< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Краєзнавча підготовка туриста

Складовою загальної підготовки туриста є краєзнавча підготовка, спрямована на засвоєння знань про історичне минуле, природні багатства рідного краю, формування в туриста вмінь і навичок організації та проведення спеціальних спостережень в умовах походу з їх подальшим опрацюванням та аналізом. Ця підготовка включає власне краєзнавство, спостереження у поході, питання охорони природи, пам'яток історії і культури, організацію і проведення суспільно корисної роботи.

Краєзнавча підготовка туриста - засвоєння комплексу теоретичних знань (географічних, історичних, туристсько-екскурсійних тощо) про певні регіони і місцевості країни.

Вивчення рідного краю передбачає ознайомлення з його фізико-географічною та краєзнавчою характеристиками. Фізико-географічна характеристика району охоплює клімат, рельєф, рослинний і тваринний світ, корисні копалини.

До краєзнавчої характеристики належать екскурсійні об'єкти: історичні, архітектурні, інші пам'ятні місця історії і культури народу; музеї, виробничі підприємства, об'єкти сільського господарства. З метою проходження краєзнавчої підготовки турист має оволодіти методикою роботи зі спеціальною літературою: довідниками, путівниками, методичними посібниками із краєзнавства і здійснення краєзнавчих спостережень.

Краєзнавча підготовка туриста і краєзнавчі спостереження у поході сприяють інтеграції навчання і виховання. Цим пояснюється цільова спрямованість масових туристських походів, у т. ч. навчальних.

Уже на попередньому етапі підготовки туристів до походу краєзнавство відіграє важливу роль. Дослідження літературних джерел про історичне минуле, природні багатства району подорожі дає змогу правильно обирати маршрут, складати найточніші історичні та географічні довідки про конкретну місцевість, що, у свою чергу, сприяє ефективному розв'язанню навчально-виховних завдань походу.

Вивчення питань охорони пам'яток історії і культури безпосередньо пов'язане із такими розділами краєзнавчої підготовки, як історія, етнографія, архітектура.

Краєзнавча робота на маршруті разом із суспільно корисною працею, а також ознайомлення з пам'ятками історії і культури забезпечують виховання дітей, підлітків і молоді засобами туризму.

Ретельні збирання і опрацювання інформації про похід (фотографування, ведення щоденника) допомагають якірно оформити звіт про нього, сприяють пропаганді туризму. Важливе значення у краєзнавчій підготовці має фотографування і ведення маршрутних спостережень (систематичні метеоспостереження, складання карт маршруту та ін.).

Важливим напрямом краєзнавчої підготовки є комплекс виховних та організаційних природоохоронних заходів. Існує два основні аспекти охорони природи у туристських походах: навчально-виховна робота (бесіди про охорону природи, методика організації туристських походів і зльотів, практичне здійснення природоохоронних заходів під час організації ночівель та привалів); комплекс організаційно-технічних заходів щодо створення матеріальної бази природоохоронної роботи (маркування та обладнання маршрутів походів вихідного дня і навчальних маршрутів багатоденних походів; удосконалення спорядження, необхідного для організації біваку). Вони взаємопов'язані і взаємообумовлені. Важливе значення має активна природоохоронна діяльність туристських секцій, їх участь у спільних із лісництвом природоохоронних заходах.

Топографічна підготовка туриста

Формування вмінь працювати з картами, схемами, планами і орієнтуватись у предметно-просторовому середовищі забезпечує топографічна підготовка.

Топографічна (грец. topos - місце і graphц - пишу) підготовна туриста - теоретична та практична підготовка, оволодіння якою забезпечує вибір туристом району мандрівки, розроблення маршруту, краєзнавчу діяльність.

Основою цієї підготовки є робота з топографічним матеріалом (вивчення, копіювання, корегування, геозометрична зйомка маршруту та вивчення теорії картографії).

У туризмі використовують різні картографічні матеріали: плани, карти, спеціальні картографічні вироби.

Поняття "місцевість" означає певний простір на земній поверхні, на якому прийнято розрізняти рельєф і місцеві предмети. Сукупність нерівностей, що утворюють земну поверхню, називають рельєфом місцевості, а все, що розміщене на ній, - природними і штучними об'єктами (ріки, ліси, кущі, гори, населені пункти, дороги тощо).

Рельєф і місцеві об'єкти є основними топографічними елементами місцевості.

Туристи повинні знати топографію, уміти орієнтуватися на місцевості, читати карту. Це необхідно і в туристських подорожах, і під час проведення туристських ігор та змагань на місцевості.

За розмірами розрізняють великі форми рельєфу (гірські хребти, деякі великі гори, великі долини тощо), середні (відроги гірських хребтів, пагорби, невеликі долини) і дрібні (бугри, невеликі височини) та інші форми, висота яких вимірюється в метрах чи сантиметрах.

Щодо площини горизонту форми рельєфу класифікують на плюсові, які мають випуклу поверхню, вищу за навколишню місцевість, та мінусові, що характеризуються увігнутою поверхнею і утворюють западини на місцевості.

До плюсових форм рельєфу належать:

  • 1) гора, височина. Вони мають, як правило, конічну або куполоподібну форму, від вершини якої у всі боки розходяться схили;
  • 2) хребет. Він є витягнутою в одному напрямку височиною. Лінія вздовж хребта, від якої у протилежні боки розходяться схили, називається вододілом, або топографічним хребтом;
  • 3) сідловина. Це знижена частина хребта або витягнутої гори, розміщеної між двома сусідніми вершинами;
  • 4) бархани. Вони є сипучими піщаними буграми без рослинності у формі півмісяця з випуклістю проти вітру. їх висота 3-5 м (рідко 50-100 м), вони важко прохідні;
  • б) горб. Це невисока округла, широка височина (200 м) з пологими схилами і нечітко вираженим підніжжям;
  • 6) увал. Він є пологим, витягнутим горбом, висота якого нижча 200 м, з округлими схилами і нечітко вираженою підошвою.

Мінусовими формами рельєфу є:

  • 1) долина. Це витягнута в довжину підошва, яка має ухил в одному напрямку. Будь-яка долина має дно, або ложе (найнижча її частина), і схил. У річкових долинах найнижчу частину (русло) займає річка;
  • 2) заплава. Частина долини, яку заливає повінь. Дно долини відмежовано схилами, які часто бувають ступінчастими і складаються із різних майданчиків та уступів (терас);
  • 3) яр. Він є вузькою витягнутою низиною із крутими схилами. Яри нахилені під одним кутом і не перетинаються між собою;
  • 4) балка. Вона схожа на яр, але має пологі, часто задерновані схили;
  • 5) лощина. Це витягнута заглибина, що знижується в одному напрямку. Лінія, яка з'єднує низькі точки по дну лощини, називається водозливом;
  • 6) ущелина. Вузькі долини з дуже крутим схилом, які прорізують гірський хребет;
  • 7) котловина. Це западина на місцевості, огороджена з усіх боків. Залежно від рельєфу і ґрунтово-рослинного покриву місцевість вважають рівнинною, горбистою, гірською, лісистою, болотистою, степовою і пустельною.

Місцеві об'єкти, як і форми рельєфу, дуже різноманітні, їх поділяють на такі основні групи:

  • а) населені пункти (міста, селища, хутори, села, окремі житлові будівлі);
  • б) виробничі підприємства (заводи, фабрики, нафтопромислові підприємства, копальні, електростанції тощо);
  • в) дорожня мережа (залізниці, автостради, шосейні, ґрунтові, польові і місцеві дороги, стежки);
  • г) лінії і споруди зв'язку (телефонні і телеграфні лінії, телефонні станції і радіостанції, відділи зв'язку);

ґ) водойми і спорудження на них (моря, ріки, озера, канали, мости, дамби, пристані, пороми);

д) ґрунтово-рослинний покрив (ліси, чагарники, сади, луки, болота, піски).

Топографічна підготовка передбачає також вивчення умовних топографічних знаків, якими зображають на картах місцеві предмети.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >