< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Лекція 3. Закономірності психічного розвитку в онтогенезі

Міра розуму людини - це вміння сумніватися..

Е. Гонкур (1822-1896 );

Ж. Гонкур (1830-1870)

  • 1. Генотипна і середовищна зумовленість розвитку. Ознаки психічного розвитку..
  • 2. Чинники розвитку. Принцип психічного розвитку в діяльності.
  • 3. Проблема дитинства у віковій психології. Онтогенез і життєвий шлях людини. Поняття віку як центральна категорія вікової психології. . .
  • 4. Соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність, новоутворення як показники вікового розвитку.
  • 5. Індивідуальні варіації розвитку. Єдність природного і соціального в онтогенезі людини.
  • 6. Рушійні сили і умови психічного розвитку.
  • 7. Принципи і критерії вікової періодизації. Поняття про стабільні і перехідні періоди. Проблема періодизації розвитку особистості в дитячому віці (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, І.С. Кон, О.М. Леонтьєв, A.B. Петровський та ін.).

Генотипна і середовищна зумовленість розвитку. Ознаки психічного розвитку

Сутність генотипної та середовищної зумовленості розвитку - з'ясування рівня залежності переходів у розвитку від процесів дозрівання і научіння.

Основні підходи:

  • 1 позиція - становлення психіки і поведінки є результатом еволюційного перетворення задатків (еволюційна теорія);
  • 2 позиція - у будь-якої людини незалежно від анатомо-фізіологічних особливостей можна сформувати також будь-які психологічні та поведінкові властивості, розвиваючи їх за допомогою навчання і виховання (революційна теорія);
  • 3 позиція - кінцевий результат розвитку попередньо в генотип не закладений; зміни, які відбуваються на кожному ступені розвитку, пов'язані з генотипом, середовищем, але визначаються випадковим збігом обставин. Здобутки організму на певному ступені розвитку залежать в основному від рівня досягнень на попередньому ступені (стохастична теорія);
  • 4 позиція - формування і перетворення певних функцій визначається рівнем частотності їх використання в житті організму (функціональна теорія).

Найбільш поширеною є стохастична, або імовірнісна, теорія (P.C. Нємов).

Психічний розвиток - це закономірна зміна психічних процесів у часі, що визначається в їх кількісних, якісних і Структурних перетвореннях.

Ознаки психічного розвитку.

  • 1) дискретність (стрибкоподібність, стадійність, перервність), що зумовлюється кількісними та якісними змінами;
  • 2) незворотність змін, їх детермінованість;
  • 3) наявність прогресивних і регресивних змін;
  • 4) компенсаторність і пластичність змін, їх закономірність;
  • 5) поступальна спрямованість;
  • 6) системність пізнавальної діяльності;
  • 7) формування комплексного ставлення до дійсності й до себе;
  • 8) оволодіння системою різноманітних практичних і розумових дій, які забезпечують можливість продуктивної діяльності;
  • 9) інтегрованість;
  • 10) прагнення особистості до саморозвитку.

Основні негативні стереотипи про психічний розвиток:

  • 1) завжди прогресивний;
  • 2) завжди є керованим і прогнозованим;
  • 3) знаходиться під контролем організованих чинників соціального впливу (абсолютизація можливостей навчально-виховного процесу).

Чинники розвитку. Принцип психічного розвитку в діяльності.

Розрізняють такі чинники: біологічні, соціальні, активність особистості, навчання і виховання.

  • 1. Біологічні чинники розвитку.
  • 1) чим більше виявлені біологічні передумови, тим значнішим буде їх вплив у рівнозначних ситуаціях;
  • 2) у процесі подальшого розвитку вплив спадкових чинників стає дедалі більш непрямим, а результати - варіативними;
  • 3) чим складніші новоутворення, тим більшого значення в їх розвитку набувають вроджені передумови;
  • 4) у процесі розвитку вроджені передумови є мінливими;
  • 5) біологічні передумови визначають народження дитини з притаманними їй людськими особливостями;
  • 6) біологічні передумови не зумовлюють остаточного розвитку психіки, а лише її природну основу.

Генна програма визначає ознаки організму з допомогою низки процесів, які можуть залежати від його хросомного апарату та від зовнішніх умов:

  • 1) особливості будови нервової системи;
  • 2) фізичні властивості, що є спільними для людей (прямоходіння, рука як орган пізнання тощо);
  • 3) анатомо-фізіологічні властивості (задатки), на основі яких формуються і розвиваються людські якості.

Задатки визначають тип нервової системи (темперамент), пластичність кори головного мозку, чутливість аналізаторів.

Центральна нервова система опосередковує можливі впливи генотипу на становлення психічних особливостей і навпаки - вплив середовища на виявлення генетичної програми розвитку.

Вплив зовнішніх умов (алкоголь, нікотин, антибіотики, кисневе голодування, опромінення, недостатнє харчування, пологові травми тощо) визначає особливості розвитку організму в ембріональному періоді і може негативно вплинути на реалізацію генної програми, яка, у свою чергу, зумовлює особливості динаміки психіки.

  • 31930-х років у радянській психології склалася стійка традиція недооцінювати значення генотипу, однак стрімке прогресування в кінці ХІХ-ХХ ст. психогенетики, зокрема використання популяційного, генеалогічного, близнюкового методів і методу прийнятих, або всиновлених, дітей, доводить протилежне: генотип є важливою домінантою психічного розвитку, який зберігає психологічні особливості попередніх поколінь у генеологічній лінії, часто є потенційною умовою мінімізації або унеможливлення необхідного навчально-виховного впливу.
  • 2. Соціальні чинники:
  • 1) людське середовище; .
  • 2) людина як частина соціуму;
  • 3) людина як частина природи.

Рівневий соціальний вплив:

  • 1) макрорівень: вплив космосу, планети, світу, держави (система освіти, національні традиції навчання і виховання);
  • 2) мезорівень: вторинні групи (шкільне середовище);
  • 3) мікро рівень: первинні групи, наприклад, ровесники, сім'я.
  • 3. Активність особистості (єдність біологічного та соціального чинників) - суб'єктивна детермінанта розвитку (поведінка, спілкування, пізнання, самопізнання, потреби, мотиви, рівень самооцінки, самосвідомості). Має полярні рівні: звичайна активність... - ...творча активність.

Основою активності є дія (спланована, спорадична; результативна, випадкова).

  • 4. Навчання і виховання - вирішальні чинники психічного розвитку. Актуалізують призначення навчально-виховного процесу як життєвого пізнавального феномену. Позиція заперечення цих чинників призводить до формулювання очевидного абсурду: навіщо тоді навчати і виховувати особистість? Причини нерівномірності психічного розвитку:
  • 1) різнопланова взаємодія чинників розвитку;
  • 2) сенсорні дефекти, хвороби;
  • 3) педагогічна занедбаність;
  • 4) сімейний мікроклімат, який зумовлюється типом сім'ї, стилем її внутрішніх і зовнішніх стосунків;
  • 5) особливості спілкування дорослих на різних вікових етапах розвитку дитини;
  • 6) перебіг кризових і сенситивних періодів тощо;
  • 7) ставлення дорослих і дітей до навколишньої дійсності (споживацьке, споглядальне, творче тощо);
  • 8) національні традиції навчання і виховання;
  • 9) ставлення дорослих до дітей (авторитарне, партнерське тощо);
  • 10) загальний рівень суспільної психологічної культури, який сьогодні залишається досить низьким.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >