< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Державницька теорія місцевого самоврядування: політичний та юридичний напрями

Пік популярності державної (державницької) теорії припадає на 70-і роки. XIX ст. її основні положення розроблені німецькими вченими Л. Штейном і Р. Гнейсом. На відміну від громадської, ця теорія вбачала у місцевому самоврядуванні частину держави - одну з форм організації місцевого державного управління. Основні положення теорії:

> місцеве самоврядування - це особлива організація державної влади, що ґрунтується на виборних началах;

^ компетенція органів місцевого самоврядування визначається державою, "дозволено те, що передбачено законом";

^ на відміну від центрального управління місцеве самоврядування здійснюється не державними чиновниками, а за допомогою місцевих спільнот, місцевих жителів, зацікавлених у місцевому самоврядуванні.

У рамках загальної державної теорії місцевого самоврядування сформувалися два основні напрями - політичний (Р. Гнейтс) та юридичний (Л. Штейн).

Прихильники Р. Гнейтса бачили підстави самостійності органів самоврядування в особливостях порядку їх формування, заміщення окремих посад: посади самоврядування є почесними посадами, тому вони мають бути безоплатними. Подібна система, за Р. Гнейтсом, забезпечує перебування місцевого управління в руках тих, хто займає керівні посади в суспільстві, і таким чином буде досягнуто гармонії держави і суспільства.

Послідовники Л. Штейна розглядали громаду як територіальну корпорацію, яка виступає по відношенню до держави як особлива юридична особа публічного права. Самостійність місцевих спільнот проявляється в тому, що вони можуть мати свої особливі громадянські права: бути власниками, вступати в різного роду зобов'язальні відносини.

Соціологічні концепції місцевого самоврядування і теорія муніципального соціалізму

Серед представників соціологічних концепцій місцевого самоврядування важлива роль належить Л. Дюгі, який розглядав це поняття крізь призму соціальної солідарності людей. На його думку, люди солідарні один з одним тому, що:

^ у них є спільні нестатки, задовольнити які вони можуть лише об'єднавшись;

^ у них є різні нестатки і різні здібності, тому вони забезпечують задоволення своїх нестатків шляхом обміну взаємними послугами.

Перспективи розвитку суспільства та держави він пов'язував з часом, коли "людська солідарність охопить місцеву, обласну й національну солідарність".

Наприкінці XIX - початку XX ст. набули розповсюдження соціал-реформістські муніципальні концепції, зокрема теорії муніципального соціалізму. її ідеологами виступали реформісти різних країн. Муніципальний соціалізм не має нічого спільного із соціалізмом у звичайному значенні цього слова. Тези муніципального соціалізму висувалися насамперед у більшості буржуазних партій.

Муніципальний соціалізм являв собою сукупність програмних положень і установок, до яких, зокрема, належать:

^ наділення міської і сільської громади правами ширшої автономії;

^ збільшення представництва населення в органах місцевого самоврядування;

^ зміна державного і громадського життя шляхом реформ, без різких стрибків і потрясінь;

^ соціалістична еволюція буржуазного місцевого самоврядування розглядалась як один із шляхів нереволюційної трансформації суспільства;

створення на місцях осередків демократії, здатних протистояти центральним органам, трактувалася прихильниками муніципального соціалізму як корінна зміна влади в суспільстві.

Теорія соціального обслуговування

Традиції бюрократичних систем державного управління, як у країнах Західної Європи і США, так і в соціалістичних країнах Центральної та Східної Європи, передбачали функціонування органів місцевого самоврядування відірвано від потреб місцевих громад у режимі виконання "передбачених процедур". Ця система працювала загалом добре в ті часи, коли перед урядами стояли не такі складні й стандартизовані завдання і коли дотримання правил вважалося важливішим, аніж ефективність і результативність. Кардинальні зміни в соціально-економічній сфері, які відбулися в XX ст., викликали появу муніципальних концепцій, пов'язаних з теорією держави соціального добробуту. Муніципалітети проголошувалися інструментом соціального обслуговування, який забезпечує та охороняє однаково інтереси усіх класів та прошарків суспільства. Пануюча на Заході, зокрема в США, теорія соціального обслуговування, трактує функції муніципалітетів як один з проявів надкласової природи держави загального добробуту. Одним з основних завдань муніципалітетів має стати пропонування послуг своїм мешканцям, організація обслуговування населення.

Становлення і розвиток держави загального добробуту мало подвійний вплив на функціонування місцевого самоврядування сучасного світу:

з одного боку, зросла роль місцевих органів у наданні послуг населенню, в реалізації урядової політики на місцях, що, в свою чергу, стимулювало зацікавленість держави в ефективності місцевого управління;

з іншого боку, посилилася централізація податкової системи, контроль центру за діяльністю місцевого управління.

Еволюція місцевого управління, таким чином, значно посилила державну природу муніципальних інститутів, поєднавши місцеві справи із загальнодержавними та поставивши виборні муніципальні установи в сильну адміністративну та фінансову залежність від центрального уряду.

Теорія муніципального дуалізму і сучасна правова доктрина місцевого самоврядування

Подвійний характер муніципальної діяльності (самостійність у суто місцевих справах та здійснення певних державних функцій на місцевому рівні) відображається в теорії дуалізму муніципального управління (концепція дуалізму повноважень місцевого самоврядування, громадсько-державна теорія). За цією теорією, муніципальні органи, здійснюючи відповідні управлінські функції, виходять за межі місцевих інтересів і повинні діяти як інструмент державної адміністрації. Органи місцевого самоврядування незалежні від держави лише в суто громадських справах, до яких держава байдужа, а у сфері політичній розглядаються як органи держави, що виконують її функції і повноваження.

Відповідно до цього й ті справи, які покликані вирішувати органи місцевого самоврядування, мають поділятися на "власні" і "делеговані". Якщо при вирішенні власних справ, на думку прихильників цієї теорії, органи місцевого самоврядування мають діяти незалежно й самостійно від державних органів, дотримуючись лише закону, то при вирішенні делегованих - під контролем та адміністративною опікою відповідних державних органів.

На нашу думку, синтез державного і громадського в самоврядуванні дуже важливий для суспільства. За допомогою єдності цих двох начал вирішуються найважливіші громадсько-державні завдання:

  • 1) виключається роздвоєння влади, яка веде до політичної нестабільності та послаблення держави та її інститутів;
  • 2) утворюються можливості для більшості людей брати безпосередню участь в управлінні справами суспільства та держави, що підвищує культурно-правовий рівень громадян та виховує в них почуття поваги до законів;
  • 3) ліквідується розрив між суспільством та державою;
  • 4) досягається єдина мета - збереження та зміцнення суспільства й держави за наявності демократичних інститутів;
  • 5) держава більше входить в курс місцевих справ та приймає відповідні рішення, сутність яких узгоджується з інтересами людей;
  • 6) породжується спільний інтерес для громадян та державних органів, сутність якого полягає в будівництві життя, достойного кожної людини та суспільства в цілому;
  • 7) управління суспільством на основі узгоджених дій перетворюється в єдиний процес творіння.

Однак реалізація цих програмних положень можлива лише в соціально орієнтованій державі, яка утворює мотивацію та стимули для розвитку ініціативи людей.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >