< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Наростання соціально-економічних проблем

Економічні реформи М.Хрущова зачепили управлінську сферу, але не торкнулися самої суті виробництва - методів господарювання, які залишалися непорушеними з часів сталінської модернізації 30-х pp. Всюди панував план, ініціатива трудових колективів паралізувалася затвердженими зверху нормативами, стандартами, завданнями. Пошуки механізму господарювання, який забезпечив би підвищення ефективності виробництва, почалися ще в добу М.Хрущова. Після його відставки необхідність здійснення економічної реформи ясно усвідомлював один із найбільш авторитетних керівників СРСР - О.Косигін. У доповіді "Про поліпшення управління промисловістю, вдосконалення планування і посилення економічного стимулювання промислових підприємств", з якою він виступив на вересневому (1965 р.) пленумі ЦК КПРС, містилися заклики до перегляду системи управління. Косигін виступав за те, аби сполучати централізацію керівництва (після ліквідації раднаргоспів) з розширенням оперативно-господарської самостійності підприємств. Важливим напрямком реформи ставало посилення стимулювання виробництва. До реформи на премії та одноразові винагороди витрачалася невелика частина одержаного прибутку. Тепер же замість єдиного фонду підприємства утворювалося три самостійних фонди - розвитку виробництва, матеріального заохочення, соціально-культурних заходів та житлового будівництва. Фонд матеріального заохочення міг формуватися, окрім прибутку, з коштів фонду заробітної плати. Лише фонд соціально-культурних заходів та житлового будівництва мав своїм джерелом тільки відрахування від прибутку. При цьому адміністрація підприємств діставала право перерозподіляти кошти між фондом матеріального заохочення і фондом соціально-культурних заходів та житлового будівництва (в межах 20 % цих коштів).

Перехід на нові методи планування та економічного стимулювання здійснювався поступово. У 1966 р. в Україні перейшло на нові методи лише 100 промислових підприємств (1,5 % загальної кількості), які виробляли 8 % валової продукції і давали 18 % прибутку. У 1970 р. кількість таких підприємств зросла до 8,2 тис. (83 %), на них припадало 92 % обсягу продукції і 90 % одержаного прибутку. Отже, економічна реформа була здійснена майже на всіх промислових підприємствах протягом восьмої п'ятирічки (1966-1970 pp.).

Прийнято вважати, що восьма п'ятирічка була найбільш успішною в історії радянського перспективного планування. Зокрема, в Україні випуск промислової продукції збільшився наполовину, а дві третини цього приросту забезпечувалося підвищенням продуктивності праці. Однак деякі економісти небезпідставно вважали, що державна статистика прикрасила результати економічної реформи.

Завдяки зусиллям О.Косигіна економічна реформа на рівні підприємств успішно здійснювалася. Навпаки, Л.Брежнєв виявляв до неї цілковиту байдужість. Тому на вищих щаблях управління реформа одразу забуксувала. Діяльність міжвідомчої комісії при Держплані СРСР, яка проводила реформу, була майже паралізована опозицією керівників багатьох міністерств та відомств. Розширення прав підприємств не супроводжувалося директивним обмеженням прав міністерств і комітетів - Держплану, Держ-постачу, Держкомцін та ін. Не бажаючи добровільно поступатися своїми правами, міністерства та відомства ігнорували положення про державне виробниче підприємство і крок за кроком поверталися до директивного планування: спочатку - продуктивності праці, пізніше - собівартості продукції, а далі - інших показників, не включених в обов'язкову номенклатуру.

Елементи ринку не приживалися у плановій економіці. Розмови про колективну власність, орендні відносини, безпосередні зв'язки підприємств з іноземними фірмами ще допускалися до 1968 р. Події в Чехосло-ваччині, які розгорталися на тлі здійснюваної новим керівництвом КПЧ економічної реформи, показали: або план переможе ринок, або ринок переможе план, директиву, радянську владу. Концепції "ринкового соціалізму" були оголошені ревізією марксизму-лснінізму і затавровані як вкрай небезпечні для соціалізму.

Провал економічної реформи зумовив те, що радянська економіка продовжувала розвиватися старим, екстенсивним, шляхом. Підвищення продуктивності праці або зменшення матеріаломісткості виробництва - тобто якісні чинники економічного зростання - відігравали другорядну роль. Плани виконувалися за рахунок залучення додаткових кількостей сировини та робочої сили, створення нових потужностей. На відміну від інтенсивних чинників економічного зростання, які не мають меж, тому що забезпечуються науково-технічним прогресом, екстенсивні чинники мали обмежену сферу дії. В міру того, як можливості додаткового залучення у виробництво сировини та робочої сили вичерпувалися, темпи промислового і особливо сільськогосподарського зростання скорочувалися. Середньорічні темпи зростання всіх економічних показників неухильно зменшувалися від п'ятирічки до п'ятирічки.

Постійне нарощування виробництва забезпечувалося за рахунок колосальних природних ресурсів, на які був багатий Радянський Союз. Але й за цих умов, при надзвичайно занижених порівняно зі світовим ринком цінах на енергоносії та інші природні ресурси, темпи зростання народногосподарської продукції неухильно скорочувалися.

Структура виробництва у промисловості з кожною новою п'ятирічкою все більше деформувалася: всі галузі, включаючи галузі легкої і харчової промисловості, працювали передусім на воєнно-промисловий комплекс. Воєнно-промислова комісія (ВПК) при президії Ради міністрів СРСР, яку очолював Д.Устинов, мала колосальну силу і вплив на всі сфери життя. Вона безконтрольно використовувала колосальний економічний потенціал, працю мільйонів висококваліфікованих робітників, інженерів і науковців. Це була ракова пухлина, яка в ім'я зміцнення "оборонного щита соціалізму" вбирала у себе найбільш якісні матеріальні цінності, трудові ресурси, наукові розробки. Лише у 90-ті рр. стало можливим оцінити приблизні масштаби того, що спрямовувалося на оборонні цілі. За деякими підрахунками, у 1989 р. витрати СРСР "на оборону" досягли 52 % виробленого ВНП і 73 % виробленого національного доходу.

З 70-х рр. основний вектор народногосподарських капіталовкладень спрямовувався на схід, здебільшого на багатий природними ресурсами Сибір. Йшлося про те, щоб якомога швидше перетворити на валюту видобуті корисні копалини. Частка України у капіталовкладеннях скоротилася удвоє. Єдиний виняток становила електроенергетика, зокрема атомна. Нові електроенергетичні потужності створювалися в Україні з розрахунком на те, щоб задовольнити потреби в електроенергії сусідніх країн РЕВ. Провідні галузі української промисловості - чорна металургія і вуглевидобуток розвивалися вкрай уповільнено. За 1970-1985 рр. видобуток залізної руди зріс зі 111 до 120 млн т, а прокату чорних металів - з 32,7 до 37,7 млн т. Щороку Донбас давав до 200 млн т вугілля в дев'ятій п'ятирічці, 190 млн т - в десятій і менше 180 млн т - в одинадцятій. Собівартість видобутку вугілля зростала. Щоб не знижувати різко видобуток, доводилося йти далі під землю. Умови праці шахтарів погіршувалися, аварійність здебільшого зростала. Недостатня технічна оснащеність шахт загрожувала життю шахтарів.

Питома вага сільського господарства в народногосподарських капіталовкладеннях істотно зросла як по Союзу в цілому, так і по Україні. В УРСР вона становила у дев'ятій і десятій п'ятирічках 28 %, в одинадцятій - 27 %. Порівняно з другою половиною 60-х рр. сільське господарство УРСР споживало в 1981-1983 рр. у 3,6 раза більше електроенергії, а мінеральних добрив у 2,6.раза. Істотно зросли державні поставки комбайнів, вантажних автомобілів, тракторів, сільськогосподарської техніки. Сільське господарство України давало більше половини загальносоюзного виробництва цукру, майже половину соняшнику, близько третини фруктів і овочів.

Магістральними напрямами розвитку сільського господарства були оголошені електрифікація, хімізація, меліорація і механізація виробництва. На відповідні програми витрачалося багато коштів, але вони не поверталися у вигляді істотного приросту продукції. Меліоровані землі засолювалися або заболочувалися. Насичена хімікатами продовольча продукція ставала небажаною для споживання. Працівники колгоспів і радгоспів були відчужені від засобів виробництва. Компартійно-радянський апарат, який втручався у виробництво, не брав на себе економічної відповідальності за продиктовані ним же рішення. Державні органи постійно наполягали на розширенні посівних площ. Це був той же екстенсивний шлях розвитку, який у даному разі призводив до все більшої розораності сільськогосподарських земель. Частка розораних земель, які входили до сільськогосподарських угідь, становила в Україні близько 80 % проти 48 % у Франції і 25 % у США. Найкращі у світі чорноземні грунти, якими так славилася Україна, втрачали свої якісні характеристики. Смуга придніпровських заплавних чорноземів перетворилася на дно штучних морів.

Екологічна ситуація катастрофічно погіршилася після вибуху у квітні 1986 р. четвертого енергоблоку на Чорнобильській АЕС. Це була найбільша в історії людства техногенна катастрофа. Причиною її була низька якість проектування, виготовлення і обслуговування сучасної техніки.

У середині 70-х рр. міністерство водного господарства СРСР почало "пробивати" грандіозний проект повороту північних рік на південь - в бік України, Північного Кавказу, Середньої Азії. Траси каналів повинні були пройти по густозаселеній території і підтопити величезну кількість освоєних земель. На щастя, проект виявився не по силах радянській економіці, бо вимагав багатомільярдних капіталовкладень.

Енергетична криза, яка спалахнула в країнах Заходу у 70-х рр., врятувала радянську економіку від колапсу. Коли ціни на енергоносії на світовому ринку піднялися, Кремль організував стрімке нарощування їх видобутку і будівництво нафтопроводів і газопроводів від Західного Сибіру до кордонів СРСР з європейськими країнами. За 197І-1980 рр. видобуток нафти у Західному Сибіру зріс з 31 млн до 312 млн т, а видобуток газу - з 9,5 млрд до 156 млрд куб. м. У неосвоєному, малопридатному для життя регіоні були сконцентровані величезні матеріальні і трудові ресурси, у тому числі сотні тисяч будівельників з України. На валюту, яка надходила за продані енергоносії, закуповувалося продовольство і високотехнологічне устаткування.

У 1982 р. було прийнято Продовольчу програму СРСР. У державній політиці капіталовкладень сільське господарство стало пріоритетною галуззю. Однак багатомільярдні вливання в сільське господарство не дали потрібного ефекту. Тому доводилося закуповувати продовольство за кордоном. Уперше на закупівлю продовольства було витрачено 372 т золотого запасу СРСР у 1963 р. У 1965 р. на це пішло 335 т золота, у 1967 р. - 50 т, у 1972 р. - 458 т, у 1973 р. - 382 т. Країна все більше починала залежати від імпорту продовольства. У 1973 р. було закуплено 13 % зерна від його виробництва в СРСР, у 1975 р. - 24 %, у 1981 р. - 41 %.

Здійснивши повоєнну реконструкцію, країни з ринковою економікою зробили за 60-80-ті рр. великий ривок у піднесенні матеріального рівня життя всіх категорій працюючих. У Радянському Союзі два десятиліття "застою" характеризувалися відчайдушними, але марними намаганнями підвищити рівень життя населення, або, в усякому разі, не допустити зривів, подібних до таких, які призвели до новочеркаських подій. Останнє їм вдалося. Інфляція мала придушений характер, тому що держава контролювала рівень цін. Суперечність між платоспроможним попитом і пропонуванням товарів та послуг здебільшого балансувалася не підвищенням цін, а вимиванням продукції з торговельно-розподільчої мережі. Поставала проблема використання грошей, що нагромаджувалися в руках населення. Товарів і послуг, які протистояли грошовій масі, було явно недостатньо. Тому формувався так званий "відкладений попит": гроші, які осідали на рахунках ощадкас. Заощадження громадян України становили у 1980 р. 34,3 млрд руб., а в 1986 р. вони зросли до 54,4 млрд руб.

Темпи житлового будівництва у містах не встигали за темпами урбанізації. Після 20 років посиленого житлового будівництва кожна п'ята сім'я в містах України перебувала у черзі на поліпшення житлових умов. Строки очікування житла в черзі були тривалими. Середня житлова забезпеченість здебільшого не відповідала санітарним нормам.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >