< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Принципи акселерації економічного зростання

На основі наступного розвитку і критичного переосмислення кейнсіанської теорії макроекономічної рівноваги виникли нові концепції, що в цілому відповідають кейнсіанським уявленням про механізми економічного зростання, тому їх називають неокейнсіанськими теоріями економічного зростання.

Теорія Кейнса була спрямована на пояснення механізму досягнення економічної рівноваги в умовах економічної статики і нестачі внутрішніх стимулів нагромадження капіталу і зростання виробництва. Дж. М. Кейнс зосередив основу увагу на механізмі формування ефективного попиту на відносно короткий період в умовах недовантаження виробничих потужностей і безробіття.

Після другої світової війни і особливо в 50-х роках ситуація в економіці змінилась. Ринкова економіка під впливом цілого ряду причин стала розвиватися високими темпами, зокрема в Японії, ФРН, Франції, Італії та інших країнах. В цих умовах проблема економічної рівноваги набула іншого змісту і полягала у виявленні умов підтримування високих і стабільних темпів економічного зростання, які б забезпечували повне завантаження виробничих потужностей і повну зайнятість населення на довгострокову перспективу. Кейнсіанська теорія таким умовам уже не відповідала. Однак кейнсіанські теоретичні уявлення були використані новими економістами для розробки більш загальної теорії, спроможної пояснити різноманітні варіанти економічної динаміки. Неокейнсіанці головну мету своїх концепцій вбачали не в досягненні повної зайнятості, а в забезпеченні стійких темпів економічного зростання в різноманітних умовах економічної кон’юнктури (кон’юнктура - сукупність ознак, що характеризують поточний стан економіки у певному періоді, тобто попит і пропозиція, ціна і дохід, зайнятість і прибутковість тощо). Вони вважали, що таким шляхом можна вирішити і болючу проблему зайнятості.

Складовою частиною неокейнсіанських концепцій економічного зростання є теорія акселератора (прискорювача) зростання.

Акселератор - це числовий коефіцієнт, що показує відношення приросту інвестицій до приросту національного доходу: він визначається за формулою:

а = - або а = -

де а - коефіцієнт акселератора;

і - нові інвестиції за даний період;

Уп - національний дохід за даний період;

Уп - 1 - національний дохід за попередній період;

у - приріст доходу.

Математично акселератор протилежний мультиплікатору, що відображається таким рівнянням:

а = - або К = - К а

З рівняння акселератора знаходимо величину приросту інвестицій:

і = а o у

Акселератор - кількісний вираз принципу акселерації, суть якого полягає у тому, що кожний приріст (зменшення) національного доходу, сукупного попиту чи виробництва вимагає відносно більшого приросту (скорочення) інвестицій. Потрібно звернути увагу на відмінність принципу акселерації від теорії мультиплікатора Кейнса. Якщо мультиплікатор Кейнса показує залежність обсягу національного доходу від обсягу інвестицій, то принцип акселерації розкриває різницю між темпами (прискорення) зростання інвестицій по відношенню до темпів зростання національного доходу, а саме - зростання інвестицій є більш прискореним, ніж зростання національного доходу. Тобто, зростання капіталовкладень є більш прискореним, ніж зростання національного доходу і сукупного попиту, яке зумовлене приростом інвестицій. Наприклад, якщо національний дохід зріс на 10 млрд дол., то при акселераторі, що дорівнює 5, інвестиції, що зумовлюють зростання доходу, повинні зрости на 50 млрд дол.

Причини такого співвідношення динаміки національного доходу і інвестицій полягають у довгостроковості віддачі від інвестицій, коли останні вкладаються у довгострокове устаткування, будівництво тощо, в результаті чого в цей період незадоволений попит веде до розширення виробництва. Крім того, довгостроковість використання устаткування веде до такого співвідношення нових і відновлених інвестицій, коли нові інвестиції все зростають.

Модель акселерації економічного зростання показує, що виробництво інвестиційних товарів (засобів виробництва) зростає більш високими темпами, ніж виробництво споживчих товарів (предметів споживання). Наприклад, зростання попиту на кінцеву продукцію на 10 % зумовлює приріст попиту на засоби виробництва на 50 і більше процентів (див. статтю "Акселератор").

Економічні моделі зростання намагаються обґрунтувати оптимальну норму нагромадження, яка б забезпечила економічне зростання. Вагомий вклад в розробку теорії економічного зростання внесли також англієць Р. Харрод і американець Л. Домар. Вони розробляли свої моделі окремо, але прийшли до майже однакових висновків. Тому їх моделі розглядаються, як правило, разом.

Ідея моделі Харрода-Домара зводиться до того, що шляхом визначення рівня норми нагромадження (яку Харрод називає часткою доходу, що йде на заощадження) можна забезпечити стійке економічне зростання на довготривалу перспективу, тобто досягти динамічної рівноваги економічного розвитку.

Таким чином, якщо в кейнсіанській теорії досліджуються такі фактори економічного зростання як сукупний попит, заощадження і споживання, то в неокейнсіанських моделях наголос робиться на факторах нагромадження (норми нагромадження), темпів економічного зростання і капіталомісткості суспільного продукту. Якщо Дж. М. Кейнс розглядав економічне зростання в умовах статичної рівноваги, то Харрод і Домар - в умовах динамічної рівноваги.

Але спільним є те, що рівновага економічної системи, за їх уявленнями, неможлива без втручання держави, яка регулює рівень зайнятості, норму нагромадження, формує сукупний попит тощо.

Альтернативою неокласичної теорії зростання є також посткей-нсіанська теорія зростання і розподілу, яка була започаткована у працях Л. Пазінетті та Дж. Крегеля. В її основі два положення: 1) темпи зростання залежать від розподілу доходу, оскільки загальна величина заощаджень є сумою заощаджень із заробітної плати та прибутку; 2) розподіл доходу залежить від темпів нагромадження, що визначають норму прибутку, і, отже, частку прибутку в доході. Темпи зростання залежать не лише від наявності ресурсів і темпів технічного прогресу, а й від інтенсивності нагромадження та схильності до заощаджень. Оскільки дохід суспільства розподіляється між різними класами, кожний з яких має свою (постійну) схильність до заощаджень, то це співвідношення в розподілі визначає рівень заощаджень суспільства в цілому, а, отже, й норму нагромадження, і темпи зростання. З іншого боку, досягнення певних темпів зростання потребує певної норми нагромадження та відповідного розподілу доходів. Норма нагромадження і темпи зростання є, таким чином, факторами, які, у свою чергу, впливають на розподіл національного доходу.

Теорії економічного зростання виникли і розвиваються як аналіз макроекономічних пропорцій, що зумовлюють темпи економічного розвитку та їхню стійкість, як аналіз та оцінка ролі основних факторів зростання. Ці теорії мають важливе значення для вироблення економічної політики, оскільки вони довели, що регулювання має базуватися на знанні потенційних можливостей економіки й розумінні тривалих тенденцій її розвитку, що короткотермінове анти-циклічне регулювання економіки має поступитися пріоритетом більш загальній економічній політиці зростання.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >