< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Адміністративне право Федеративної Республіки Німеччина

Німеччина - демократична держава: "Вся державна влада походить від народу (Volke). Голова держави - федеральний президент, який виконує представницькі функції і призначає федерального канцлера. Федеральний канцлер є головою уряду Німеччини. Він керує діяльністю Федерального уряду. Німеччина має федеральний устрій. Це означає, що політична система держави ділиться на два рівні: федеральний, на якому приймаються загальнодержавні рішення міжнародного значення, і регіональний, на якому вирішуються задачі федеральних земель. Кожен рівень включає власні органи виконавчої, законодавчої і судової влади.

Німеччина - демократична, соціальна, правова держава. Вона складається із 16 рівноправних суб'єктів - земель (Länder), три з них - міста (Берлін, Бремен и Гамбург).

Землі поділяються на 438 округів (Kreis).

Станом на 1 січня 2011 р. у Федеративній Республіці Німеччина проживають 81751600 осіб. Берлін - столиця Німеччини. Державний устрій регламентовано Основним законом Німеччини. За формою правління Німеччина - парламентська республіка. Грошова одиниця - євро.

Поняття та система адміністративного права ФРН

Формування адміністративного права в Німеччині обумовлено адміністративно-правовою регламентацією життя абсолютних монархій. Причиною адміністрування була необхідність отримання фінансових зборів для хазяїна та утримання його двору, а також переконання в тому, що держава має відповідати за благополуччя окремих осіб. Розвиток адміністративного права в Німеччині розпочинається в XIX ст. з встановлення правових меж для адміністрації. Адміністративно-правова наука розробила державно-правовий метод, завдяки якому були систематизовані та пояснені розрізнені правові норми. Йдеться про особливу частину адміністративного права, що вивчає окремі сторони діяльності адміністрації і перш за все - управління за допомогою примусу.

У ліберальній правовій державі XIX ст. прогресивна буржуазія зажадала обмеження адміністрації законом, скорочення адміністративного впливу держави засобами публічного захисту від небезпек. Влада монарха обмежувалася основними правами особи і законодавчими правами парламенту.

Наприкінці XIX ст. державно-науковий метод був замінений на юридичний метод, за допомогою якого розроблялися загальні (тобто діючі щодо багатьох правових галузей) принципи та поняття. Головною метою побудованого таким чином загального адміністративного права є переосмислення з позиції правової держави примусового державного управління. Видатним досягненням німецької науки стало видання в 1895-1996 рр. підручника Отто Маєра "Загальне адміністративне право", переважна більшість положень якого визнається до цього часу. Важливу роль у розвитку адміністративного права відіграло створення адміністративних судів, яке розпочалося в 1863 р. Особливе значення мала практика Вищого адміністративного суду Прусії.

У XX ст. індустріалізоване суспільство із своїми специфічними проблемами зажадало від держави все більшої соціальної активності: турботи про безпеку окремих осіб; участі в забезпеченні населення різними благами. Держава мала вмішуватися в економічне життя, щоби сприяти досягненню балансу соціальних інтересів. При цьому основним завданням публічної адміністрації залишається захист від небезпек.

Нові завдання державної адміністрації випливають із принципів соціальної держави, є складовою частиною Конституції.

Німецьке адміністративне право поряд із державним є частиною публічного права. Держава може наділяти обов'язками і правами (наприклад, видача дозволу на будівництво) чи позбавляти певних прав (наприклад, позбавлення водія таксі ліцензії на перевезення пасажирів). Разом із тим, держава може діяти в приватноправовому порядку (наприклад, придбання канцелярських товарів для державних установ). Тому досить важливим є питання відмежування публічної діяльності від приватноправової діяльності, адже тільки у сфері публічного права держава наділена більшими правами, аніж громадянин.

Адміністративне право визначає правомірність дій суверена (держави), а також судово-правовий захист від них. Крім цього, частиною адміністративного права є побудова адміністрації.

У Німеччині розрізняються поняття адміністративного права у широкому та вузькому розумінні. У широкому - це сукупність правових приписів, які організовують управління або повинні брати участь у його реалізації. У вузькому - це сукупність письмових та усних правових приписів публічного права, які або констатують державне управління у організаційному сенсі, або прямо і безпосередньо регулюють діяльність органів державного управління (за винятком норм конституційного та адміністративно-процесуального права).

Отже, поняття адміністративного права тісно пов'язане з поняттям державного (або публічного) управління, оскільки адміністративне право вважають у Німеччині правом публічного управління. Діяльність у сфері публічного управління полягає у виданні нормативно-правових, індивідуальних правових актів, а також укладанні адміністративно-правових договорів. Саме поняття публічної діяльності визначається, як предмет адміністративного права у Франції, за традиційним для Німеччини методом виключення. Так, до публічно-правової діяльності належить діяльність, за винятком приватноправової, де громадяни і юридичні особи виступають у взаємовідносинах з органами управління як рівноправні суб'єкти. Словник адміністративного права ФРН виводить поняття адміністративного права із завдань управління і характеризує його як публічне право, яке не є конституційним, державним або процесуальним.

Система адміністративного права Німеччини - це усні та письмові правові норми, що регулюють, з одного боку, адміністративну діяльність, адміністративні процедури та організацію адміністрації, а з іншого - відносини між останньою та приватними особами, а також визначають права та обов'язки приватних осіб щодо адміністрації. Вона складається з двох основних частин - загального адміністративного права та особливого адміністративного права.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >