками інших релігій цілком коректні. Зростання ролі ісламу в політичному житті України відбиває тенденцію до використання національними меншинами релігії як інструмента політичного самозахисту; прагнення влади, різних політичних сил у регіонах компактного проживання мусульман спертися на іслам, враховуючи його зростаючий вплив. Внаслідок обмеженої і незначної чисельності "етнічних" мусульман в Україні, відсутності єдиної централізованої системи управління громадами та об'єднаннями, конкуренції між ними, змагання об'єднань за лідерство тощо нині вплив мусульман України на громадсько-політичне життя поки що є досить обмеженим. Мусульмани не є вагомою політичною силою у загальнодержавному масштабі. На регіональному ж рівні мусульмани мають певний вплив на внутрішньополітичну ситуацію. У перспективі вплив мусульман на внутрішньополітичну ситуацію в Україні може зростати внаслідок: консолідації мусульманського середовища; поширення участі лідерів громад, об'єднань, організацій мусульман у громадсько-політичному житті країни; активізації діяльності закордонних центрів. В Україні сьогодні мусульмани не мають вагомого політичного впливу, екстремістські течії не поширені, але країна (як і північнокавказький регіон) перебуває в полі зору Саудівської Аравії, Туреччини (насамперед Крим і кримські татари, серед яких почали поширюватися ідеї ваххабізму), які мають вплив Заходу. Зважаючи на події на Північному Кавказі, можна стверджувати, що в умовах соціальної кризи, зростаючого впливу ісламу, який поволі політизується, прагнення мусульманських об'єднань до лідерства в уммі ісламський чинник (ваххабізм) передусім матиме не позитивний, а негативний вплив на розвиток і подолання будь-яких кризових явищ як на Північному Кавказі, так і в Україні і залишати його поза увагою видається недоцільним.

Іудаїзм

Перші іудеї з'явилися на території нашої держави ще в І ст. н. є. (Крим). Однак лише за роки незалежності держави вони отримали усі умови для своєї діяльності. На 1 січня 2001 року в Україні було 249 зареєстрованих іудейських організацій порівняно з 42 в 1992 році. Вони належать до таких об'єднань: Об'єднання хасидів Хабад Любавич іудейських релігійних організацій, Об'єднання іудейських релігійних організацій, Релігійні громади прогресивного іудаїзму, Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад. Є також незалежні іудейські релігійні громади. Протягом 90-х років минулого та на початку нинішнього століть в Україні було створено понад 100 культурологічних єврейських центрів та організацій, відкрито єврейські школи, синагоги, театри, видаються єврейські газети. Успішно діє Міжнародний Соломонів університет (м. Київ) тощо.

Караїзм

На території України, зокрема в Криму, представлена мало відома широкому загалу караїмська релігія, носіями якої є етнічні караїми - тюрки (караї) і незначні групи росіян і українців, предки яких були вихідцями з козачих станиць Північного Кавказу і колишньої Астраханської губернії.

Розквіт караїзму припадає на УШ-ХШ ст., коли його релігійні громади успішно функціонували на територіях нинішніх Іраку, Сирії, Єгипту, Туреччини та ін. У Криму перші караїми з' являються в деяких тюркських племенах, які згодом прийняли вчення Анана.

Буддизм. Перша в Україні офіційно зареєстрована буддійська громада була організована в м. Донецьку в 1991 році. На сьогодні в Україні існує близько сотні буддійських громад і груп, 38 з яких мають офіційну реєстрацію і статус юридичної особи. Найчисленніші громади й групи належать до тибетського напрямку буддизму - тантричної традиції Ваджраяна ("Діамантова Колісниця"). З них найбільш поширені громади Карма Каг'ю, головного відгалуження тибетської школи Каг' юпа. Вони об' єднані у всеукраїнський релігійний центр "Українська Асоціація Буддистів Школи Карма Каг'ю". В Україні духовна практика цього центру орієнтована винятково на мирян. Громади й групи послідовників цього напрямку є майже в усіх обласних містах України. Офіційним друкованим органом "Української Асоціації Буддистів Школи Карма Каг' ю" є часопис "Буддизм сьогодні".

Наступною за кількістю як громад, так і послідовників є також тибетська школа Нінгмапа, перші українські громади якої об'єдналися в 1993 році з метою максимально ефективного поширення буддизму в Україні у всеукраїнське духовне управління "Буддійський духовний Орден Лунг-жонг-па" (у перекладі з тибетської "Охоронці Заповідей"). Громади школи Нінгмапа були першими в Україні, що почали систематичну проповідь буддизму й одержали офіційну реєстрацію.

Третьої за кількістю послідовників і громад в Україні є школа Дзогчен, яка, як окрема школа буддизму, оформилася на Заході наприкінці ХХ ст. зусиллями Чог'яма Намхая Норбу, тибетського лами в еміграції.

Таким чином, сучасний стан релігійних об'єднань дає можливість дійти до висновку щодо їх поліконфесійності. І тому нині, в умовах демократизації суспільного життя, відкрилися сприятливі можливості для конструктивного діалогу різних церков та релігійних організацій. Мета цього діалогу полягає в тому, щоб на засадах релігійної моралі, пошуку національної ідеї, утвердження соборності наших земель, сприяти нашій громадськості в налагодженні справи духовного процвітання українського народу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >