< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Державні гарантії соціального розвитку

Поняття та зміст соціальної політики

Соціальна політика спрямована на розвиток процесів і форм організації життя людей і суспільного виробництва щодо умов праці, побуту та відпочинку людини, а також розвитку особистості взагалі. Важливою складовою соціальної політики е демографічна політика, яка передбачає активне втручання державних органів управління за допомогою економічних, адміністративно-правових і пропагандистських заходів як у природний, так і у механічний рух (міграційні процеси) населення з метою досягнення поставлених цілей.

Соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Вона забезпечує захист прав людини, створює передумови для розширеного відтворення людиною своєї діяльності та для стабільності суспільної системи. Соціальна політика будь-якої держави передбачає визначення глибинних тенденцій розвитку в усіх сферах соціально-політичного життя, що обумовлюють процес розвитку соціального буття й соціальної безпеки людини та цілеспрямований вплив на них суб'єктів регулятивної діяльності. Соціальна політика - це система управлінських, організаційних, регулятивних, само-регулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення визначеного соціального рівня та якості життя, соціального захисту малозабезпечених верст населення, їх соціальної безпеки у суспільстві. Насамперед реалізація соціальної політики має забезпечити державні соціальні стандарти та гарантії (рис. 12.1).

Основні напрями соціальної політики на певний період розробляють з метою створення умов для формування та реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації, забезпечення права кожного громадянина на достатній життєвий рівень. Пріоритетами соціальної політики є створення умов для забезпечення гідного життєвого рівня населення, розвитку трудового потенціалу, формування середнього класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, прове-

Державні соціальні стандарти та гарантії

Рис. 12.1. Державні соціальні стандарти та гарантії

дення пенсійної реформи, надання адресної допомоги незахищеним верствам населення, всебічного розвитку освіти, культури, поліпшення охорони здоров'я населення. До основних напрямів соціальної політики належать:

  • - удосконалення трудових відносин, розвиток ринку праці та забезпечення певного рівня зайнятості населення;
  • - регулювання міграційних процесів;
  • - реформування системи соціального забезпечення та системи соціального страхування;
  • - захист громадян як споживачів;
  • - розвиток гуманітарної сфери: освіти, науки, охорони здоров'я, культури, фізичної культури та спорту, відпочинку та туризму;
  • - регіональна соціальна політика.

Основними напрямами розвитку ринку праці є: оцінка загальної потреби в робочих місцях та формування ринку професій; визначення регіональних і галузевих пріоритетів у створенні нових, додаткових та збереженні наявних високопродуктивних робочих місць; підвищення ефективності використання трудового потенціалу підприємств шляхом оптимізації кількості працівників та легалізації "прихованого безробіття"; передбачення у програмах реструктуризації галузей та окремих підприємств першочергових заходів щодо сприяння зайнятості населення в регіонах, у яких спостерігається напруження на ринку праці, а також у містах та районах з моноекономічною структурою виробництва, що мають високий рівень безробіття; посилення мотивації до продуктивної праці та підвищення трудової активності населення; створення робочих місць на ґрунті широкого розвитку малого і середнього бізнесу, само-зайнятості, сімейного бізнесу, активізації інвестиційних процесів у економіці; запровадження механізму стимулювання створення робочих місць для окремих соціально-демографічних груп (молоді, жінок, інвалідів, військовослужбовців, звільнених з військової служби тощо); здійснення заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним і недержавним секторами економіки у зв'язку зі зміною форм власності підприємств та запровадження механізму банкрутства; підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили між праценедостатніми та праценадлишковими регіонами; зниження рівня і тривалості безробіття шляхом реалізації заходів активної політики зайнятості; подальший розвиток системи безперервного професійного навчання з урахуванням потреб ринку праці; реформування системи соціального захисту безробітних.

Регулювання міграційних процесів забезпечується, виходячи з національних інтересів України, захисту національного ринку праці та інтересів громадян України, які працюють за її межами, та необхідності розвитку міжнародного співробітництва у цій сфері. Пріоритетними напрямами регулювання міграційних процесів України є:

  • - сприяння процесу репатріації в Україну вихідців з України та їхніх нащадків (дітей, онуків);
  • - повернення на історичну батьківщину осіб, депортованих з території України за національною ознакою;
  • - захист соціально-економічних інтересів і прав українських працівників-мі грантів;
  • - збереження трудового та інтелектуального потенціалу держави;
  • - створення правових і соціально-економічних засад регулювання зовнішньої трудової міграції громадян України;
  • - надання права на притулок в Україні та забезпечення захисту біженців відповідно до національного законодавства.

Послідовне і комплексне здійснення міграційної політики потребує завершення формування законодавства з питань міграції та вдосконалення системи органів виконавчої влади, які здійснюють управління міграційними процесами. Захист громадянських, майнових та соціальних прав осіб, які повертаються в Україну, а також їхніх нащадків забезпечуватиметься шляхом укладання міжнародних договорів.

Одним із найважливіших напрямів державної соціальної політики є політика збільшення грошових доходів населення, яка охоплюватиме всі версти як працюючого, так і непрацюючого населення. Пріоритетними напрямами політики щодо посилення державного впливу на зростання грошових доходів і платоспроможності населення мають бути: удосконалення податкового законодавства з метою зменшення податкового навантаження як на фонд оплати праці, так і на доходи громадян; уповільнення процесів розшарування населення за рівнем доходів і майновим станом шляхом податкового регулювання грошових доходів, створення передумов для формування та закріплення широкого прошарку середнього класу громадян; стимулювання населення до набуття приватної власності, у тому числі на землі, отримання від цього доходів; сприяння створенню нових робочих місць на основі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, самозайнятості, активізації інвестиційних процесів в економіці, реформування земельних та майнових відносин; забезпечення реалізації державних гарантій щодо індексації заробітної плати для підтримання її стабільного реального рівня; запровадження заходів щодо підвищення довіри населення до банківської системи шляхом прийняття закону про фонд гарантування вкладів фізичних осіб та запровадження дійового механізму страхування вкладів фізичних осіб у комерційних банках України; прийняття та реалізація програми боротьби з бідністю, а також програми компенсації знецінених грошових вкладів громадян; запровадження дієвих механізмів погашення заборгованості з виплати заробітної плати, посилення відповідальності керівників і власників підприємств за порушення законодавства про працю.

Державна політика у сфері оплати праці має бути спрямована на забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили порівняно з іншими складовими доходів населення; розроблення нового соціального стандарту - регульованої державою мінімальної погодинної заробітної плати (обов'язкової для всіх секторів економіки) з поступовим запровадженням погодинної оплати праці; посилення державного впливу на нормування праці; застосування сучасних мотиваційних і стимулюючих механізмів високопродуктивної праці, зокрема таких, як участь працівників у розподілі прибутків, акціонуванні підприємств, визначенні розмірів заробітної плати через оцінку особистого внеску та ділових якостей працівника; упорядкування умов оплати праці працівників бюджетної сфери з метою посилення мотивації до праці та забезпечення об'єктивної оцінки праці працівників різних категорій; забезпечення постійного зростання частки оплати праці у структурі валового внутрішнього продукту; створення механізму регулювання фондів оплати праці залежно від результатів виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємств.

З метою забезпечення кожному громадянину України права на працю, на належні, безпечні та здорові умови праці необхідно посилити державний нагляд за створенням безпечних умов праці на виробництві на основі реалізації концепції загальної безпеки, що ґрунтується на принципах "допустимого ризику"; створити передумови для вжиття роботодавцями всіх необхідних заходів щодо вивчення, усунення та попередження виникнення ризиків для робітників; заохочувати працівників на виробництві до створення безпечних робочих місць та умов праці; надавати необхідну інформацію роботодавцям і працівникам для ефективного використання норм законодавчих та нормативних актів; удосконалити роботу органів державного управління охороною праці, відповідальних за реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

  • - забезпечити формування та реалізацію системи державного і договірного планування заходів з охорони праці на всіх рівнях управління (держава, регіон, галузь, підприємство);
  • - продовжити роботу з підготовки до ратифікації конвенцій Міжнародної організації праці та гармонізації національного законодавства з директивами Європейського Союзу.

Необхідною передумовою забезпечення сталого економічного розвитку держави, утвердження в суспільстві соціальної злагоди, громадянського миру і демократії є вдосконалення соціально-трудових відносин на всіх рівнях управління, запровадження нових підходів до підвищення дієвості соціального партнерства, розвитку співробітництва та взаємодії представницьких органів сторін соціально-трудових відносин. Для досягнення цих цілей необхідно здійснити заходи щодо: удосконалення нормативно-правової бази у сфері соціально-трудових відносин та соціального партнерства; підвищення ролі держави як гаранта соціального партнерства та створення сприятливих умов для його розвитку; посилення державного нагляду і контролю за дотриманням соціально-економічних прав найманих працівників; збалансування інтересів різних соціальних верств, категорій, груп населення, врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин у сфері праці та зайнятості шляхом удосконалення механізмів проведення колективних переговорів, консультацій, укладення угод відповідних рівнів, колективних договорів на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності; завершення формування структури органів соціального партнерства на галузевому та регіональному рівнях, забезпечення активної участі представницьких органів працівників і роботодавців у формуванні та реалізації соціально-економічної політики; проведення активної політики примирення, запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів) між соціальними партнерами, їх прогнозування; сприяння врегулюванню спірних питань шляхом посередництва і переговорів, прийняття компромісних рішень; удосконалення системи підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань соціально-трудових відносин, формування інституту незалежних посередників, трудових арбітрів.

Основними напрямами у створенні системи загальнообов'язкового державного соціального страхування мають бути:

  • - запровадження системи управління коштами загальнообов'язкового державного соціального страхування на основі поєднання інтересів застрахованих громадян, роботодавців та держави;
  • - забезпечення у подальшому перерозподілу відповідальності за формування коштів на соціальне страхування між державою, роботодавцем та застрахованими громадянами;
  • - забезпечення формування та використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування на принципах солідарності;
  • - цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
  • - забезпечення рівних умов надання матеріального забезпечення та соціальних послуг незалежно від форми оплати праці, форми власності та господарювання;
  • - здійснення організаційних заходів щодо запровадження персоніфікованого обліку страхових внесків;
  • - розмежування джерел фінансування за різними соціальними програмами та страховими фондами;
  • - державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Система соціальної допомоги, яка надається сьогодні в Україні, не забезпечує адекватної соціальної підтримки громадян у ринкових умовах. Реформування цієї системи має здійснюватися на основі вироблення нових підходів і критеріїв до оцінки існуючих соціальних програм з метою їх раціоналізації та консолідації з урахуванням наявних бюджетних ресурсів. Для підтримання найбільш вразливих верств населення буде запроваджено систему гарантованого мінімального сукупного доходу сім'ї. Для досягнення цієї мети необхідно; поглибити адресність державної соціальної допомоги через упорядкування пільг та допомоги, що надаються різним категоріям населення; удосконалити механізм надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива; запровадити для окремих категорій громадян залежно від рівня їх доходів надання субсидій на послуги, пов'язані з забезпеченням життєдіяльності (користування транспортом, телефоном тощо); реформувати нормативно-правову базу надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним особам на основі урахування їх сукупного доходу; створити систему контролю за ефективним і раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги; впровадити єдину обліково-інформаційну систему отримувачів соціальної допомоги.

Реформування системи соціального обслуговування та надання допомоги малозабезпеченим верствам населення має спрямовуватися на розроблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів з питань соціальної політики, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального захисту населення, вдосконалення механізму фінансування надання соціальної допомоги, що забезпечить гарантований державою рівень соціального захисту малозабезпечених верств населення.

Пріоритетними напрямами у цій сфері мають бути удосконалення роботи органів соціального захисту населення та розвиток мережі установ, які надаватимуть комплексне соціальне обслуговування за місцем проживання громадян похилого віку та інвалідів.

Для цього необхідно: підвищити якість соціального обслуговування громадян похилого віку, інвалідів у територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян і в інтернатних установах, залучити до співробітництва з державними установами недержавні громадські організації, фонди для надання допомоги малозабезпеченим верствам населення; запровадити для матеріально забезпечених верств населення, з урахуванням їх індивідуальних потреб, систему надання платних соціальних послуг у домашніх умовах та в інтернатних установах; здійснити будівництво спеціальних житлових будинків для ветеранів війни та праці з комплексом служб соціально-побутового, медичного призначення; удосконалити роботу підсобних селянських господарств при будинках-інтернатах системи соціального захисту населення з метою повного задоволення потреб цих установ в основних продуктах харчування власного виробництва та організувати роботу міні-цехів з переробки власної продукції; забезпечити створення та комплексне функціонування центрів і будинків соціальної реабілітації та адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, та тих, які втратили соціально корисні зв'язки.

Система соціального захисту інвалідів, ветеранів війни та праці має бути спрямована на створення умов, які б забезпечували їм повноцінне життя, гарантували рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічному, політичному і соціальному житті держави.

Як свідчить практика реалізації заходів щодо захисту прав споживачів, у 86-90 % суб'єктів господарювання у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг порушуються законодавчо визначені права громадян як споживачів. Споживчий ринок насичується неякісними, фальсифікованими та небезпечними для життя і здоров'я людей товарами, передусім продуктами харчування та алкогольними напоями. Не повною мірою реалізується право споживачів щодо надання їм необхідної, доступної та достовірної інформації про товари, роботи, послуги. Часто допускаються порушення правил торговельного обслуговування та порядку надання послуг. З метою усунення негативних тенденцій на споживчому ринку України і створення в державі сприятливого соціального клімату потрібно:

  • - забезпечити здійснення постійного і ефективного державного контролю за дотриманням законодавства про захист прав споживачів як центральними і місцевими органами виконавчої влади, так і суб'єктами підприємницької діяльності;
  • - активізувати роботу щодо запобігання виготовленню та реалізації на споживчому ринку України неякісної, фальсифікованої та небезпечної для життя і здоров'я людей продукції (товарів) шляхом виявлення такої продукції у виробника, постачальника, у сфері торгівлі та громадського харчування, в тому числі організації її ширшого дослідження лабораторними методами, вжиття дієвих заходів до вилучення неякісної продукції (товарів) з обігу, притягнення порушників до передбаченої законодавством відповідальності;
  • - посилити контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів, що регулюють відносини між громадянами як споживачами і суб'єктами господарювання, передусім у сфері житлово-комунального господарства, зв'язку та транспорту;
  • - підвищити ефективність використання законодавчих важелів захисту прав споживачів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг з виконанням узгоджених спільних дій державними органами контролю і нагляду, правоохоронними органами та місцевими органами виконавчої влади;
  • - установити постійний контроль за дотриманням суб'єктами господарювання вимог законодавства щодо забезпечення споживачів у сфері обслуговування населення необхідною, доступною і достовірною інформацією про товари (роботи, послуги);
  • - забезпечити організацію виробництва і поширення соціальної рекламної інформації про шкоду тютюнокуріння та вживання алкоголю; сприяти прискоренню вирішення питання про встановлення адміністративної відповідальності за обман споживачів, що завдає незначних збитків;
  • - здійснити-заходи щодо вдосконалення законодавства з питань захисту прав споживачів та поетапного його наближення до законодавства Європейського Союзу;
  • - забезпечити проведення експертизи всіх проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо їх відповідності законодавству з питань захисту прав споживачів;
  • - підвищити рівень інформаційно-просвітницької та правової роботи серед населення щодо роз'яснення норм і положень законодавства з питань захисту прав споживачів та забезпечити надання практичної допомоги споживачам у разі порушення їх прав;
  • - сприяти розвитку та активізації діяльності громадських організацій споживачів.

Особлива увага має приділятися розвитку гуманітарної сфери з метою розроблення та виконання комплексу заходів, спрямованих на забезпечення соціального благополуччя людини на всіх етапах її життєдіяльності. Необхідність забезпечення здоров'я населення, збереження генофонду українського народу зумовлюють реформування системи охорони здоров'я. Основні напрями соціальної політики на перспективу в цій частиш спрямовуватимуться на забезпечення доступності медичної та медико-санітарної допомоги для всього населення країни, ефективне використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, поліпшення якості медичного обслуговування, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Останнім часом у галузі культури наростають негативні тенденції, зумовлені передусім подальшим скороченням обсягів фінансування з державного та місцевих бюджетів, недостатнім нормативно-правовим регулюванням функціонування галузі. У сучасних умовах виникла гостра потреба у зміні пріоритетних напрямів розвитку фізичного виховання, фізичної культури і спорту.

Основними напрямами державної регіональної соціальної політики мають бути:

  • - запровадження механізмів стимулювання соціального та економічного розвитку депресивних регіонів;
  • - передача регіонам значної частини управлінських функцій щодо розв'язання проблем соціальної політики, економічного та науково-технічного розвитку, а також розвитку духовної сфери;
  • - запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів;
  • - удосконалення формування стратегії регіональної соціальної політики за результатами соціального моніторингу, соціальних прогнозів і соціальних програм;
  • - удосконалення законодавчої та нормативно-правової основи територіального управління соціальним розвитком регіонів;
  • - забезпечення вирівнювання соціальних рівнів регіонів шляхом поєднання регіональних програм та цільових державних програм підтримки конкретних регіонів;
  • - забезпечення ефективного розвитку продуктивних сил на регіональному рівні;
  • - сприяння формуванню адекватної та ефективної структури соціального управління на регіональному рівні.

З посиленням відповідальності регіонів за стан соціального розвитку вдосконалюватиметься регіональна соціальна політика. Основні напрями і завдання цієї політики повинні враховувати необхідність: створення умов життєзабезпечення і життєдіяльності для соціального відтворення населення і трудового потенціалу регіону; забезпечення зайнятості та ефективного використання трудового потенціалу регіону, формування та реалізації у кожному регіоні комплексних трирічних програм досягнення продуктивної зайнятості населення; розвитку соціальної інфраструктури регіону, яка забезпечувала б задоволення потреб населення; удосконалення системи соціального захисту вразливих верств населення; розроблення регіональних соціальних програм на основі стратегічного планування соціального розвитку регіонів; удосконалення фінансового забезпечення здійснення регіональних соціальних заходів (стимулювання інвестиційної діяльності, формування регіонального соціального бюджету, підтримка підприємництва тощо); формування регіональної інформаційної системи регіонального соціального управління.

Здійснення основних напрямів державної соціальної політики потребує розроблення механізму фінансового, правового, інформаційного забезпечення.

Джерелами фінансування програм соціальної політики можуть бути кошти державного і місцевих бюджетів, які мають спрямовуватися переважно на підтримку непрацездатного населення. Соціальні гарантії для економічно активного (працездатного) населення повинні забезпечуватися за рахунок коштів підприємств, установ, організацій та їх об'єднань. Додатковим джерелом ресурсів у соціальній сфері можуть бути іноземні цільові позики та кредити для виконання конкретних соціальних програм.

Основними напрямами здійснення соціальної політики у цій сфері мають бути:

  • - забезпечення соціального спрямування видатків державного бюджету;
  • - раціоналізація структури витрат бюджетів усіх рівнів на спрямуванням бюджетних коштів на реалізацію заходів щодо пріоритетного соціального розвитку; визначення принципів фінансування державних соціальних програм з урахуванням особливостей національних пріоритетів у регіональних соціальних програмах і забезпечення механізму їх реалізації;
  • - формування пріоритетів і механізмів акумулювання та витрачання валютних коштів на розвиток соціальної сфери;
  • - створення умов для розширення будівництва житла за рахунок залучення коштів населення і пільгового кредитування;
  • - підвищення частки платних послуг у соціальній сфері із забезпеченням мінімальних гарантій безоплатного медичного та побутового обслуговування, здобуття освіти тощо;
  • - розроблення дієвого державного механізму залучення фінансових коштів для створення нових перспективних виробництв у районах масового закриття і ліквідації підприємств.

Правовому забезпеченню здійснення соціальної політики сприятиме розроблення і прийняття Соціального кодексу та державних соціальних стандартів; підвищення ефективності функціонування судової та виконавчої влади щодо забезпечення реалізації прав та гарантій у соціальній і трудовій сферах; впровадження механізму проведення експертизи законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань договірного регулювання трудових відносин та їх відповідності потребам держави і вимогам інтеграції у міжнародні системи соціального розвитку; подальше вдосконалення процесу соціального управління, зокрема, впровадження чіткого компенсаційного механізму в разі невиконання законодавчих гарантій.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >