< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ДУХОВНА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ХІІІ—XV ст. ТЕНДЕНЦІЇ І ЯВИЩА УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕДВІДРОДЖЕННЯ

Панування татаро-монголів, Великого князівства Литовського, Польщі, спустошливі набіги кримської орди негативно вплинули на розвиток матеріальної та духовної культури українського народу, яка досягла високого рівня за кращих часів Київської державності. Однак було б неправильним вважати період ХНІ—XV ст. періодом культурного занепаду. Спільна боротьба народів усіх земель України проти соціального та національного гноблення, проти іноземної агресії була найважливішим чинником у політичній консолідації українського народу, зумовивши також розвиток його духовної культури. Як і в попередній період, вона розвивається в руслі церковно-богословського змісту, проте уже в XIII ст. з'являються твори світського характеру з їх зверненням до реального земного життя людини, усвідомленням нею сенсу свого буття й призначення, найвидатнішим з яких стає Галицько-Волинський літопис, або Літописець Данила Галицького.

Галицько-Волинський літопис

Зазначена праця вважається одним із перших українських прозових творів. Охоплюючи значний період української історії (починаючи з 1211 і до 1292 р.), він дає нам відомості про життя, діяльність Данила Галицького, його рід, збирання ним українських земель, боярську колотнечу, суперечки між Угорщиною та Польщею за Галицько-Волинське князівство, його землі, битву на Кальці, нашестя татаро-монгольської орди на Волинь та інші події того часу. Абстрагуючись від політичних симпатій чи антипатій авторів твору, треба зазначити, що, маючи своєрідну поліфонічну структуру, в нього введено багато дійових осіб, долі яких переплітаються, мають динаміку розвитку, емоційне забарвлення.

Літопис не обмежується тільки традиціями, притаманними творам цього напряму, а прагне показати людину в усій її психологічній багатоманітності, збагнути мотивації її вчинків і дій в реальному земному житті, що зближає його з творами гуманістичної спрямованості ранньої доби європейського Ренесансу. Вбачаючи вищий сенс життя людини в служінні Вітчизні, ЇЇ захисті, в літописі підкреслюються державні та дипломатичні здібності Данила Галицького, його мужність і хоробрість, рицарська чесність. В ньому докладно розповідається, як Данило об'єднує волинську "отчину", хоробро воює з Польщею та Литвою, виявляючи при цьому військові й дипломатичні здібності, балансуючи між сусідніми князівствами з тим, щоб не тільки зберегти свою "отчину", а й розширити її володіння. В реальному земному житті, конкретних життєвих ситуаціях висвітлюються й інші дійові особи, які введено в літопис.

Єретичні вчення та ідеї вільнодумства

Починаючи з XIV ст. на українських землях широкого поширення набувають такі явища культурного життя, як єретичні вчення та вільнодумство. Виникнення їх обумовлюється особливостями соціальної дійсності того часу, і вони мають свою тривалу історію. Як і в інших країнах Європи, в Україні єретичні рухи та ідеологічні вчення, що їх виражали, були спрямовані на захист певних суспільних сил які виступали проти національного та соціального гноблення. Якщо спочатку християнство вело боротьбу з "поганськими" (язичницькими) звичаями і віруваннями, то пізніше важливим джерелом розвитку єретичних ідей в Україні є апокрифічна література, яка інтенсивно поширюється з часів прийняття християнства. Особливу роль тут відіграють апокрифи дуалістичного та есхатологічного змісту, які проникають в Україну з Візантії та Західної Європи. Серед єретичних рухів в Україні особливого поширення набуває богомільство.

Богоміли, сповідуючи дуалістичне вчення про два начала світу — доброго Бога та злого сатану, виходили з того, що Бог створив невидимий духовний світ, а сатана — видимий світ і тіло людини. Витлумачуючи проблему добра і зла в аспекті цих двох начал світу, богоміли раціоналістично підходили до інтерпретацій деяких християнських догматів, не визнавали Старого Завіту, не поклонялися Христу, святим та їх мощам. Сліпому поклонінню Св. Письму вони протиставляли критичне мислення, яке грунтувалося на розумному відношенні до віри, скептичне ставлення до церковних обрядів (хрещення, вінчання тощо), висловлювали сумнів відносно божественного походження церковних книг. Богоміли не визнавали церковної ієрархії, особливо обурювалися проти церковних володінь і церковного багатства, відкидали повністю церковну організацію і не бачили потреби в посередництві між Богом і людиною, як і не бачили необхідності в існуванні духовенства загалом, оскільки вважали, що духовним вчителем і проповідником може стати кожний, хто знає Св. Письмо і має ораторський хист.

Перекинувшись до Новгорода і Пскова, ця течія отримала назву "стригольників", оскільки засновником її в Новгороді став Карпо, який до цього був цирульником. Рух стригольників наприкінці XIV ст. було розгромлено, а його представників відлучено від церкви. Що стосується Карпа та його прихильників у Новгороді, то після жорстоких тортур "развратников ереси свергоша с моста в Волхов". Проте відлуння руху "стригольників" ще довго давало знати про себе не тільки в Україні, а й у Росії, поки не було витіснене іншими єретичними течіями. Наприкінці XV ст. київський митрополит Йосип Солтан говорив про поширення якогось "самовільного вчення", послідовники якого не вінчаються, не хрестять дітей, не ходять до сповіді. У XVI ст. з Європи через посередництво Польщі на Україну приходять різноманітні реформаційні вчення раціоналістичного характеру лютеранство, кальвінізм, антитринітаризм, соціанство. Аналіз цих течій, вплив їх на духовну культуру України та суспільне життя буде подано в наступних лекціях. Стосовно розвитку культурного та духовного життя України, то воно значно активізувалося в XV ст.( що дає підставу називати цей період українським передвідродженням.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >