< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ТЕХНІКА В СИСТЕМІ КУЛЬТУРИ

Зміст теми

  • 6.1. Техніка як феномен культури.
  • 6.2. Людина і техносвіт.

Техніка як феномен культури

Мабуть, жодне з явищ, що оточують людину на рубежі XX століття, не викликає такого суперечливого до себе ставлення, як техніка. Проблема розвитку техніки лежить у руслі взаємин між культурою і цивілізацією. Техніка - матеріальне тіло культури, найбільш характерний атрибут сучасної цивілізації, яку називають техногенною.

Безупинний технічний прогрес з часів промислової революції, здавалося б, підтверджував ідею раціоналістів про панування людини над природою. Зміцнювалися надії на культурний, економічний, моральний прогрес за допомогою науки і техніки. Сьогодні цій переконаності кинуто виклик. Зростає занепокоєння і нападки на техніку, яка стала розглядатися як джерело всіх бід нашого часу.

Усвідомлення цієї небезпеки пов'язано з тим, що зросла непередбачуваність тих наслідків для природи і людини, які несе із собою техніка, що все більше ускладнюється. Масштаби її розвитку привели до виникнення особливого технічного світу, складність якого перевершує контролюючі можливості людини. Глибинне і разюче за своїми наслідками розгортання потенціалу техніки впливає на всі сторони соціального життя, істотні перетворення спостерігаються у всьому ладі сучасної культури. Таке стрімке піднесення техніки як фактора соціокультурних перетворень актуалізує цілий спектр світоглядних проблем.

Ще наприкінці XIX століття філософія техніки поставила ряд питань, що і сьогодні є об'єктом гострої філософської рефлексії: які є форми впливу техніки на людське буття і чи існують межі цього впливу? у чому виражається її суспільна обумовленість і як перебороти ті непередбачувані наслідки, що несе людству науково-технічний прогрес?

Щоб відповісти на ці запитання, необхідно проаналізувати сутність техніки, з'ясувати її онтологічний статус, дослідити її генезис, етапи і тенденції розвитку.

Що ж являє собою техніка? В силу багатогранності цього аспекту культури існує величезна кількість визначень техніки. Техніка розглядається:

  • - як сукупність створених людиною пристроїв, машин, механізмів, пристосувань тощо, а також різних видів діяльності зі створення цих пристроїв: від науково-технічного дослідження і проектування до їхнього виготовлення й експлуатації;
  • - як сукупність технічних знань - від спеціалізованих рецептурно-технічних до теоретичних, науково-технічних і системотехнічних;
  • - у більш широкому сенсі говорять про техніку як певне вміння - наприклад, техніку мислення, "психотехніку", техніку керівництва людьми і державою, техніку живопису, малюнка, гри на фортепіано тощо. У цьому сенсі техніка охоплює весь людський універсум, починаючи з неорганічного, через органічне і до психічно-духовних сфер буття і відносин між людьми.

Техніка - це феномен, що забезпечує взаємодію між суспільством і природою, вона є результатом зустрічі людського духу з природою. Техніка являє собою частину природи, перетвореної людиною, і в цьому смислі вона штучна і належить не природі, а людині. Однак використання техніки передбачає вплив на природу і її активне перетворення: людина формує і змінює неорганічну та органічну природу, у тому числі і власну психічну і духовну природу відповідно до пізнаних законів і згідно зі своїми цілями.

Для того щоб зрозуміти сутність феномену техніки в культурологічному аспекті, доцільно зробити історичний екскурс, подивитися, як розвивалася техніка, як змінювалися її смислові характеристики. Техніка виникла разом з появою Homo sapiens і у своєму розвитку пройшла такі етапи:

  • - інструментальний, що характеризувався насамперед використанням ручних знарядь, які служили продовженням і посиленням руки людини; при цьому технологічний процес цілком залежав від людини, від її творчості і новаторства;
  • - етап появи машинної праці, коли продукуюча людина доповнює технологічний процес, стає, поряд з машиною, одним з її елементів; при цьому важливим є те, що центр ваги технологічного процесу поступово зміщується у бік машини;
  • - етап автоматизації праці, коли праця не обмежується фізичними чи фізіологічними можливостями людини;
  • - поява нового типу інформаційних систем, роботизації виробництва, комплексної автоматизації цілих технологічних процесів, у результаті чого відбувається вже і заміна деяких функцій людського інтелекту.

У ході розвитку техніки змінювалося і співвідношення її з науково-технічним знанням. Так, на самих ранніх етапах розвитку суспільства технічне знання було тісно пов'язане з магічною дією і міфологічним світорозумінням. В античності поняття "техне" охоплює і техніку, і технічне знання, і мистецтво, але ще не містить у собі теорію. В епоху середньовіччя архітектори і ремісники покладалися в основному на традиційне знання, що трималося в таємниці і змінювалося дуже повільно. Але вже в епоху Відродження формується практично орієнтована теорія; при цьому формується ідеал універсально розвиненої особистості вченого й інженера, який одночасно і багато знає, і багато вміє. У культурі Нового часу спостерігається інша тенденція: прагнення до спеціалізації і виділення окремих аспектів і сторін предмета дослідження, який вивчається експериментальними і математичними засобами. Формуються ідеали нової науки, здатної вирішувати теоретичними засобами інженерні задачі, і нової техніки, заснованої на науці. Складається дисциплінарна організація науки і техніки, що в соціальному плані було пов'язано зі становленням професій вченого й інженера, підвищенням їхнього статусу в суспільстві.

Однією з фундаментальних соціокультурних рис техніки є те, що вона постає як засіб перетворення середовища. Ця риса знайшла відображення ще в міфотворчості. Згадаємо міф про Прометея, котрий озброїв людей технічними навичками; міф про Дедала і його сина Ікара, що прагнули вирішити задачу польоту за допомогою крил; міф про будівництво Вавілонської вежі і його невдачу тощо. Саме як засіб перетворення середовища техніка була осмислена і покладена в основу інженерної практики.

Іншою фундаментальною характеристикою техніки є те, що вона виступає посередником між людиною і природою, задає тип відносин між ними. Так, у період Нового часу у європейській свідомості починає переважати агресивне прагнення людини панувати над природою, підкорювати її собі, що в кінцевому підсумку і породило глобальну екологічну проблему.

Третя найважливіша соціокультурна характеристика техніки полягає в тому, що вона є засобом перетворення самої людини, вона розширює людські можливості, створює умови для розвитку її здібностей і реалізації природних задатків.

Людина і техносвіт

Техніка, безсумнівно, збагачує людське існування, вона є засобом, за допомогою якого людина пристосовує середовище до себе, економить свої зусилля, змінює обставини, полегшує життя. Одне з призначень техніки - звільнення людини від "обійм" природи, досягнення певної незалежності від неї. У своїй праці М. Бердяєв розглядав характерний парадокс: без техніки неможлива культура, з нею пов'язана сама поява культури, але остаточна перемога техніки в культурі, вступ людства в технічну еру веде культуру до знищення. Вчений виділив у культурі два етапи: технічний і природно-органічний. Остаточна перемога першого над другим означає переродження культури у щось інше, відмінне від культури.

На думку іспанського філософа Ортеги-і-Гасета, техніка дає людині можливість утвердити своє панування над обставинами. Створюючи величезне багатство, міць економіки, вона формує в людині впевненість і забезпеченість, владу над нижчими рівнями існування, дає можливість у найвищій мірі реалізувати свою індивідуальність.

Але, звільнившись від жорсткої природної необхідності, людина опинилась, непомітно для себе, в тисках необхідності технічної, непередбачених побічних наслідків технічного прогресу, таких, як погіршення стану довкілля, нестача ресурсів тощо. Тепер людина змушена пристосовуватися до невблаганних законів функціонування технічних систем. Досягнення техніки, особливо сучасної, вимагають неминучої розплати за них: за стрімке підвищення продуктивності праці - безробіттям; за житловий комфорт - роз'єднаністю людей; за досягнуту мобільність - шумовим навантаженням, незатишністю міст і загубленою природою.

У сучасну епоху у взаємовідносинах "людина-техніка" з'явилися нові проблеми. Це, зокрема, проблема співвідношення штучного і природного інтелекту, межі між людиною і машиною. Вона аналізується з протилежних точок зору: згідно з однією позицією, між комп'ютером і мисленням людини існує повна аналогія і в майбутньому можливо створення штучного інтелекту, який не буде поступатися людському, а може й перевершить його; згідно з іншою позицією, між розумними здібностями людини і "машинним інтелектом" існують принципові відмінності. При цьому проблема співвідношення штучного і природного інтелекту постає як проблема збереження людиною особистісної ідентичності, свободи, індивідуальності й унікальності. Тому оцінювання комп'ютера як можливої абсолютної моделі людської свідомості, їхнє ототожнення розглядається як загроза людському існуванню.

Із соціокультурної точки зору важливим також є питання про спосіб життя людини у створеному нею самою техносвіті. Так, наприклад, комп'ютерна техніка відіграє істотну роль у професійному розвитку людини, впливає на загальнокультурний розвиток особистості: сприяє зростанню творчого компоненту в праці і пізнанні, розвиває ініціативність, множить інтелектуальне багатство особистості. Але, у той же час, сучасна комп'ютеризація несе загрозу перетворення людського розуму в кібернетичний, прагматично орієнтований, який втрачає образну, емоційну зафарбленість мислення і спілкування, наслідком чого є спотворення духовної комунікації, втрата діалогічності в спілкуванні з іншими людьми, "дефіцит людяності". Виникає загроза духовної однобічності, що виражається у формуванні технократичного типу особистості.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >