Показники використання виробничого устаткування

Поліпшення використання виробничого устаткування - основне джерело збільшення обсягів виробництва продукції, головний фактор економії суспільної праці. Завдання статистики у цьому контексті - це розробка системи показників використання техніки, виявлення резервів виробничих потужностей, вивчення причин, які заважають максимальному використанню виробничого устаткування.

Основою побудови показників використання виробничого устаткування є зіставлення його фактичної продуктивності з потенційно можливою потужністю. Такий принцип побудови показників використання устаткування є загальним для підприємств усіх галузей національної економіки.

Оцінку використання виробничого устаткування можна розглядати як у широкому, так і у вузькому значеннях. У широкому - це сукупність показників, за допомогою яких характеризують використання робочого устаткування на всіх стадіях його проходження, починаючи від місць виготовлення і закінчуючи місцями експлуатації. Нерідко виготовлене устаткування на тривалий час омертвляється на базах підрозділів матеріально-технічного постачання, в інвестиційній сфері, на складах підприємства, стоїть бездіяльно в цехах. Такі процеси вимагають кількісної характеристики і контролю за їх змінами.

Оцінка використання виробничого устаткування у вузькому значенні це система показників використання устаткування за кількістю одиниць, за потужністю, за часом і обсягом роботи.

Показники використання устаткування за кількістю одиниць розраховують шляхом зіставлення різних категорій кількості устаткування. Розраховуються ці показники, як правило, за групами більш-менш однотипного устаткування. Зіставленням кількості одиниць встановленого У з кількістю одиниць наявного устаткування У визначають частку зданого в експлуатацію устаткування К :

Ступінь використання зданого в експлуатацію парку верстатів, машин тощо. Квв визначають діленням кількості одиниць устаткування, що фактично працює У, на кількість одиниць встановленого устаткування

Якщо поділити кількість одиниць устаткування, що фактично працює У, на кількість одиниць наявного У, то одержимо показник використання наявного на підприємстві (в цеху) парку устаткування;

Якщо помножити коефіцієнт використання встановленого устаткування на коефіцієнт зданого в експлуатацію, то одержимо коефіцієнт використання наявного устаткування:

Постає запитання: яке устаткування належить до діючого (працюючого)? Діючим (працюючим) вважають устаткування, яке протягом звітного періоду працювало хоча б в одній із змін незалежно від тривалості роботи. Отже, устаткування, яке протягом звітного періоду зовсім не працювало, повинно належати до недіючого. Інколи, особливо при проведенні спеціальних переписів недіючим вважають устаткування, яке протягом року працювало надзвичайно короткий час. В окремих випадках до недіючого зараховують устаткування, яке не працювало лише на день перепису, а в усі інші дні працювало.

Для характеристики ступеня використання устаткування, що працює позмінно, розраховують коефіцієнти змінності, які показують, скільки змін у середньому працювала щоденно кожна одиниця устаткування. Коефіцієнти змінності можуть розраховуватись або за устаткуванням, що фактично працює, або за встановленим устаткуванням.

Для обчислення коефіцієнта змінності устаткування за один день застосовують середнє арифметичне зважене.

Приклад 7.4

У цеху встановлено 66 верстатів, з яких працювало протягом дня 60, а з них: в одну зміну -15, в дві зміни -18, в три зміни - 27. Коефіцієнт змінності: а) працюючих верстатів

б) встановлених верстатів

Це означає, що в середньому кожен верстат працював за добу 2,2 зміни, а встановлене устаткування - 2,0 зміни. В чисельнику дробу сума добутків кількості верстатів на кількість змін їх роботи показує кількість відпрацьованих верстато-змін на добу (15-1+18-2+27-3=132 верстато-зміни). У найбільшій зміні працювало 60 верстатів (15+18+27).

Якщо поділити кількість фактично відпрацьованих верстато-змін Вм на кількість фактично відпрацьованих верстато-днів В г одержимо коефіцієнт змінності роботи устаткування:

Коефіцієнт використання змінного режиму визначають діленням коефіцієнта змінності роботи устаткування на максимальну кількість змін, тобто на 3:

Отже, у нашому прикладі коефіцієнт використання змінного режиму становитиме: 22:3 = 0,73.

Оскільки коефіцієнт змінності устаткування, що працює, недостатньо характеризує ступінь використання парку встановленого устаткування, кількість якого, по суті, визначає виробничу потужність підприємства (цеху), то коефіцієнт змінності доцільно розраховувати за встановленим устаткуванням або коригувати коефіцієнт змінності працюючого устаткування на коефіцієнт використання парку встановленого устаткування за кількістю. Адже, якщо припустити, що у нашому прикладі на другий день з 66 верстатів працювало лише 33, але в усі три зміни - кожен, то коефіцієнт змінності зросте до 3 за зменшення кількості відпрацьованих верстато-змін до 99. Отже, визначаючи коефіцієнт змінності, доцільно брати кількість встановленого, а не працюючого устаткування.

Для того, щоб отримати більш повну характеристику рівня використання всього устаткування, яке можна використати на підприємстві, визначають коефіцієнт неперервності (коефіцієнт використання встановленого устаткування) як частку від ділення кількості одиниць працюючого в найбільшій зміні устаткування на кількість одиниць встановленого на підприємстві устаткування:

Це означає, що 90,9% устаткування не переривало процесу виробництва у звітному періоді.

Якщо перемножити коефіцієнт використання змінного режиму на коефіцієнт неперервності, одержимо інтегральний коефіцієнт використання устаткування:

Отже, виробничі можливості цеху (заданими прикладу) із завантаження встановленого устаткування використані на 0,909 o 0,73 = 0,66, або 66%.

Між коефіцієнтом змінності встановленого устаткування К коефіцієнтом використання його за кількістю К і коефіцієнтом змінності устаткування, що працює, Кімя існує певний взаємозв'язок, який можна виразити формулою

Він може бути застосований у факторному індексному аналізі використання виробничого устаткування.

За допомогою описаної вище взаємозалежності показників визначимо на підставі даних нашого прикладу коефіцієнт змінності встановленого устаткування: К - - o 2,2 = 2,0- 66

Коефіцієнт змінності встановленого устаткування за місяць, квартал чи рік визначають діленням кількості відпрацьованих верстато-змін на кількість максимально можливих верстато-днів (добуток середньої чисельності встановлених верстатів на кількість днів роботи підприємства (цеху) в цьому періоді). Наприклад, відомо, що 40 верстатів за 22 робочих дні відпрацювали 1760 верстато-змін. Режим роботи тризмінний. Коефіцієнт змінності становить -= 2,0 40-22

Це означає, що щоденно кожен верстат працював у середньому дві зміни.

Показники змінності досить наближено характеризують неперервність використання виробничого устаткування протягом доби. По-перше, природа цих показників двоїста і вони недостатньо піддаються порівнянню. Якщо коефіцієнт змінності фактично працюючого устаткування є показником його використання за часом (у найбільш загальних навіть для виробничих умов одиницях - відпрацьованих верстато-змінах), то коефіцієнт змінності встановленого устаткування характеризує його використання за часом (у верстато-змінах) і за чисельністю. По-друге, здебільшого фактичну змінність немає можливості зіставляти з будь-яким об'єктивним критерієм бажаної її величини. Наприклад, за двозмінної роботи і 8-годинної тривалості зміни охоплюється 67% добового фонду часу (-). У другому випадку за тієї ж двозмінної роботи, але за 6-годинної тривалості зміни охоплюється лише 50% добового фонду часу (~^~)- По-третє, одній і тій же змінності може відповідати різний ступінь охоплення календарного фонду часу. По-четверте, вищий рівень змінності може бути за дуже низького рівня внутрішньозмінного навантаження виробничого устаткування. Щоб усунути перелічені вище недоліки показників змінності, необхідно розрахувати наведений коефіцієнт неперервності

де Км п - коефіцієнт змінності фактично працюючого устаткування; Кчв - частка встановленої тривалості робочої зміни у календарному часі.

Однак найважливішими показниками внутрішньозмінного використання устаткування за добу є коефіцієнт внутрішньозмінного використання устаткування К і коефіцієнт машинного часу роботи устаткування К,

де Тф - час, фактично відпрацьований у першу, другу і третю зміни, верстато-годин; Г - фонд часу відпрацьованих за добу верстато-годин; Т - машинний час роботи устаткування за добу, машино-годин.

Обидва ці показники можуть бути використані не лише для доби загалом, а й для кожної зміни зокрема.

Найповнішу оцінку ступеня використання устаткування за часом роботи дають коефіцієнти екстенсивного використання встановленого устаткування за фактично відпрацьованим часом Кеф, за машинним часом А- , які можна виразити такими формулами:

де Г - календарний фонд часу встановленого устаткування, год.

Ці ж показники екстенсивного використання устаткування можна розрахувати і відносно режимного, планового чи робочого фондів часу. Коефіцієнт екстенсивного навантаження, розрахований за режимним фондом часу, дає змогу оцінити недовикористання цього фонду, виявити резерви більш жорсткого дотримання встановленого на підприємстві режиму роботи.

Порівняння різних підприємств за показником екстенсивного використання устаткування, розрахованого до планового фонду часу, дозволяє елімінувати вплив розбіжностей щодо питомої ваги устаткування, яке перебуває у резерві та плановому ремонті. Розраховані до планового фонду коефіцієнти екстенсивного використання устаткування дають можливість оцінити реальні можливості підприємства щодо завантаження устаткування, вивчити вплив усіх причин, які зумовили позапланові його простої і відповідно недовикористання планового фонду часу.

Однак найповнішу узагальнену характеристику екстенсивного використання устаткування дають показники, розраховані до календарного фонду часу. їм властиві певні переваги: по-перше, календарний фонд з розрахунку на одиницю устаткування для всіх підприємств однаковий, і, отже, при порівнянні всі вони перебувають у рівних умовах; по-друге, вони характеризують рівень використання всього фонду часу, а не будь-якої його частини.

Розглянуті коефіцієнти екстенсивного використання виробничого устаткування утворюють систему взаємозв'язаних показників:

Кожний з наведених співмножників виражає вплив певного фактора на зміну загального показника використання виробничого устаткування за часом. Взаємозв'язок показників екстенсивного використання устаткування дає змогу побудувати систему факторних індексів, визначити абсолютне і відносне значення впливу змін щоденного застосування устаткування, зміни завантаженості устаткування за змінами, зміни використання внутрішньозмінного часу роботи устаткування. Серед інших варіантів взаємозв'язку показників найбільше значення має система показників, у якій результативним показником є середня кількість годин роботи одиниці устаткування за звітний період, а факторами - середня кількість днів роботи одиниці устаткування за цей період, коефіцієнт змінності працюючого устаткування та середня тривалість роботи одиниці устаткування за зміну:

Методику розрахунку рівнів завантаження і коефіцієнтів динаміки використання устаткування за часом розглянемо на прикладі роботи устаткування за два роки (табл. 7.1).

З усіх розрахованих у таблиці показників найбільш повно і точно динаміку використання виробничого устаткування відбиває показник середньої кількості годин роботи верстата за рік, оскільки його значення залежить від середньої кількості днів роботи верстата за рік, коефіцієнта змінності і середньої тривалості його роботи за зміну.

Поліпшення використання виробничого устаткування за потужністю є одним з найважливіших резервів зростання продуктивності праці, збільшення обсягів виробництва продукції.

Інтенсивне використання устаткування відбиває його продуктивність за одиницю часу фактичної роботи:

де <у - кількість випущеної продукції за період, нормо-год.; Тм, Тф -відповідно витрати машинного і фактично відпрацьованого часу, верстато-годин.

Інтегральне використання виробничого устаткування характеризується обсягом виготовленої продукції за одиницю планового, режимного чи календарного фонду часу, тобто повним кінцевим результатом роботи устаткування.

Побудова завершеної системи показників, яка б всебічно характеризувала використання виробничого устаткування, ускладнюється низкою обставин: по-перше, перервністю процесу виробництва і багатономенклатурністю продукції, яка виробляється на підприємстві; по-друге, різноманітністю складу і принципів дії устаткування; по-третє, труднощами одержання достовірної інформації про час його роботи і використовувану потужність. Тому найчастіше використовують перехід від рівнів інтенсивного та інтегрального навантаження до коефіцієнтів, що визначаються діленням відповідних фактичних рівнів на їх встановлене нормативно або максимально можливе значення. При обчисленні коефіцієнтів інтегрального навантаження часто обмежуються добутком коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного навантаження:

Таблиця 7.1. Розрахунок середніх показників екстенсивного використання устаткування

Попри перелічені труднощі, за окремою одиницею устаткування відносно нескладно сконструювати формули для коефіцієнтів інтенсивного К.н та інтегрального К. навантаження, наприклад, протягом робочої зміни:

при виробництві однорідної продукції

при виробництві неоднорідної продукції

де V. - кількість продукції, фактично виробленої за одиницю машинного часу (фактична продуктивність устаткування), шт./год; Ув -встановлений нормою або максимально можливий випуск продукції за одиницю машинного часу, шт./год; Е - витрати енергії за зміну, кВт-год; / - машинний час роботи устаткування за зміну, год.; Ыв -потужність встановленого електроприводу, кВт; і] - коефіцієнт корисної дії верстата (в середньому 0,85).

Показники інтенсивного та інтегрального навантаження подібні тим, що обидва вони характеризують продуктивність (використання потужності) устаткування: якщо в першому випадку це продуктивність устаткування за одиницю відпрацьованого ним часу, то в другому - випуск продукції за одиницю часу будь-якого його фонду (календарного, режимного, планового).

Для деяких видів устаткування коефіцієнт інтенсивного завантаження розраховується з урахуванням їх об'єму чи площі. Так, коефіцієнт використання корисного об'єму доменної печі обчислюється діленням номінальних метро-діб на кількість тонн виплавленого чавуну в перерахунку на переробний. Номінальні метро-доби - це добуток корисного об'єму печі, м3, на номінальний час її роботи (номінальної доби). Номінальний час дорівнює календарному за мінусом кількості діб холодного простою, пов'язаного з охолодженням печі. Можна розрахувати календарні метро-доби і фактичні метро-доби (добуток корисного об'єму печі на календарний час або на фактичний час); фактичний час дорівнює номінальному за мінусом кількості діб гарячих простоїв, які не пов'язані з охолодженням печі. На практиці

коефіцієнт використання доменної печі розраховується на основі номінального часу. Він показує, яку частину 1 м3 об'єму печі потрібно було використати для виготовлення 1 т переробного чавуну за добу. Чим краще використовується доменна піч, тим меншим є коефіцієнт використання її об'єму.

Визначимо показники використання корисного об'єму печей у середньому на заводі за фактичними і номінальними фондами часу роботи за такими даними. За рік металургійним заводом виплавлено 5800 тис. т переробного і 120 тис. т ливарного чавуну (табл. 7.2).

Таблиця 7.2. Вихідні дані для розрахунку

Коефіцієнт для перерахування ливарного чавуну у переробний -1,2. Коефіцієнт використання корисного об'єму доменної печі:

Основним показником, за допомогою якого оцінюють ступінь використання мартенівської печі, є кількість сталі, одержаної з 1 м2 площі полу за добу. Його розраховують шляхом ділення кількості тонн виплавленої сталі на кількість метро-діб.

При обчисленні цього показника час роботи мартенівської печі може бути виражений або календарним, або номінальним, або фактичним.

Показником використання електросталеплавильних печей є середньодобова виплавка сталі в тоннах на 1000 кіловольт-ампер-діб встановленої потужності трансформаторів. Визначається шляхом ділення кількості виплавленої сталі на календарну кількість кВ А-діб.

Рівень використання прокатних станів характеризується їх продуктивністю за одну годину фактичної роботи (або за одну номінальну годину). Номінальним часом прокатного стану вважають повний календарний час за мінусом вихідних і святкових та днів, витрачених на плановий ремонт.

У ткацькому виробництві інтенсивність використання ткацького верстата характеризується двома показниками: коефіцієнтом використання ширини рами ткацького верстата (відношення ширини тканини до ширини рами верстата) і коефіцієнтом використання устаткування за кількістю ударів батана (відношення фактичної кількості ударів батана до кількості ударів, зазначеної в паспорті ткацького верстата). Для того, щоб визначити ступінь інтенсивного використання ткацького верстата, необхідно ці показники перемножити.