< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Індекс вартості життя

Концепція індексу вартості життя була запропонована на початку XX ст.

Методологію індексу споживчих цін було покладено в основу розроблення концепції індексу вартості життя (ІВЖ).

Теорія ІВЖ була вперше розроблена О.О. Конюсом. Ця теорія основана на припущенні про оптимальну поведінку раціонального споживача. Індекс вартості життя для такого споживача був визначений як співвідношення між мінімальними витратами, необхідними для досягнення заданого рівня корисності, або добробуту, за двох різних цінових режимів.

Поняття "вартість життя" означає вартісну оцінку набору предметів споживання (товарів і платних послуг), який відповідає певному рівню задоволення потреб окремих категорій населення. Зміна вартості життя залежить від зміни споживчих цін і структури споживання.

Існує два підходи до обчислення ІВЖ. Відповідно до першого підходу ІВЖ ототожнюється з ІСЦ.

Відповідно до другого підходу ІВЖ є відмінним від ІСЦ. Традиційно до його обчислення включаються товари, побутові послуги і роботи:

де

ІВЖ — індекс вартості життя;

р0, р1 — ціни на товари відповідно в базисному та звітному періодах; Ц0, ц1 — кількість товарів відповідно в базисному та звітному періодах; Т0, Т1 — тарифи на побутові послуги відповідно в базисному та звітному періодах; П0, П1 — кількість побутових послуг відповідно в базисному та звітному періодах;

С0, С1 — розцінки на роботи відповідно в базисному та звітному періодах; Я0, Я1 — кількість робіт відповідно у базисному та звітному періодах; ]¥1, ТУ2, Ж3 — частки витрат відповідно на споживчі товари, послуги і роботи в звітному періоді.

ІВЖ враховує основні втрати населення від підвищення цін та характеризує коливання цін, а отже й варіацію купівельної спроможності грошей.

В рамках цього підходу при обчисленні ІВЖ, як і при обчисленні ІСЦ, основною проблемою є визначення фіксованого набору предметів споживання (так званий споживчий кошик) для різних груп населення. Для її вирішення можливо використання двох підходів. Перший базується на встановлених нормативах споживання і тому називається нормативним; другий передбачає визначення споживчого кошика на основі фактичної структури споживчих витрат, яка встановлюється за показниками сімейних бюджетів; це статистичний підхід. В практиці регіонального аналізу перевага віддається останньому методу.

Окрім вищезазначених показників у процесі статистичного вивчення інфляції використовують інші показники.

На основі співвідношення між товарною і грошовою масою можна визначити такі показники інфляції:

- абсолютний рівень інфляції (А інф ) — вимірюється у грошових одиницях і визначається як різниця між грошовою та товарною масою:

де

У М — сума грошей в обігу;

У 2 — сума, на яку вироблено товарів, виконано робіт, надано послуг. У якості показника ^ М використовують обсяг грошової маси (М2), а у якості У 2 — валовий національний продукт. - відносний рівень інфляції (й інф ):

- індекс інфляції (Іінф):

Розмір грошових втрат (економії) населення від зростання цін на товари та послуги (Ак) визначається на основі індексу Пааше — як різниця між чисельником і знаменником цього індексу:

Одним із показників, за допомогою яких оцінюють рівень і динаміку інфляції, є відношення вартості набору продуктів харчування до величини грошових доходів населення:

де

Р1?1 — вартість набору продуктів харчування у звітному періоді; Д1 — грошові доходи населення у звітному періоді.

До грошових доходів населення включають заробітну плату всіх категорій населення, премії, пенсії, допомоги, стипендії, доходи від індивідуальної підприємницької діяльності, участі в прибутках підприємств і організацій, операцій з нерухомістю і кредитно-фінансових операцій тощо.

Традиційною статистичною практикою є визначення середнього індексу інфляції за рік як середньої геометричної місячних індексів інфляції.

Для визначення кількості років, протягом яких за відповідного щорічного індексу інфляції ціни подвояться, застосовують так зване "правило числа 70". Це правило використовують, коли необхідно визначити, скільки років потрібно для подвоєння реального ВНП або заощаджень населення. Для розрахунку потужності інфляційного процесу число 70 ділять на щорічний індекс інфляції та отримують число років, протягом яких ціни за даного рівня інфляції подвояться.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >