< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Державне регулювання зовнішньої торгівлі

Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою (видом) зовнішньоекономічної діяльності. її швидкому зростанню сприяв активний розвиток транспорту, зв'язку, інформаційних комунікацій, зниження митних зборів, зміни політичного характеру.

Зовнішня торгівля - це система економічних відносин між країнами, основна мета якої полягає у ввезенні та вивезенні товарів і послуг. Об'єктами зовнішньої торгівлі є товари: готова продукція, сировина, напівфабрикати; продукти інтелектуальної власності: патенти, ліцензії, фірмові знаки та ін.; послуги: міжнародний туризм, транспортні, страхові, посередницькі, будівельні операції тощо.

Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на митні та не митні. Серед них розрізняють ті, які стимулюють експорт - прямі та непрямі експортні субсидії, й ті, що обмежують імпорт - мито, квоти, ліцензії тощо, тобто торгівельні обмеження.

В зовнішньоторговельній політиці виділяють дві форми - протекціонізм і фритредерство {вільна торгівля).

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень.

Така політика сприяє захисту національного товаровиробника, розвитку вітчизняного виробництва. Однак, вона може призвести до застійних процесів в економіці, посилення монополізму, зниження конкурентоспроможності товарів.

Політика вільної торгівлі не передбачає державного втручання в товарообмінні процеси. Експортно-імпортні операції регулюються ринком на основі попиту і пропозиції. Вона стимулює конкуренцію, сприяє поліпшенню якості товарів і послуг, спонукає до оптимізації цін.

Світова практика господарювання засвідчує, що, як правило, сьогодні країни прагнуть проводити гнучку політику зовнішньої торгівлі, яка поєднує елементи протекціонізму та вільної торгівлі.

Поширеним знаряддям протекціонізму є мито - податок, який накладається на кожну одиницю товару, який ввозять в країну.

Мито виконує захисну та фіскальну функції. Воно призводить до подорожчання імпортних товарів, внаслідок чого при рівних умовах вітчизняні товари мають переваги у ціновій конкуренції. Розрізняють адвалерне, специфічне та комбіноване (за способом обчислення); експортне, імпортне, транзитне (за характером об'єкта) мито.

Адвалерне мито розраховується у вигляді відсотка від митної вартості.

Специфічне мито встановлюється у вигляді фіксованої суми на одиницю товару (кількості, ваги, площі, об'єму).

Комбіноване мито поєднує ставки адвалерного і специфічного мита.

Захисне мито призначене для захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Фіскальне мито застосовують до продукції, яка не виробляється в країні. Його метою є забезпечення надходжень до державного бюджету.

Політика протекціонізму реалізується шляхом квотування і ліцензування.

Квотування означає обмеження, кількості або сумарної вартості конкретних експортно-імпортних товарів. Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється через її ліцензування - видачу дозволу на експорт-імпорт обмеженого обсягу і переліку продукції та забороняє неліцензовану торгівлю. Важливим інструментом зовнішньоторговельної політики є експортні субсидії - пільги, які надаються вітчизняним експортерам для стимулювання вивозу товарів за кордон. Експортні субсидії сприяють зменшенню цін на продукцію, яка продається на зовнішніх ринках, та фінансовій стійкості виробника. Експортні субсидії здійснюються у формі виплати дотацій, а також пільгового оподаткування, кредитування, страхування. За оцінками фахівців, експортні субсидії не перевищують І % вартості експорту, тому вони суттєво не впливають на світову торгівлю. Незважаючи на це, СОТ забороняє їх використання.

Політика протекціонізму передбачає застосування й такого інструмента конкурентної боротьби на світових ринках, як демпінг - встановлення експортером упродовж певного часу нижчих цін на окремі види продукції, ніж середньосвітові або внутрішні.

За правилами СОТ, країна-імпортер може запроваджувати антидемпінгове (компенсаційне) мито, якщо доведено застосування демпінгових цін.

Деякі країни використовують таку форму регулювання зовнішньої торгівлі, як добровільне обмеження експорту, з допомогою якого уникають антидемпінгових розслідувань, торгівельних обмежень та інших адміністративних стягнень.

У державному регулюванні міжнародної торгівлі використовуються немитні інструменти, за допомогою яких обмежується імпорт у країну та стимулюється експорт. До них належать високі стандарти якості товарів, санітарні обмеження, митні процедури, торговельне ембарго.

Торговельне ембарго - це урядова заборона ввезення на територію країни (або вивезення з певної країни) товарів, яка вводиться, як правило, з політичних міркувань.

Слід пам'ятати, що політика протекціонізму повинна бути дуже виваженою, оскільки вона завжди спричиняє відповідні дії з боку торгівельних партнерів країни. Це означає, що, зменшуючи імпорт, країна відповідно матиме скорочення експорту, що не вплине на величину чистого експорту, сукупного попиту і зайнятості. Протекціонізм може спонукати погіршення політичної ситуації між країнами. Тому перспективним напрямом регулювання торгівельної діяльності є створення належних умов для вільної торгівлі між країнами.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >