< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Правове регулювання ведення особистого селянського господарства

Поняття та ознаки особистого селянського господарства

Правовою основою створення та діяльності особистих селянських господарств в Україні є Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р., відповідно до якого особисте селянське господарство (далі - ОСГ) - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

За даними Держкомстату України, за станом на 1 січня 2009 р. у сільських населених пунктах на території сільських, селищних та міських рад, зареєстровано 4666,0 тисяч особистих селянських господарств, членам яких відповідно до чинного законодавства надані земельні ділянки загальною площею 6585,2 тис. га. Саме ці господарства є основними виробниками тваринницької продукції, оскільки в 2008 р. у них утримувалося: 66,1 % поголів'я великої рогатої худоби, в т. ч. корів -78,1%; свиней - 58,2%; овець та кіз - 82,6%; коней - 88,2%; кролів - 98,0%; птиці - 50,5%; бджіл - 96,1% від загальної чисельності зазначених видів тварин в Україні.

Незважаючи на підсобний характер ведення особистого селянського господарства, виробництво валової сільськогосподарської продукції у зазначених господарствах за 2008 р. складало 54,0% валової продукції сільського господарства у загальному обсязі виробництва, зокрема: картоплі - 97,8%; овочів - 86,1%; плодів та ягід - 84,6%; зернових та зернобобових - 21,0%; соняшнику - 19,0%; цукрових буряків - 12,2%; молока - 82,2%; м'яса - 48,6%; яєць - 43,4%; вовни - 78,5%; меду -97,5%.

Таким чином, діяльність особистих селянських господарств має на меті забезпечення власних потреб мешканців сіл та селищ у продуктах харчування та праці на землі без створення юридичної особи.

Кваліфікаційні ознаки ОСГ стосуються можливості членства та видів здійснення виробничо-господарської діяльності. Членами особистих селянських господарств можуть бути громадяни України, що мешкають на селі і досягли 18-річного віку або з моменту укладання шлюбу. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на власний розсуд. Вони є особами, які забезпечують себе роботою самостійно і відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" належать до зайнятого населення за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною.

Зазначимо, що особисті селянські господарства не є суб'єктами аграрної підприємницької діяльності, а відповідна форма діяльності є способом організації праці на селі з обов'язковим використанням земельної ділянки, наданої у власність або переданої в оренду. Водночас, як свідчать вищенаведені статистичні показники, основними виробниками овочів, плодів та картоплі в Україні є саме особисті селянські господарства. Особисті селянські господарства не підлягають державній реєстрації, але відповідно до ст. 4 Закону України "Про особисте селянське господарство" вони підлягають обліку в сільських, селищних радах за місцем розташування земельної ділянки.

Слід також підкреслити, що продаж виробленої в особистому селянському господарстві продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій" птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної обробки), продукції власного бджільництва не декларується та не оподатковується, що є позитивом у розвитку ОСГ.

Ще одним напрямом діяльності, який набуває подальшого поширення, є надання мешканцями сіл та селищ послуг у сфері зеленого сільського туризму. На жаль, в Україні досі не існує окремого спеціального законодавчого акта щодо регулювання організації зеленого сільського туризму. Існує лише постанова Верховної Ради України "Про прийняття за основу проекту Закону України про сільський та сільський зелений туризм" від 16 листопада 2004 р. № 2179, а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 липня 2006 р. № 373-р, яким затверджено План заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006-2010 роки. Заходи державної підтримки розвитку сільського туризму спрямовані на покращення економічних умов його розвитку, розвиток інфраструктури, маркетингу та формування кадрового потенціалу забезпечення розвитку сільського туризму.

Виходячи зі світової практики діяльності зеленого сільського туризму існує три типи: агротуризм, відпочинковий туризм, екотуризм. Агротуризм - вид сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і відпочинкового характеру, пов'язаний з використанням підсобних господарств населення або земель сільськогосподарських підприємств, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень у навантаженості на територію і регламентуванні видів розважального відпочинку.

Другий тип - відпочинковий туризм (відпочинок на селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд на садибах господарів та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові й інші надбання тієї чи іншої місцевості. Нарешті, екотуризмом є науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму, характерного для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку.

Головною фігурою в забезпеченні функціонування зазначених видів туризму, в організації відпочинку на селі виступає сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчування і знайомить з особливостями сільської місцевості. Сільський зелений туризм являє собою специфічну форму відпочинку на селі з широкою можливістю використання природного, матеріального і культурного потенціалу регіону.

Сільський зелений туризм у більшості країн розглядається як невід'ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем. Враховуючи те, що в умовах загальноекономічної кризи економічні і соціальні проблеми села надзвичайно загострилися, широке розповсюдження і розвиток сільського зеленого туризму є особливо бажаними.

Позитивний вплив сільського зеленого туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій-сфері, айв сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших.

Важливим результатом розвитку сільського зеленого туризму є розширення можливостей реалізації продукції ОСГ, причому реалізації її на місці і не як сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки і приготування. Досвід показує, що ті сім'ї, які приймають відпочиваючих, удосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, розширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство. Розвиток сільського зеленого туризму спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, у цілому сіл; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого туризму в підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Виходячи із викладеного необхідним та своєчасним є прискорення прийняття законопроекту "Про сільський та сільський зелений туризм" з метою встановлення правових основ здійснення зеленого туризму в Україні.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >