< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Участь у доброчинній діяльності й жертовність

Доброчинна діяльність розпочинається зі щоденного спілкування з людьми, з нашого вміння розуміти їх, відчувати їх клопоти, бачити, що в них на душі, вміти ставити себе на їх місце. Якщо це людині вдається, то вона не є вже самообмеженою і має тут місток для доброчинності.

Відчуття чужого болю спонукатиме нас до ретельного виконання власних обов'язків і обіцянок, наших дій щодо інших. Це особливо суттєве у догляді за хворими членами сім'ї. Недбалість у приготуванні їжі, прибиранні кімнати хворого, у ставленні до його просьб тільки посилює його муки. Хворий легко вловлює нашу нервозність і нетерплячість. Усе це належить до поняття такту, якого можна навчити і навчитися. Те саме недбале ставлення до людей, холодну черствість спостерігаємо на вокзалах, у державних установах, де нікого не болить, що люди годинами вистоюють у чергах, не мають де присісти.

Навчання мистецтва думати про інших спирається на силу душі й водночас є засобом її розвитку. Власне догляд за хворим і немічним, увага до людей будь-де вважалися чи не найкращою школою вдосконалення добрих сил душі, які йдуть від самопосвяти та від самодисципліни.

Підкреслюючи велике значення доброчинності в становленні громадянського світогляду людини, Софія Русова дає низку порад, що стосуються дошкільного виховання. Ось деякі з них .

"Треба якомога раніше давати дитині відповідні її силам і розвитку соціальні обов'язки: прислуговувати за сніданком, прибирати в хаті, помагати молодшим товаришам одягатися, митися і т. п. Кожній старшій дитині в дитячому садку чи в захисті можна доручити яку дитину з меншеньких діток, щоб та, старша, вже відповідала за її чистоту, упорядкованість. В кожному випадкові треба вимагати від дитини тієї чи іншої свідомої акції на допомогу чужій людині, але за яку ми дізналися, що вона бідує..." (Русова С, 1994, с. 5).

Велика виховна сила доброчинної діяльності полягає втому, що, здійснюючи практично кожний добрий вчинок, людина вимушена робити над собою активні зусилля, змушувати себе чимось жертвувати, щось втрачати, хоча б спокій чи комфорт, і все це — за покликом віри в ідеали. У цей спосіб людина особливо активно долає в собі черствість, байдужість, безвольність, нігілізм тощо.

В основі жертовності теж лежить любов до людей. Любов — почуття, яке не передається ззовні. Від нього багатіє душа не того, кого люблять, а того, хто любить. Мало що варта любов батьків, які люблять своїх дітей. Тим більше, що ця любов має біологічну основу. Вона є запорукою збереження потомства, атому властива і тваринному світові.

Дещо іншої природи любов до батьків, як, зрештою, і до інших людей. Вона збагачує душу і є справжньою чеснотою. Це любов завжди жертовна і веде до доброго вчинку. Посидіти біля ліжка хворої бабусі, почитати газету незрячому, навіть поговорити з ним, коли ти не маєш до розмови власного зацікавлення, винести судно з-під хворого, випрати його брудну білизну, подати допомогу немічній людині, яка її потребує, допомогти іншому у важкій праці, — все це елементи доброчинності.

Доброчинна діяльність передбачає активність, веде до вдосконалення світу, до творення добра. В. Сухомлинський у своїй праці на перше місце ставив не слова, не свідомість дитини, навіть не віру в добро, а вчинки, у яких виявляється ставлення її до іншої людини, до всього людського (Сухомлинський В., 1977, т. 1, с. 218). Він уважав, що "гуманні вчинки в отроцтві й юності облагороджують особистість, підносять людину в її духовному розвитку" (Там само).

благодійна діяльність є важливою сферою морального виховання в американських школах. Учні беруть участь у товариствах чи фондах допомоги бідним, немічним і бездомним, збирають пожертви, харчі й одяг для них; беруть участь у допомозі потерпілим від стихійного лиха; відвідують будинки для перестарілих і допомагають їм. Іноді навіть дитячі табори влаштовуються поруч з такими будинками. Благодійна діяльність може бути зорієнтована і на допомогу старших учнів меншим. Усе це стимулюється школою з допомогою диференційованого оцінювання, визначення рейтингу тощо.

Наша традиційна система навчання у школі не відповідає такому поглядові на речі. Домінування інформативності та обмеження самостійної діяльності у сфері виховання часто призводять до роздвоєння особистості: дитина може визнавати потребу доброго вчинку і вірити в це, але водночас чинити зовсім інакше, і часто до цього спонукають умови.

Завдання для самоконтролю

  • 1. Розкрийте значення самостійності для виховання і розвитку людини.
  • 2. Як діє "механізм" духовного саморозвитку людини?
  • 3. Розкрийте суть поняття "людина як носій системи цінностей".
  • 4. Які якості характеру розвиваються у процесі долання перепон і труднощів?
  • 5. Що таке "самодисципліна" і "самоопанування"?
  • 6. Що розуміється під терміном "моральний гарт" характеру?
  • 7. Які якості характеру виробляються у процесі доброчинної діяльності вихованця?
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >