< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Антитринітаризм

Антитринітаризм - течія в християнському богослов'ї, яка поглиблено трактує, божества монотеїстичного християнства.

Це була опозиція пануючій пауліністичній течії, яка виникла, на думку церковних істориків, із невміння зрозуміти сутність єдинобожжя, мало не з неосвіченості, неуцтва новонавернених язичників. Нам здається, що тут має місце невміння зрозуміти діалектичний характер християнського вчення про Трійцю, метафізичний підхід до цього поняття. П.А.Козик звертає увагу на наявність двох течій у тринітаризмі: патріпасіанізму, яке заперечувало самостійне існування Ісуса (Бог-Отець і Ісус Христос - це одна особа) і ввіонізму (чи монархіанства), яке визнавало існування Ісуса Христа, але заперечувало його божественність.

До антитринітаріїв відносять: Праксея (активно виступав у 170-180 pp.), Ноетаз Ефесу, Савелія, Феодота (кожум'яку з міста Візантії), Артемія, Асклепіодота, Єрмофіла, Аполлонія, Берілла, Павла Самосатського.

Маніхейство

У своєму становленні як релігії греко-римського світу християнству довелось витримати конкурентну боротьбу ще з одним релігійним вченням - маніхейством. Маніхейство виникло в III ст. н.е. як суміш халдейсько-вавилонських, перських і християнських міфів та обрядів. Його автором вважають проповідника Мані (216-277), батьківщиною - територію сучасного Ірану. Мані визнав одвічне співіснування добра і зла, світла і темряви, духу і матерії, диявола і Бога. Людина також є подвійною істотою: її душа - породження світлого, доброго, а тіло - темного, злого начал. Така дуалістична концепція заперечувала християнство, і коли воно зіткнулося з маніхейством під час свого поширення на Схід, завойовуючи собі місце в римському суспільстві, то вступило в рішучу боротьбу з ним. Перша кара на горло, що була здійснена за вимогою християнської церкви, була вчинена правителем міста Тріра Максимом у 385 р. над Прісціліаном на підставі звинувачення його в гностицизмі та маніхействі.

Новатіанство

Новатіанство - одна з християнських течій II-III ст., періоду становлення пауліанства на засадах Ісусового вчення. Його виникнення пов'язують із внутрішньоцерковною боротьбою за головну в Африці єпископську кафедру в Карфагені між Кіпріаном і Новатом, а потім - Феліціссімом. Кіпріан (пом. 258) одержав кафедру за 2 роки після повернення до християнства. Він рішуче відстоював ідею єдності церкви, міцної єпископської влади і права лише єпископа виявляти "милість до тих, хто провинився" (зробив поступку язичництву, римській владі, чим порушив християнські норми), правда, допускаючи при цьому великий лібералізм. Це відбулося за часів правління Деція (249-251), який вчиняв жорстокі гоніння на християн. Супротивники Кіпріана вважали, що милувати "тих, хто провинився" мають ті, хто самі постраждали за віру (мученики і сповідники), вони можуть давати відповідні довідки. Це підривало авторитет єпископа. Аналогічний рух виник і в Римі, на чолі його став пресвітер Новатіан (пом. 268), від імені якого рух і одержав назву.

Причиною виникнення новатіанства вважають боротьбу за посади, суперництво. Зовні це трохи (а може, й не трохи, а більше) є. Але в основі новатіанства було бажання зберегти в християнстві залишки революційно-демократичного руху, перешкодити проникненню до християнських общин заможних осіб, схильних до компромісу з римською владою, до віротерпимості. Християнські низи висловили це в новатіанських ідеях, вони чинили опір соціальній переорієнтації християнства, яке здійснювала церковна верхівка в І-ІІІ ст. Рух цей був приречений, соціальна переорієнтація християнства була неминуча. Але ідеї новатіанства залишили слід у розвитку християнської ідеології.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >