< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Основні теоретичні напрями розвитку регіональної економіки

Одним з принципових питань регіональної економіки є з'ясування методологічних основ розвитку і формування теорії цього напряму дослідження. Тобто необхідно розглянути в історичному контексті ті наукові положення, які визначають сучасні наукові засади розвитку цієї науки, зумовлюють формування вчення про ефективність розміщення різних видів господарської діяльності людини на території. Дамо конкретну оцінку напрямів і наукових течій регіональної економіки у розрізі вітчизняних та зарубіжних наукових шкіл.

Загальні уявлення про сутність та розвиток регіональної економіки

Проблеми економічного розвитку господарства в просторовому вимірі порушуються ще в працях античних учених-натур-філософів. Так, у працях Платона ("Держава", "Політик") й Арістотеля ("Економіка", "Нікомахова етика") чи не вперше в науковому світі порушуються питання організації держави і суспільства, домашнього господарства, системи управління, що містили яскраві й виразні елементи просторового буття.

У працях Платона, Арістотеля та інших філософів Стародавнього світу за процесами розвитку суспільства закріплювались ознаки всезростаючої урбанізації, відокремленості окремих соціальних груп за видами їх господарської діяльності та соціальним статусом, відірваності суспільства від природи, динамізму та плинності процесів життєдіяльності тощо. Водночас натурфілософи уявляли ідеальну картину суспільства (що особливо характерно для платонових думок про міфічну Атлантиду) як осередку всього передового і сучасного, зосередження інтелектуальних і творчих цінностей людей, місця зберігання і примноження матеріальних і духовних багатств. Основним надбанням натурфілософів слід вважати уявлення про суспільство та економіку (яка була насамперед вченням про домогосподарство - у вищезгаданих працях Арістотеля) як про певну організаційну і просторову цілісність, що складається з великої кількості розрізнених різноякісних, часто полярно протилежних компонентів, які співіснують в обмеженому просторі і переповнюють його. Цю думку ми зустрічаємо у відомому вислові Арістотеля "Місто - це єдність несхожих" (лат. urbs unitas dissimilium est), який ототожнював суспільний розвиток із розвитком міст (згадайте про грецькі міс-та-держави в Стародавньому світі) та в працях інших учених (Страбон, Ератосфен).

Праці філософів-гуманістів та утопістів Томаса Мора та Томмазо Кампанели (Thomas More; Thomae Campanellae) та ін. також пропонували в якості універсальної концепції регіонального розвитку економіки ідеальну картину міста-держави. На їх думку, таке місто - основний елемент майбутнього справедливого устрою суспільства, за якого забезпечуватиметься ефективний регіональний розвиток господарства і справедливий перерозподіл ресурсів та багатств між різними групами людей. Чи не вперше місто-держава у творах Т. Мора подається у зв'язку із навколишніми територіями та іншими містами на міфічному острові Утопія, образ якого обрав мислитель для обґрунтування своєї соціальної позиції. Так, серед різних поселень острова є центральне місто, яке взаємодіє зі всіма іншими, рівно віддаленими від нього. Місто не захоплює навколишні території, воно допомагає розвитку та охороняє їх. Місто також слугує ринковим центром для збуту продукції селян, що мешкають навколо нього. Отже, Т. Мор заклав у своїх працях основи регіонального розподілу різних елементів людської діяльності в межах конкретно визначеної території (острова Утопія).

Т. Кампанелла в книзі "Політичний додаток. Місто Сонця: філософська ідея республіки" (лат. "Appendix Politicae. Civitas Solis: idea republicae philosophicae") говорить про територіальну диференціацію людської діяльності залежно від регіональних особливостей території. Так, у ідеального міста Сонця існують далекі передмістя (в два рази більші за площею, ніж саме місто), що розділяються на сім поясів і округів. Т. Кампанелла наділив їх аграрними та лікувально-оздоровчими і рекреаційними функціями. Таким чином закладаються основи розуміння просторової диференціації економічного розвитку суспільства, його залежності від конкретних регіональних умов господарювання.

Окремі відголоски праць філософів-утопістів спостерігаються в наукових працях учених-філософів Нового часу. Так, залежність розвитку економіки та суспільства від конкретних умов території регіону висвітлюються в працях представників так званого вульгарного географізму. Його засновником був Елеворт Хентінгтон, який виклав свою концепцію у книзі "Характер рас у світлі впливу природного середовища, природного відбору та історичного розвитку". Суть вульгарного географізму полягає в тому, що визначальною силою людського суспільства (зокрема регіональної економіки) вважаються природні умови. Саме вони, на думку прихильників цього напряму, формують структуру і розміщення виробництва, визначають економічні й соціальні особливості життя людей у різних кліматичних поясах Землі. Тому цей напрямок ще називають "кліматичним детермінізмом", або "географічним детермінізмом".

Близьким до цього вчення є інвайронменталізм (англ. environment - довкілля, середовище). Його представники Р. Сміт (R. Smith), Г. Тейлор (G. Tailor) доводять, що міжнародний поділ праці залежить від природного середовища. Згідно з теорією інвайронменталістів, найбільш сприятливі умови для розвитку виробництва склалися у тих групах країн, територія яких лежить у помірному поясі.

Однак більш значної популярності в зарубіжній науці набули теорії регіональної економіки, що базувались на визначенні механізмів формування додаткового прибутку, який отримують підприємці окремих територій в умовах ринкового господарства. їх основоположні вчення актуальні і сьогодні, а наукові концепції деяких авторів покладено в основу сучасних досліджень з регіональної економіки. Основоположниками цих теорій, які ще називаються в науці "ідеями ранніх теоретиків розміщення", були спочатку Й. фон Тюнен (J. von Thünen) і А. Вебер (A. Webber), а пізніше А. Гетнер (A. Hettner ), А. Льош (А. Losch ), В. Кристаллер (W. Christaller).

У праці Йоганна фон Тюнена "Ізольована держава по відношенню до сільського господарства і національної економіки, або дослідження про вплив, який справляють ціни на зерно, якість земель і податки на землеробство" (нім. "Der isolierte Staat in Beziehung auf Landwirtschaft und Nationalokonomie, oder Untersuchungen über den Einfluss, den die Getreidepreise der Reichtum des Bodens und die Abgaben auf den Ackerbau ausüben") (Гамбург, 1826-1863 pp.) ще на стадії становлення індустріального розвитку Німеччини було розвинуте вчення про взаємну залежність ефективності різних видів діяльності людей та віддаленості від центру регіону (ізольованої держави). У цьому дослідженні Й. фон Тюнен показав характер взаємодії ядра (з його людськими, інженерними, ринковими, соціально-економічними ресурсами) із периферією, яка ототожнювалась у ті часи з переважно аграрними, лісопромисловими функціями, а зараз є по суті організаційним продовженням ядра регіону, територіями формування і перерозподілу варіантів формування економічної ефективності розміщення фірм. Він також заклав теоретичні аспекти вивчення рентних відносин у системі "центр - периферія", територіальної диференціації різних видів людської діяльності залежно від їх віддаленості від урбанізованого центру системи та інші немаловажні аспекти, які зараз покладено в основу регіональної економіки. Сама ідея розподілу простору на зони спеціалізації навколо ізольованої держави була чи не першою спробою обґрунтувати різницю у формуванні економічної ефективності різних виробництв залежно від конфігурації території, віддаленості від центру системи і транспортних комунікацій, осередків ринкової активності, людських ресурсів тощо (рис. 1.2).

Модель ізольованої держави Й. фон Тюнена

Рис. 1.2. Модель ізольованої держави Й. фон Тюнена Цифрами на рисунку позначено зони спеціалізації господарства: 0 - ізольована держава (місто); 1 - городництво і садівництво; 2 - лісове господарство; 3 - плодівництво; 4 - пасовищне скотарство; 5 - інтенсивне рослинництво; 6 - екстенсивне скотарство

Більш детальний аналіз сутності регіонального перерозподілу показників економічної ефективності функціонування підприємства в рамках регіональної економіки виник у рамках "теорії штандортів" відомого економіста, географа і філософа Альфреда Вебера. У книзі "Про штандорти в промисловості" (нім. "Über den Standort der Industrien") (1909 р.) вчений закладає основи оптимального розвитку і розміщення виробництва, на які, за його тлумаченням, впливають три провідні фактори: орієнтація на транспорт, орієнтація на трудові ресурси та орієнтація на концентрацію перших двох факторів та власне самого виробництва (за термінологією А. Вебера - агломерування). Під впливом перших двох факторів складається мережа вузлів, що характеризується або мінімізацією транспортних затрат, або оптимальним наближенням до трудових ресурсів. Однак розміри цих вузлів та їх виробничі потужності визначаються власне третьою групою факторів, тобто скупченням промисловості в певному місці внаслідок укрупнення самого підприємства, або в результаті сумісного розміщення декількох виробництв. Комерційна вигода від цього пов'язана зі зниженням витрат виробництва, що створюються власне їх концентрацією та спільним використанням ринків робочої сили і кредитних послуг, ринкових зв'язків із постачання матеріалів та збуту готової продукції, складського господарства, під'їзних шляхів, енергопостачання, ремонтної бази та допоміжних виробництв при певних технологічних процесах. Економія від такого розміщення призводить до відхилення пунктів дислокації виробництва від точок транспортних мінімумів та робочих поселень. Найбільш схильні до агломерування, за А. Вебером, ті підприємства, які мають найбільший коефіцієнт формування (відношення вартості формування підприємства до транспортних затрат). Отже, із самого початку становлення вчення про економічну ефективність розміщення підприємств науковці звернули увагу на специфічний ефект, який формується у висококонцентрованому середовищі і призводить до значної економії матеріальних ресурсів у процесі промислового виробництва.

Вчення Вебера знайшло подальше відображення у формуванні теорії центральних місць регіональної економіки у працях Вільгельма Кристаллера та Альберта Льоша. Вчені розрізняли два основних варіанти регіональної економічної ефективності - скупчене (агломероване) та дисперсне розміщення. Як зазначав А. Льош, їх розвиток не є результатом природних чи політичних нерівностей, а виникає на основі дії різних економічних сил, деякі з яких ведуть до концентрації, а деякі до диспергування виробництва. В першій групі сформувались переваги спеціалізації і масштабів виробництва, в іншій - переваги низьких затрат на транспортування (тобто наближеності до споживача) і диверсифікації продукції.

Досить популярною у 20-30-х роках XX ст. була "хорологічна" концепція регіональної економіки німецького вченого Альфреда Геттнера. Погляди цього вченого зводились до того, що головне завдання регіональної науки полягає у вивченні територіальної диференціації земної поверхні, в описі земних просторів, а не в їх пізнанні. їх підтримав і розвинув відомий американський вчений-теоретик - Річард Хартшорн. Ця описова хорологічна концепція регіональної економіки зберігала свої позиції в американській науці до середини 50-х років XX ст. Сьогодні цілком очевидно, що описовість - це лише початковий етап дослідження регіональних явищ і процесів. Необхідно головну увагу зосередити на пізнанні просторової диференціації у господарстві на основі вивчення причинних взаємозв'язків між об'єктами і явищами, з одного боку, і територією, до якої вони приурочені, - з іншого.

У Радянському Союзі того часу була поширена так звана марксистська теорія регіональної економіки, заснована на вченні про розвиток і розміщення продуктивних сил. її головне положення базується на тому, що кожному суспільному ладу властиві свої економічні закони і закономірності, які накладають відбиток на розвиток продуктивних сил суспільства (предметів і засобів праці та робочої сили) залежно від особливостей перерозподілу багатств та доступності різних видів ресурсів. Тому, на думку представників марксистської школи, націоналізація предметів і засобів праці та їх передача робітникам і селянам (переважно робочому класу) покликана зняти несправедливість у формуванні та перерозподілі суспільних благ та сприяти раціональному розміщенню продуктивних сил під контролем централізованого планового народного господарства. Робітники мають самі володіти всім тим майном, яке використовують для виробництва своєї продукції, і не віддавати частину прибутку - додану вартість - капіталістам, власникам заводів і фабрик.

У колишньому Радянському Союзі та інших соціалістичних країнах більшість теоретичних положень вчення про розміщення продуктивних сил були практично реалізовані на основі централізованого планування, що дозволяло зосереджувати ресурси в тих регіонах, які вважалися найбільш сприятливими з погляду центральних органів управління. Однак вже у 70-80-х роках стало очевидним, що з центру не завжди можна визначити найкращий варіант регіонального розвитку економіки. Прикладом може слугувати Чорнобильська АЕС, при розміщенні якої не були з усією серйозністю і відповідальністю враховані негативні фактори природного і соціально-економічного характеру на території Київського регіону, що діяли об'єктивно і протистояли вольовому рішенню всемогутнього центру.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >