Особливості мотивації праці у фермерському господарстві

Мотивація зайнятості у фермерському господарстві значною мірою зумовлена специфікою роботи у сільськогосподарському виробництві (сезонність виробництва, роботою з живими організмами в тваринництві, певними особливостями соціально-економічної структури сільськогосподарського виробництва). Ще однією передумовою, яка зумовлює особливості мотивації зайнятості і праці у фермерському господарстві є те, що, обираючи його, як місце своєї діяльності, людина фактично обирає для себе певний спосіб життя.

Як засвідчує світова практика, праця працівника аграрної сфери, як ніякого іншого працівника, досить важка і потребує великого напруження усіх духовних та фізичних сил, і в той же час менш оплачувана порівняно з іншими життєзабезпечуючими галузями. Тому для повного розкриття можливостей використання цих сил потрібна постійна та стійка мотивація до праці - раціональне поєднання мотивів та стимулів матеріального, морального та психологічного характеру. Тобто, потрібно, щоб робітник у процесі своєї праці і особливо при завершенні певного циклу робіт і отриманні кінцевих результатів у вигляді продукції або інших наслідків своєї діяльності відчував моральне творче задоволення, радість та захоплення від відчуття значущості для себе і для суспільства отриманих результатів. Безумовно, при цьому затрачена праця має приносити належний заробіток.

Аграрна праця - це діяльність людини, спрямована на видозміни і пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб.

Нині сільське населення не надає перевагу аграрній праці і роботі у фермерських господарствах у тому числі. Такі тенденції спричинені цілим рядом факторів. Динаміку чисельності сільського населення та його зайнятості у фермерських господарствах України розглянемо на прикладі таблиці 6.1.

За 2008-2011 рр. відбулось зменшення кількості сільського населення на 303,8 тис. осіб. Негативні тенденції також спостерігаються у показниках зайнятості сільського населення, зниження складає 88,2 тис. осіб, а у фермерських господарствах 11,8 тис. осіб. При чому питома частка кількості фермерських господарств серед загальної кількості господарюючих суб'єктів в Україні у 2011 р. складала 73,9 %, що на 0,2 % більше ніж у 2009 р.

Формування ринку аграрної праці відбувається в надзвичайно складних умовах. Це відсутність реальної конкуренції між різними формами власності і зайнятості, фактична монополія господарювання, що значно звужує можливості місця роботи.

Таблиця 6.1. Динаміка чисельності сільського населення України та його зайнятості у фермерських господарствах

Також значна питома вага некваліфікованої праці і низький рівень продуктивності праці та оплати аграрної праці, яка значно відстає від ціни робочої сили. Крім того, спостерігається недостатній освітній та професійно-кваліфікаційний рівень робочої сили.

Процес відтворення трудового потенціалу села являє собою безперервне поновлення у нерозривному взаємозв'язку кількісних та якісних його елементів, що характеризує сукупність можливостей населення до трудової діяльності в історичних і соціально-економічних умовах в часі і просторі.

Основними проблемами, що вимагають розв'язання, є подолання загальної тенденції до уповільнення економічного росту, зупинення спаду виробництва і сучасної депресії, а також припинення неефективного використання ресурсів. Зміна негативних тенденцій на позитивні можлива лише у випадку продуктивної зайнятості сільського населення. Основою вирішення даної проблеми є формування фермерського сектору на селі.

Проведений кореляційно-регресійний аналіз впливу чинників на погіршення ефективності роботи фермерських господарств України. До чинників, які мають значний вплив на роботу господарств відносять обсяги виробництва продукції та чисельність працівників (табл. 6.2).

Таблиця 6.2. Кореляційно-регресійний зв'язок факторів впливу на ефективність виробництва продукції фермерськими господарствами

Спостерігається помірно тісний зв'язок між збільшенням виробництва продукції фермерських господарств України на 100 га сільськогосподарських угідь і продуктивністю праці (коефіцієнт детермінації - 54 %), збільшенням масштабу виробництва продукції одним фермерським господарством (35 %) та збільшенням залучення додаткової робочої сили фермерського господарства (19 %).

Таким чином, з метою поліпшення показників ефективності виробництва сільськогосподарської продукції у фермерських господарствах слід стимулювати збільшення продуктивності праці шляхом удосконалення механізму організації й систем оплати праці, формувати умови для збільшення масштабу й рівня товарності господарювання у фермерських господарствах та ширше залучати сільське населення до найманої праці у фермерських господарствах, що зменшить і назрілу соціальну напругу на селі.

Подальший розвиток фермерських господарств потребує забезпечення наукового супроводу їх раціонального розміщення, концентрації й спеціалізації по природних зонах і економічних регіонах країни, урахування кон'юнктури ринку праці на селі й залучення якомога більшої кількості сільського населення до даного виду малого підприємництва на селі. Потребує посилення матеріальна й нематеріальна системи мотивації праці у фермерських господарствах.

Варто приділити більше уваги розвитку трудової й статусної мотивації праці, забезпечити розвиток збутових і обслуговуючих кооперативних структур на селі. Це, у свою чергу, має додатково забезпечити продовольчу безпеку країни, а також її національну безпеку щодо заселеності сільських територій, особливо в прикордонних районах.

Питання мотивації зайнятості у фермерському господарстві є однією з найгостріших проблем, що постають в сучасних умовах перед економікою країни. У пошуку шляхів мотивації зайнятості в аграрній сфері важливо спиратися на досвід дослідження і рекомендації провідних науковців-економістів нашої країни та досвід інших країн у вирішенні цього питання.

Ринкові перетворення вимагають стимулювання високої трудової і соціальної активності працівників сільськогосподарського виробництва. Підвищення рівня ефективності їх праці пов'язане із запровадженням ефективних механізмів формування трудової мотиваційної системи.

Сучасне українське село характеризується послабленням трудової мотивації працівників, деформацією та руйнуванням трудових цінностей, зниженням трудової дисципліни, незацікавленістю працівників у розвитку професійного рівня та наростанням трудової апатії.

Усі ці фактори, помножені на непрестижність аграрної праці, фактичну відірваність переважної більшості працівників від участі в організації та управлінні виробництвом, призводить до переорієнтації їх інтересів із громадської сфери в особисто-сімейну, із сфери, в якій створюються матеріальні блага, в споживчу, небажання працівників використовувати свій потенціал.

В таких умовах важливого значення набуває мотивація зайнятості у фермерському господарстві як мотивація сільськогосподарських працівників до праці.

Досвід розвинених країн доводить, що основним мотивом підвищення трудової активності аграрних працівників є набуття ними статусу повноцінних господарів на своїй землі, прав вільних підприємців, які реалізуються через фермерський тип господарювання, в якому відносини власності і трудові відносини не розмежовуються. Саме фермерство користується широкою державною підтримкою в усіх країнах.

В США протягом останніх десятиліть основними напрямами політики держави щодо підвищення мотивації праці фермерів були: підвищення доходів від сільськогосподарської діяльності, стабілізація ринку продуктів сільського господарства і засобів виробництва; надання різних видів кредитів для обладнання ферм, покращення родючості ґрунтів тощо.

Основними причинами, що стримують розвиток фермерства в Україні, є: недосконалість кредитної та податкової політики, відсутність пільг при придбанні техніки, посівного матеріалу, добрив тощо.

У структурі трудових мотивів найманих працівників сільського господарства України провідне місце займають матеріальні мотиви. Інші деформуються, що пояснюється відсутністю об'єктивних умов для їх формування та розвитку. Домінування мотиву матеріальної винагороди над всіма іншими значно обмежує потенціальні можливості використання трудового потенціалу у сільському господарстві. Тому формування системи мотивації аграрної праці в умовах переходу до ринкових відносин повинна передбачати створення цілісного, взаємопов'язаного механізму дії економічних та соціально-психологічних мотивів, які спонукають людину до активної трудової діяльності.

У сільськогосподарських підприємствах основними складовими затрат є матеріальні оборотні засоби (які становлять 2/3 усіх затрат) і амортизаційні відрахування. Їх сумарна частка сягає близько 75 %, а на оплату праці припадає лише 15 % загальних затрат (решту 10 % становлять затрати на оплату послуг сторонніх організацій). У складі матеріальних затрат цих підприємств основними є затрати на пальне, електроенергію і паливо, а також на запчастини і будматеріали для ремонту основних засобів виробництва.

Говорячи про мотивацію до праці у фермерських господарствах, потрібно пам'ятати, що в поняття "власник" на селі слід включати не лише власника засобів виробництва, зокрема землі, а й власників своєї робочої сили. Через те, необхідно відрізняти трудову і господарську мотивацію. Трудова мотивація не залежить від форми власності, і вона притаманна як власнику, так і найманому робітнику. Господарська мотивація - може формуватися лише у господаря, в особі якою поєднується володар, користувач і розпорядник як засобів виробництва, так і робочої сили. Головна особливість господарської мотивації до праці - прийняття на себе усієї відповідальності за результати трудової діяльності.

Мотивація праці у ФГ - це прагнення задовольнити свої потреби через трудову діяльність. Основними її елементами є: потреби, які хоче задовольнити працівник; співвідношення вартості одержаних благ і величини моральних та фізичних зусиль для її одержання; трудові дії й навики, що потрібні для одержання блага.

Криза в аграрному секторі економіки, соціально-економічний занепад села надзвичайно негативно позначились на становищі молодих селян. Молодь стала головною жертвою звуження сфери прикладання праці на селі; низького рівня і порушень порядку виплати зарплат, загалом зубожіння сільських родин; руйнації соціальної інфраструктури села; соціальної і правової незахищеності. За даними соціологічних досліджень, 37 % - молодих людей на селі вважають себе соціально малозахищеними, 27 % - зовсім незахищеними людьми.

У більшості сільськогосподарських підприємств молодь не може знайти собі роботу, а у тих, хто працює, розмір заробітної плати є досить мізерним.

Спостерігається погіршення якості та рівня освіти сільської молоді. Серед працюючих у сільському господарстві збільшується частка тих, хто має лише базову загальну чи початкову освіту, причому найвідчутніше це проявляється серед 15-19 річних селян. Така ситуація є наслідком незадовільних матеріальних умов життя більшості сільських жителів та критичного стану мережі сільських загальноосвітніх закладів. Нині понад 18 % сільських шкіл - це загальноосвітні навчальні заклади з малою наповненістю, більше половини з яких - початкові школи. Що стосується вищих навчальних закладів, то сьогодні переважна більшість сільськогосподарських вищих навчальних закладів готують керівників, тоді як село гостро потребує кваліфікованих спеціалістів середньої ланки, яких готують вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації (технікуми та коледжі). Для того щоб село привабило молодих, необхідні державні вкладення у його відродження. Це стосується, перш за все, соціальної сфери села, яка за сучасних умов характеризується повною деградацією. Скорочення мережі шкіл, дитячих дошкільних установ, закладів культури та охорони здоров'я, підприємств побутового обслуговування і торгівлі, погіршення стану сільських доріг, транспортного обслуговування формує у молодих сільських мешканців стійке переконання у безперспективності сільських населених пунктів, як місця їх майбутнього постійного проживання. До виїзду із села спонукає і неможливість обзавестись сучасним житлом. Більша частина існуючого сільського житлового фонду (батьківські і дідівські хати) не задовольняє сучасні вимоги молоді до житла, а для будівництва нового - бракує коштів.

Необхідно відзначити, що ринкові перетворення в аграрному секторі здійснюються значно повільніше, ніж в інших секторах економіки, що подолання соціально-економічного занепаду села потребує значно більших зусиль і коштів, спрямованих на відродження й урізноманітнення виробничої сфери, створення нових робочих місць, піднесення добробуту сільських жителів, забезпечення надійного функціонування та зміцнення матеріальної бази соціальної інфраструктури. Адже підтримка сільського господарства за останні 17 років зменшилася в 9 разів.

Сьогодні, коли економіка України, у тому числі і на селі, переборовши тривалий і хворобливий спад, починає поступово розвиватися, коли в суспільстві з'явилися паростки оптимізму, дуже важливо зробити все можливе, щоб на вістрі перетворень була молодь.

Таким чином:

• 1. Мотивація праці - це активізація рушійних сил, що спонукають людину за допомогою трудової діяльності задовольняти свої потреби. Існує "мотивація праці" і "мотивація до праці". Мотивація до праці є "мотивацією зайнятості".
• 2. Мотивація зайнятості у фермерському господарстві значною мірою зумовлена особливостями сільськогосподарського виробництва та бажанням жителів сільських територій, а також й міських працювати на землі отримуючи від такої праці задоволення. Ними є сезонність виробництва - річна циклічність виробництва в рослинництві, робота з живими організмами в тваринництві, певні особливості соціально-економічної структури сільськогосподарського виробництва, проявом яких є поєднання мотивації працівників сільськогосподарських підприємств та зайнятих в особистому селянському господарстві.
• 3. Ще однією передумовою, яка зумовлює особливості мотивації зайнятості і праці фермерському та сільському господарстві, є те, що, обираючи фермерське господарство як місце своєї діяльності, людина фактично обирає для себе певний спосіб життя - сільський. Це особливо важливо для молоді, яка вирішує проблему вибору сфери своєї діяльності.
• 4. Сучасне українське село характеризується послабленням трудової мотивації працівників, деформацією та руйнуванням трудових цінностей, зниженням трудової дисципліни, незацікавленістю працівників у розвитку професійного рівня та наростанням трудової апатії.
• 5. Розширення масштабів і вдосконалення структури зайнятості сільського населення значною мірою пов'язані з розвитком фермерства (передусім у сфері переробки та збуту сільськогосподарської продукції), малі промислові формування тощо. Перспективним напрямом слід вважати створення сільськими товаровиробниками замкнутих переробно-збутових структур на кооперативній основі.
• 6. Існують суттєві розбіжності в мотивації зайнятості працівників сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств та особистих селянських господарств.

Характеризуючи складові мотивації зайнятості в сільськогосподарських підприємствах, потрібно розподілити їх на мотиви власників та найманих робітників. Для власників підприємств важливим є отримання підтримки з боку держави, інформаційна допомога. Для найманих працівників - збільшення розміру заробітної плати, покращення умов праці, можливість кар'єрного росту тощо.

Мотивація зайнятості у фермерських господарствах включає пільги в оподаткуванні, кредитуванні, придбанні техніки, посівного матеріалу, добрив тощо. Мотивація зайнятості включає надання можливості збільшення розміру земельної ділянки, створення належної виробничої і обслуговуючої інфраструктури на селі, соціального захисту селян (страхування, пенсійного забезпечення).