< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Поняття та види нормативноправових актів

За юридичною силою усі нормативноправові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні нормативноправові акти.

Закон — це нормативноправовий акт, прийнятий органом законодавчої влади держави або безпосередньо народом на рефе­рендумі, який регулює найважливіші суспільні відносини, вира­жає волю та інтереси більшості населення, має вищу юридичну силу щодо інших нормативноправових актів, особливий порядок прийняття, охороняється та гарантується державою. Основними ознаками закону є:

  • 1) приймається тільки законодавчим органом (в Україні Верхов­ною Радою) або безпосередньо народом на референдумі;
  • 2) у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини;
  • 3) має вищу юридичну силу щодо інших нормативноправових ак­тів, які приймаються на основі і на виконання закону і не можуть суперечити йому. Тим самим забезпечується верховенство зако­ну та єдність системи нормативноправових актів;
  • 4) має загальний характер, встановлює загальнообов'язкові прави­ла поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою;
  • 5) як джерело права, є виразником волі та інтересів усього насе­лення країни чи його більшості;
  • 6) відноситься до найбільш стабільних нормативноправових актів, як правило, має досить тривалу дію у часі, розповсюджується по всій території країни, поширюється на всіх громадян або на знач­ну їх частину;
  • 7) приймається, змінюється та доповнюється в особливому проце­суальному порядку, передбаченому Конституцією. Змінити або скасувати закон вправі тільки той орган, який його прийняв.

Усі закони за юридичною силою, за значенням і місцем у си­стемі законодавства можна класифікувати на такі види: 1) конституція — це основний, головний закон держави, який має найвищу юридичну силу і приймається в особливому порядку, в якому регламентуються найважливіші, з її точки зору, суспільні відносини у сфері організації і функціонуван­ня органів державної влади, державного устрою та правово­го статусу людини і громадянина.

Термін "конституція" латинського походження і означає "за­сновую", "встановлюю". Дане слово вживали ще античні мислителі, але сучасне розуміння конституції як основного закону суспільства з'явилося у XVIII столітті. Прийняття перших конституцій було здій­снено у США (1787 р.), Франції і Польщі (1791 р.)

Конституції можна класифікувати на наступні види:

Залежно від способу вираження основного закону держави роз­різняють: кодифіковані та некодифіковані конституції.

Кодифікована конституція може складатися як з одного (Кон­ституції України, Російської Федерації, США та ін.) так і з декількох окремих актів, які були прийняті у різний час і офіційно проголошені основними законами держави (Конституції Франції, Швеції та інші).

Некодифікованою конституцією називають сукупність несистематизованих законів, не проголошеними формально її основними за­конами. Некодифіковані конституції мають Велика Британія, Нова Зеландія, Ізраїль, Канада.

За способом внесення змін, поправок і доповнень конституції поділяються на: жорсткі і гнучкі.

Жорсткі конституції це ті, для внесення змін до яких встановле­ний більш жорсткий порядок, ніж для звичайних законів, а гнучкі — для внесення змін встановлений такий самий порядок, як і для прийн­яття звичайних законів.

За формою політикотериторіального устрою конституції поді­ляються на: унітарні і федеративні.

За порядком прийняття конституції поділяються на: даровані (прийняті одноособово монархом), народні (прийняті парламентом або народом на референдумі), договірні.

За терміном дії у часі конституції поділяються на: тимчасові (прийняті на відповідний строк) і постійні.

За формою державного режиму конституції поділяються на: де­мократичні, авторитарні, тоталітарні.

За формою правління конституції поділяються на: республікан­ські і монархічні.

Згідно наведеної класифікації, Конституцію України можна ви­знати як кодифіковану, жорстку, унітарну, народну, постійну, демок­ратичну, республіканську.

Конституція України, як акт найвищої юридичної сили є юри­дичною базою для поточного законодавства і формування правової системи держави. Усе, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. її охо­рона забезпечується Конституційним Судом України та іншими дер­жавними органами, в межах їх компетенції; 2) конституційні закони — це закони, які вносять зміни чи допов­нення до тексту Конституції або необхідність видання яких пе­редбачено самою Конституцією. Як правило, ці закони конкре­тизують окремі положення Конституції або містять посилання на Конституцію. Вони мають складнішу, ніж звичайні закони, процедуру ухвалення. Процедура прийняття таких законів спеці­ально передбачена Конституцією у розділі XIII "Внесення змін до Конституції України";

  • 3) органічні закони — це закони, на необхідність існування яких прямо вказує Конституція.
  • 4) звичайні (прості, поточні) закони — це всі інші закони, які приймаються на основі та на виконання Конституції і визнача­ють основи правового регулювання суспільних відносин у пев­ній сфері. Вони різноманітні за змістом і приймаються простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Як різновид закону, в Україні існують кодифіковані закони, які

приймаються у формі кодексів та Основ законодавства.

Особливе місце у системі національного законодавства України займають чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому, якщо у чинному між­народному договорі України містяться інші правила, ніж ті, що вста­новлені відповідним актом законодавства, та застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Підзаконні акти — це нормативноправові акти, прийняті уповноваженими на те компетентними правотворчими держав­ними органами на підставі та на виконання законів.

Тобто, приписи підзаконних актів є похідними від законів. Це є загальновизнаним і ні в кого не викликає будьяких сумнівів. І тому всі без винятку підзаконні акти мають меншу юридичну силу, ніж будьякий закон, і не можуть протирічити йому, а також не можуть змінюва­ти або скасовувати норми законів. В іншому разі підзаконні акти ви­знаються недійсними з моменту їх прийняття і підлягають скасуванню.

Існування підзаконних нормативноправових актів у правовій системі обумовлено багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного норма­тивного регулювання, а також необхідністю оперативного, компетен­тного і професійного вирішення питань у різних сферах життєдіяльно­сті суспільства.

Відповідно до Конституції України повноваження з прийняття підзаконних нормативноправових актів закріплені за Верховною Ра­дою України (ст. 91), Президентом України (ст. 106), Кабінетом Міні­стрів України, міністерствами та іншими органами виконавчої влади (ст. 117), місцевими державними адміністраціями (ст. 118), органами місцевого самоврядування (ст. 144).

Залежно від компетенції правотворчого органу і сфери дії, підзаконні акти поділяються на:

1) загальні, які обов'язкові для виконання на всій території країни.

До них відносяться:

постанови Верховної Ради України;

укази і розпорядження Президента України;

постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

акти Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Генерального прокурора України, вищих судів України;

2) відомчі, які поширюються тільки на організації і осіб даного мі­ністерства, державного комітету, іншого органу центральної ви­конавчої влади зі спеціальним статусом, що видав нормативний акт. До них відносяться:

накази;

вказівки;

інструкції;

положення.

У випадках, передбачених чинним законодавством, коли норма­тивний акт міністерства має міжвідомчий характер, то він є обов'язковим до виконання іншими суб'єктами права;

3) місцеві, які мають чинність на території певної адміністративнотериторіальної одиниці. До них відносяться:

розпорядження голови місцевої державної адміністрації в облас­тях, районах, районах міста Києва;

накази керівників управлінь, відділів, інших структурних під­розділів місцевої державної адміністрації;

рішення сільських, селищних, міських, районних та обласних

рад;

рішення виконавчих комітетів місцевих рад;

розпорядження голови сільської, селищної, міської, районної в місті, районної та обласної ради;

4) локальні, що видаються державними і недержавними підприєм­ствами, установами, організаціями і які поширюються на членів цих організацій. До них відносяться:

накази, розпорядження і інструкції керівника підприємства, установи, організації;

статут, положення, правила внутрішнього трудового розпорядку, які приймаються установчими зборами або трудовим колекти­вом.

Отже, підзаконні нормативноправові акти, як джерела права, включають нормативноправові акти державних органів, нормативноправові акти органів місцевого самоврядування та нормативнокорпоративні акти.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >